Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 756/10489/23

провадження № 51-3438км24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

засуджений ОСОБА_6 ,

захисник ОСОБА_7 ,

потерпіла ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100050000020, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився і проживає в АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

І. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Прокурор указує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_6 через м`якість.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам статей 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не навів в ухвалі достатніх доводів та мотивів, з яких виходив, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Зазначає, що суд апеляційноїналежним чином не врахував, що основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК України, є безпека руху й експлуатації автомобільного транспорту, а його додатковим обов`язковим об`єктом - життя та здоров`я особи, а також конкретних обставин провадження, а саме значного перевищення швидкості обвинуваченим (на 40 км/год) та наїзд на потерпілого на пішохідному переході, що призвело до непоправних наслідків - смерті потерпілого ОСОБА_9

ІІ. Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_8 задоволено, вирок стосовно ОСОБА_6 змінено, звільненойого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 03 січня 2023 року близько 19:50, керуючи транспортним засобом - автомобілем марки «Skoda Octavia», (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухався у крайній лівій смузі проїзної частини вул. Богатирської в м. Києві в напрямку вул. Героїв Дніпра зі швидкістю 91,37 ± 3,65 км/год, яка значно перевищувала максимально дозволену на цій ділянці дороги швидкість (50 км/год).

Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, ОСОБА_6 , порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.2, 12.4 та 18.1 Правил дорожнього руху, маючи об`єктивну можливість спостерігати за показниками спідометра та обирати швидкість руху в межах дозволеної, свідомо порушуючи швидкісний режим, будучи заздалегідь поінформованим про наближення до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками «Пішохідний перехід» і дорожньою розміткою «зебра», не зміг правильно оцінити дорожню обстановку та її зміни, у момент появи пішохода на пішохідному переході застосував екстрене гальмування, однак унаслідок значного перевищення максимально дозволеної швидкості руху не зміг зупинити автомобіль та дати дорогу пішоходу, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу.

У результаті ДТП потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні 08 січня 2023 року.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження

Від потерпілої ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу, засуджений, захисник і потерпіла заперечили щодо її задоволення.

ІV. Мотиви Суду

Висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 та правильності кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оскаржує.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України та безпідставне застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, що, на думку прокурора, потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень й особі засудженого через м`якість, Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з положеннями ст. 75 ККУкраїни, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд узяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК Українивідноситься до категорії тяжких злочинів, та конкретні обставини справи - грубе порушення правил дорожнього руху, що потягло незворотні наслідки для постраждалого.

Також суд першої інстанції установив: наявністьпом`якшуючих покарання обставин, якими визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів; надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та добровільне відшкодування матеріальної шкоди; відсутність обставин, що обтяжують покарання; дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває; а також думку потерпілої - мати загиблого, яка просила суворо не карати обвинуваченого.

Установивши зазначені обставини, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання, мінімальне за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України. Підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд першої інстанції не вбачав.

Водночас апеляційний суд,розглядаючи апеляційні скарги захисника та потерпілої, погодився з їхніми доводами щодо можливості виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та дійшов переконливого висновку про необхідність зміни вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання та застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

Так, судапеляційної інстанції установив, що ОСОБА_6 злочин вчинив з необережності, визнав винуватість у вчиненому, відшкодував моральну та матеріальну шкоду потерпілій, щиро розкаявся і зробив належні висновки. ОСОБА_6 раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, має молодий вік, сталі соціальні зв`язки, постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, займається суспільно корисною працею, є фізичною особою - підприємцем, утримує матір після загибелі батька під час бойових дій у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації.

Апеляційний суд звернув увагу на позицію потерпілої - матері загиблого, яка в апеляційній скарзі вказувала, що вона є особою похилого віку, обвинувачений постійно надає їй матеріальну допомогу та моральну підтримку, а тому призначене судом покарання, яке потрібно відбувати реально, може суттєво вплинути на її життя, і просила звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд в ухвалі підкреслив, що хоча думка потерпілої не є визначальною, однак вона підтверджує щирість обвинуваченого в розкаянні та ставленні до наслідків вчиненого, істинність його позиції.

Оцінивши зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновкупро можливість виправлення і перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільствата звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень статей 75 76 КК України.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що, з огляду на право судової дискреції (повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо), з урахуванням встановлених судом обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обране ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Зміст ухвали відповідає положенням статей 370 419 КПК України.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3