Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 452/3584/20

провадження № 51-1479км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 , на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 липня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140290000537, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Стрілковичі Самбірського району Львівської області, жителя тієї ж області АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 11 вересня 2020 року приблизно о 21:15, знаходячись за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту із своїм сином ОСОБА_8 , на ґрунті особистих неприязних відносин, вдарив лежачого на дивані ОСОБА_8 , кухонним ножем у грудну клітину зліва, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного ушкодження грудної клітки зліва з ушкодженням серця, від яких останній помер до приїзду карети швидкої медичної допомоги.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 29 листопада 2022 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 без змін.

Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник стверджує, що:

- дії його підзахисного неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, а їх необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК, оскільки він не мав наміру вбивати сина, а хотів лише його налякати;

- всупереч ч. 3 ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) слідчий не надав стороні захисту речові докази для ознайомлення, а серед досліджених судом ножів відсутній той, який є знаряддям злочину, на що звертав увагу судів захист, однак вони не перевірили ці обставини;

- висновок експерта 56/2022-мк, на який послались суди, не встановлює жодних обставин події та не спростовує версії засудженого про механізм завдання потерпілому тілесних ушкоджень. У дослідницькій його частині відсутня мотивація, чому експерт дійшов висновку про те, що тілесні ушкодження у потерпілого не могли утворитись за обставин, на які вказує засуджений, а суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволені клопотання захисту про допит експерта для роз`яснення його висновків;

- місцевий суд не навів жодних доказів, які б підтверджували перебування засудженого на момент вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, а тому визнання цієї обставини, такою що обтяжує покарання не ґрунтується на вимогах закону.

Заперечень на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні

Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.

Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисту, вважав судові рішення законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом з тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевими та апеляційними судами.

При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неповноти судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно наданої, на його думку, оцінки доказам, оскільки вони не відноситься до предмета касаційної перевірки.

За результатами касаційного перегляду матеріалів кримінального провадження, в межах доводів касаційної скарги, не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Доводи сторони захисту щодо заперечення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення були предметом перевірки суду першої інстанції та достатнім чином оцінені у вироку.

Зокрема, постановляючи вирок, місцевий суд врахував факт невизнання засудженим своєї винуватості. Разом з тим, суд дійшов висновку, що його винуватість підтверджується сукупністю досліджених доказів, а саме показаннями потерпілої, свідків, протоколами складеними за результатами слідчих дій, висновками експертів та іншими доказами, детальний зміст яких наведено у вироку.

Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить.

У цій справі сторона захисту не заперечувала, що засуджений прийшов в кімнату, де перебував потерпілий, із ножем, і що потерпілому було заподіяно цим ножем смертельного поранення.

Разом із тим, захист стверджував, що засуджений, тримаючи ніж в руках не наносив ним удару, а потерпілий самостійно на нього наткнувся, коли встав з дивану.

Ця версія була перевірена судами попередніх інстанцій і, за результатом оцінки сукупності доказів не знайшла свого підтвердження.

З матеріалів справи слідує, що під час досудового розслідування була проведена судово-медична експертиза, за результатом якої судово-медичним експертом ОСОБА_9 склав висновок від 29 вересня 2020 року № 115/20, де серед іншого вказав, що «потерпілий під час нанесення йому удару ножем міг перебувати, як у вертикальному, так і горизонтальному положенні і був повернутий передньою лівою поверхнею тіла до особи, яка наносила удар».

24 листопада 2020 року за участі цього експерта, а також підозрюваного ОСОБА_7 і його захисника ОСОБА_6 було проведено слідчий експеримент під час якого підозрюваний наглядно демонстрував як саме він тримав в руках ніж, і як на нього, за його словами, наткнувся потерпілий, коли вставав з дивану. Присутній при цьому експерт ОСОБА_9 зауважив про неможливість утворення, виявленого у потерпілого тілесного ушкодження за обставин, на які посилається підозрюваний, оскільки за цих обставин удар в груди мав бути прямий, а у потерпілого виявлено рановий канал, який проходить зверху вниз, спереду назад і зліва направо, тому експерт вважав, що потерпілий перебував у лежачому стані або припіднявшись.

Вказані обставини експерт ОСОБА_9 підтвердив під час його допиту в судовому засіданні, вказавши, що найімовірніше потерпілий знаходився у горизонтальному положенні, лежачи на дивані. Нападаючий тримав ніж лезом вперед, підійшов до потерпілого та зробив колючий удар. Потерпілий не міг вставати в момент нанесення удару.

Після цього, за клопотанням сторони захисту суд призначив додаткову медико-криміналістичну експертизу, на вирішення якої, зокрема поставив питання про можливість утворення тілесних ушкоджень у потерпілого за обставин, на які вказував ОСОБА_7 при приведенні слідчого експерименту 24 листопада 2020 року.

