Історія справи

Постанова КГС ВП від 29.11.2022 року у справі №910/12229/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/12229/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 - не з`явився,

відповідача - Антимонопольного комітету України - Бабченко Ю.Ю. у порядку самопредставництва (витяг з ЄДР),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Антимонопольного комітету України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 (головуючий суддя: Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.)

у справі № 910/12229/21

за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 )

до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет)

про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про: скасування рішення Комітету, яке викладене у листі від 25.05.2021 № 128-26.13/08-7847 про залишення без розгляду колективної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем групою компаній "Київоблгаз", в частині ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача розглянути відповідну заяву.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач разом з іншими фізичними особами звернулися до Комітету із спільною заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вказана заява залишена Комітетом без руху; заявнику ( ОСОБА_1 ) надано строк для надання Комітету запитуваної інформації. Позивач у визначений строк надав відповідачу запитувану інформацію та пояснення, однак оскаржуваним рішенням заява залишена без розгляду з посиланням на те, що інші заявники не надали запитувані документи. Позивач вважає, що рішення Комітету суперечить Правилам розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є незаконним та порушує право заявника, який надав у повному обсязі інформацію до заяви, на захист прав та інтересів в Комітеті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/12229/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комітету про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що з огляду на обставини справи та наявні в ній докази, суд дійшов висновку, що спірне рішення Комітету, оформлене листом від 25.05.2021 за вих. №128-26.13/08-7847 прийнято у межах повноважень Комітету, у порядку та спосіб, встановлений законом, а викладені у рішенні обставини відповідають фактичним обставинам справи.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/12229/21 скасовано. Прийнято нове рішення яким позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення Антимонопольного комітету України, викладене у формі листа від 25.05.2021 № 128-26.13/08-7847, про залишення без розгляду колективної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем, в тому числі групою компаній "Київоблгаз", в частині ОСОБА_1 (реєстрац. номер заяви в Комітеті № 14-01/43-АМ від 19.02.2021). Зобов`язано Антимонопольиий комітет України відповідно до вимог "Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", затверджених розпорядженням Комітету від 19.04.1994 № 5, вирішити питання щодо можливості прийняття заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем, в тому числі групою компаній "Київоблгаз", в частині ОСОБА_1 (реєстрац. номер заяви в Комітеті № 14-01/43-АМ від 19.02.2021). В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи судове рішення суд апеляційної інстанції зазначив про те, що Правила розгляду заяв і справ не оперують таким поняттям як "колективна заява", і не містять обов`язку усунення недоліків усіма підписантами спільної (колективно) заяви, водночас колегія суддів зазначає, що Комітет неправомірно залишив без розгляду заяву позивача лише на тій підставі, що недоліки не усунуто іншими особами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Комітет, з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 у справі №910/12229/21 та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2021 яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) Комітет зазначає про неврахування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 36, 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пункту 18 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 стосовно правомірності відмови Комітету розглядати колективну заяву в частині порушення прав ОСОБА_1 , з причин ненадання запитуваних Комітетом документів та інформації іншими підписантами колективної заяви.

Доводи інших учасників справи

Від ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Позивач разом із іншими фізичними особами звернулися до Антимонопольного комітету України із заявою (реєстр. номер АМКУ - 14-01/43-АМ від 19.02.2021) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції АТ "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" та ТОВ "Київоблгаз Збут" у вигляді неправомірного нарахування об`ємів використаного ними природного газу понад обсяги, визначені персональним лічильником, що було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Листом Комітету від 18.03.2021 за вих. №128-26.13/08-4167 "Про залишення заяви без руху" Комітет повідомив позивача про необхідність надання необхідної інформації, пояснень та копій документів, необхідних для подальшого розгляду заяви, встановлення строку для подання відповідних документів та надання інформації, роз`яснено заявнику, що у разі невиконання вимог, зазначених у цьому листі, у встановлений строк заява може бути залишена без розгляду на підставі пункту 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У відповідь на вказаний лист позивач надав запитувану інформацію та копії документів.

Рішенням Комітету, яке оформлено у формі листа від 25.05.2021 за вих. №128-26.13/08-7847 "Про розгляд заяви", Комітетом відповідно до пункту 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Комітету від 19.04.1994 №5 (далі - Правила), враховуючи неусунення недоліків усіма заявниками, спільну заяву залишено без розгляду.

Разом з тим судом апеляційної інстанції встановлено, що листом Комітету від 18.03.2021 за вих. №128-26.13/08-4167 "Про залишення заяви без руху" Комітет повідомив позивача про необхідність надання необхідної інформації, пояснень та копій документів, необхідних для подальшого розгляду заяви, а саме: надати інформацію чи звертався позивач до постачальника природного газу та-або оператора ГРМ з питань, зазначених у заяві, та надати копії таких звернень; надати інформацію чи здійснювалося у січні-лютому 2021 року нарахування об`ємів невикористаного позивачем природного газу понад обсяги, визначені персональним лічильником; надання пояснень щодо фотокопій особистого кабінету щодо змісту даних в документі, їх джерел та зв`язку вказаного документу з обставинами, викладеними у заяві; надати копії повідомлень про сплату за розподіл (доставку) та спожитий природний газ протягом 2019 року - грудня 2020 року, які надійшли від постачальника природного газу та оператора ГРМ; надати копії документів, ,які підтверджують оплату спожитих протягом вересня 2019 - грудня 2020 років обсягів природного газу; надати інформацію щодо звернень до інших державних органів або суду з питань зазначених у заяві, та відповідей у них.