Відповідаючи на це питання, експерт ОСОБА_10 у своєму висновку від 21 січня 2022 року № 273/2021 зауважив, що ознайомившись із протоколом слідчого експерименту від 24 листопада 2020 року та відеозаписом до нього, встановлено, що обвинувачуваний ОСОБА_7 неодноразово змінює показання щодо обставин заподіяння колото-різаної рани грудної клітки потерпілому ОСОБА_8 (положення руки, ножа, розташування ножа, положення потерпілого тощо), а також відсутні заміри точного положення руки, ножа, потерпілого та обвинувачуваного. Враховуючи вищенаведене, дати відповідь на питання щодо можливості утворення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_8 за обставин, на які вказував ОСОБА_7 , можливо лише після проведення слідчого експерименту із залученням експерта.

У зв`язку з цим суд задовольнив клопотання захисника та доручив органу досудового розслідування провести слідчий експеримент із залученням експерта ОСОБА_10

25 березня 2022 року слідчий провів слідчий експеримент з обвинуваченим ОСОБА_7 за участі його захисника ОСОБА_6 і експерта ОСОБА_10 . Під час цього слідчого експерименту обвинувачений знову демонстрував обставини, при яких він тримав в руках ніж, і як (за його версією) на цей ніж наткнувся потерпілий, встаючи з дивану. Під час цього експерименту, сторона захисту була забезпечена правом задавати експерту питання, надавати коментарі та висловлювати свої зауваження й пропозиції при здійсненні експертом відповідних замірів тощо.

Після цього суд за клопотанням захисту призначив додаткову медико-криміналістичну експертизу, на вирішення якої було поставлене питання щодо можливості утворення тілесних ушкоджень у потерпілого за обставин, на які вказував ОСОБА_7 при проведенні з ним слідчого експерименту від 25 березня 2022 року.

Суд отримав висновок експерта ОСОБА_10 від 02 травня 2022 року № 56/2022-мк, згідно з яким тілесні ушкодження у потерпілого не могли утворитись за обставин, на які вказує обвинувачений ОСОБА_7 .

Сторона захисту заявляла клопотання про допит експерта ОСОБА_10 , який складав зазначений висновок, в суді першої інстанції і повторила цю вимогу також в апеляційному суді.

Суди попередніх інстанцій відмовили захисту у допиті цього експерта, пославшись на чіткість і категоричність його висновків.

У касаційній скарзі захисник зазначає, що у висновку експерта 56/2022-мк, відсутня мотивація, на підставі чого експерт дійшов висновку про те, що тілесні ушкодження у потерпілого не могли утворитись за обставин, на які вказує засуджений, а тому суди повинні були задовольнити клопотання захисту і допитати цього експерта для роз`яснення його висновків.

Відповідно до ч. 7 ст. 101 КПК кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.

Частина 1 ст. 356 КПК, також визначає, що за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.

У свою чергу, стаття 6 § 3 (d) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає, що «кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: … допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення».

Разом із тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «вимога справедливого судочинства не накладає на суд обов`язку призначати експертизу або інші слідчі заходи лише тому, що сторона цього вимагає. Коли захист наполягає під час розгляду на допиті свідка або отриманні інших доказів, національний суд вправі вирішувати, чи необхідно або розумно прийняти ці докази для розгляду у суді. Національний суд має право, додержуючись вимог зазначеної Конвенції, відмовитися викликати свідків, що запропоновані захистом». (Huseyn and Others v. Azerbaijan, nos. 35485/05, 45553/05, 35680/05 and 36085/05, § 196, 26 July 2011; Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia, nos. 11082/06 and 13772/05, §§ 718 and 721, 25 July 2013; Poletan and Azirovik v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, nos. 26711/07 et al., § 95, 12 May 2016).

У контексті цієї справи, Верховний Суд доходить висновку, що відмова судів попередніх інстанцій допитати другого експерта не призвела до порушення прав сторони захисту і, не вплинуло на справедливість судового розгляду в цілому.

Суд зважає на те, що у кримінальному провадженні було проведено три експертизи, на вирішення яких, зокрема, було поставлено питання про положення потерпілого і його взаєморозташування відносно засудженого в момент нанесення удару. При цьому оспорювана експертиза (висновок від 02 травня 2022 року № 56/2022-мк) та попередня (висновок від 21 січня 2022 року № 273/2021) були призначені за клопотаннями сторони захисту і фактично були направлені на перевірку можливості отримання потерпілим тілесних ушкоджень згідно з версією сторони захисту, обставини якої підозрюваний (обвинувачений) демонстрував в ході слідчих експериментів за участі експертів. Під час всього кримінального провадження експерти по суті заперечили можливість утворення у потерпілого тілесних ушкоджень за обставин розвитку події, на які посилалась сторона захисту. При цьому першого експерта ( ОСОБА_9 ) було допитано в судовому засіданні, а висновок другого експерта ( ОСОБА_10 ) не суперечив висновкам першого. Крім того, сторона захисту мала достатні можливості коментувати під час судового провадження хід слідчих експериментів за участі обох експертів тощо.

До того ж, знаючи встановлений експертами напрямок, розташування і глибину ранового каналу (і відомості не заперечувалися захистом), суди були здатні самостійно оцінити обґрунтованість версії подій, висунутої обвинуваченим. Зокрема, напрямок ранового каналу (зверху-вниз, спереду назад і зліва направо), його розташування (на передній поверхні грудної клітини зліва) та глибина (14,5 см) очевидно свідчать про те, що це тілесне ушкодження явно не могло утворитися за обставин, на яких наполягав засуджений, тим більше, що під час слідчих експериментів він постійно змінював свої показання про те, як саме це сталося, намагаючись (але безрезультатно) продемонструвати правдоподібну версію. Сторона захисту протягом усього судового провадження не спромоглася навести жодні конкретні та переконливі аргументи, які б поставили під розумний сумнів версію обвинувачення або висновки експертів.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє вказаний довід касаційної скарги.

На підставі власної версії подій, за якою засуджений не наносив потерпілому удар ножем, а просто тримав його в руках, тоді як потерпілий сам на нього наткнувся, коли встав з дивану, сторона захисту заявила про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК і необхідність їх перекваліфікації на ч. 1 ст. 119 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій визнали неспроможною таку версію захисту, а отже і не знайшли підстав для перекваліфікації дій засудженого, з чим погоджується і Верховний Суд.

Додатково в цій частині Суд звертає увагу на таке.

Умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.

Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.

Натомість вбивство з необережності (ст. 119 КК) має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

При розмежуванні умисного вбивства (ст. 115 КК) і вбивства через необережність (ст. 119 КК) враховуються, зокрема, способи вчинення діяння, локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які є тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них.

Суди на підставі досліджених доказів встановили, що засуджений з ножем в руках, зайшов у кімнату, де лежав на дивані потерпілий, і вдарив цим ножем останнього у груди, в результаті чого заподіяв потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного ушкодження грудної клітки зліва з ушкодженням серця, від яких останній помер до приїзду карети швидкої медичної допомоги.

Такі дії ОСОБА_7 обґрунтовано визнані судом умисними, і за встановлених фактичних обставин справи правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК.

Захисник стверджує, що всупереч ч. 3 ст. 290 КПК стороні захисту не були пред`явлені речові докази, зокрема ножі, що були вилучені під час проведення огляду місця події.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи захисника.

Відповідно до ч. 3 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає сторонам майбутнього судового розгляду можливість ознайомитися з доказами (в тому числі, речовими) кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватися у змагальній процедурі судового розгляду.

Верховний Суд у своїх рішеннях раніше зазначав, що на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися з речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони (див., наприклад постанови Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 336/2977/18, від 18 липня 2022 року у справі № 698/937/13-к).

Засуджений ОСОБА_7 та його захисник не були позбавлені права у разі необхідності ознайомитися з речовими доказами, тим паче, що, ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами слідчих дій, вони знали (не могли не знати), що в результаті проведення цих дій орган досудового розслідування вилучав речові докази.

Однак, за відсутності такого клопотання з урахуванням ст. 22 КПК сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися таким правом.

Тому, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що в даному випадку не пред`явлення стороні захисту речових доказів в порядку ст. 290 КПК призвело до порушення прав цієї сторони.

Наведене вище узгоджується з послідовною практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, із постановами Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 332/11/17, провадження № 51-2135км20; від 28 січня 2021 року у справі № 336/2977/18, провадження № 51-5824км19 та інші).

Крім того, не заслуговують на увагу твердження захисника про те, що серед досліджених судом ножей, відсутній той, яким був завданий удар.

По-перше, ці доводи були перевірені судами попередніх інстанцій і відхилені як необґрунтовані з наведення відповідних мотивів.

По-друге, захисник не навів переконливих мотивів щодо того, як у контексті цієї справи (зокрема, з урахуванням того, що сторона захисту не заперечувала ні того факту, що засуджений зайшов із ножем до кімнати, де перебував лише потерпілий, ні того факту, що цим ножем, який засуджений тримав у руках, потерпілому було завдане смертельне тілесне ушкодження), це взагалі могло вплинути на висновки судів про винуватість засудженого, або позначитись на справедливості процесу в цілому.

З огляду на викладене Суд відхиляє ці доводи касаційної скарги.

Що стосується тверджень захисника про те, що місцевий суд не навів жодних доказів, які б підтверджували перебування засудженого на момент вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, то вони були перевірені судом апеляційної інстанції і визнані обґрунтованими, а тому Суд, в межах здійснення касаційного перегляду за касаційною скаргою захисника, не знаходить підстав повторно їх перевіряти і надавати на них відповідь.

Інших доводів, які б указували на незаконність судових рішень щодо ОСОБА_7 , у касаційній скарзі захисник не навів.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду відповідають приписам статей 370 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 липня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3