Також у листі Комітетом додатково зазначено, що заявники можуть також надати іншу додаткову інформацію, яка сприятиме більш повному з`ясуванню питань, порушених у заяві; та роз`яснено заявникам, що у разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява може бути залишена без розгляду на підставі пункту 19 Правил.

У відповідь на вказаний лист позивач надав запитувану інформацію.

Рішенням Комітету, яке оформлено листом від 25.05.2021 за вих. №128-26.13/08-7847 "Про розгляд заяви", Комітетом відповідно до пункту 19 Правил, враховуючи неусунення недоліків усіма заявниками, спільну заяву залишено без розгляду.

Водночас, у оскаржуваному рішенні яке оформлено листом від 25.05.2021 за вих. №128-26.13/08-7847 "Про розгляд заяви" Комітет в абзаці 4 визнав: "Заявником ОСОБА_1 листом від 26.03.2021 б/н (вх.. №14-08/4245 від 29.03.2021) усунуто недоліки та надано додаткову інформацію."

В свою чергу, зі змісту листа Комітету від 18.03.2021за вих. №128-26.13/08-4167, який направлявся позивачу, не вбачається ні факту, що наявні недоліки в листах інших підписантів, та немає повідомлення, що невиконання вимог Комітету іншими особами матиме негативні наслідки для позивача.

Тобто комітет, сам у своєму листі від 18.03.2021 повідомив заявника, що йому треба усунути недоліки заяви, а згодом у листі від 25.05.2021 визнав, що вимоги Комітету позивачем виконано, однак дійшов до висновку, що заява має бути залишена без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для скасування Рішення АМК, яке оформлене листом від 25.05.2021 за вих. №128-26.13/08-7847 "Про розгляд заяви" в частині, яка стосується позивача.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на неврахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 27.01.2022 у справі №910/5264/21 щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 36, 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та пунктів 18 Правил стосовно вирішення питання правомірності відмови Комітету розглядати колективну заяву в частині порушення прав ОСОБА_1 , з причин ненадання запитуваних Комітетом документів та інформації іншими підписантами колективної заяви, що призвело до неправильних висновків та відмови у задоволенні позовних вимог скаржника (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Слід зазначити, що за змістовним критерієм постанова Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №910/5264/21 є подібною зі справою 910/12229/21 стосовно застосування Комітетом Правил.

Предметом розгляду у справі №№910/5264/21 є вимоги про скасування рішення Комітету, яке викладене у листі про залишення без розгляду колективної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем.

При вирішенні спору у справі № 910/5264/21 суди керувалися Правилами та приписами статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Зокрема Верховний Суд дійшов висновку про те, що приписами Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Правилами не передбачено можливості виділення частини з колективної (спільної) заяви, яка подана до Комітету групою заявників або виділ окремих обставин стосовно одного із заявників. З огляду на викладене, не вбачається, що Комітетом у здійсненні останнім своїх дискреційних повноважень при здійсненні державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції та реалізації вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" невірно застосовані норми права, які б давали можливість та були підставою для визнання недійсним прийнятого ним рішення.

У даній справі доводи Комітету, які послідовні упродовж розгляду даної справи зводяться до того, що Правилами та приписами статей 36,37,38 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не передбачено розгляд колективної заяви в частині порушення прав одного з підписантів заяви, з причин ненадання запитуваних Комітетом документів та інформації іншими підписантами колективної заяви.

Отже, правовідносини у справах №910/12229/21 та №910/5264/21 є подібними за змістовним критерієм, а саме за їх характером та нормами права, що їх регулюють, що є підставою для перегляду судових рішень у справі.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі № 910/12229/21 зазначив про те, що відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти розпорядження про об`єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду. Пунктом 25 Правил передбачено, що органи Комітету, які розпочали або розглядають справу, можуть прийняти розпорядження про об`єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду, а тому ухвалив постанову, зокрема, про зобов`язання Комітету відповідно до вимог Правил, вирішити питання щодо можливості прийняття заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем, в тому числі групою компаній "Київоблгаз", в частині ОСОБА_1

Водночас скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2021 суд апеляційної інстанції не врахував таке.

За принципом належного урядування влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб. З принципу "правової держави" витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень державним органам обсяг, яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.

Саме тому Закон має чітко визначати межі дискреційних повноважень будь-яких державних органів та порядок їх здійснення (пункт 67 рішення у справі "Котій проти України" (Kotiy v. Ukraine) від 5 березня 2015 року, заява № 28718/09; пункт 60 рішення у справі "Зосимов проти України" (Zosymov v. Ukraine) від 7 липня 2016 року, заява № 4322/06).

Конституційний Суд України (далі - КСУ) у своєму рішенні від 11.10.2018 № 7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності, як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Згідно з юридичною позицією КСУ цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

Отже, кожен орган влади, використовуючи визначені законом саме для нього владні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.

Верховний Суд виходить з того, що дискреційні повноваження Антимонопольного комітету України мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.

Дискреційні повноваження органу Антимонопольного комітету України не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Зазначена правова позиція послідовно викладалася у низці постанов, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17, Верховного Суду від 09.07.2020 зі справи № 910/13869/19, від 01.10.2020 зі справи № 920/890/19, від 15.04.2021 зі справи № 910/17929/19, від 15.07.2021 зі справи № 904/4598/20.

У постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має враховувати при ухваленні рішень.

Перевіряючи дії Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) Антимонопольного комітету України з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а тому доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України через призму/критерії, зокрема, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

Отже, спеціально-дозвільний принцип, встановлений у статті 19 Конституції України передбачає зобов`язання органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією або ж законами України. Норми Конституції не містять прямої безпосередньої вказівки на можливість багатоваріантної поведінки при здійсненні органами державної влади своїх повноважень. Водночас реалізація окремих повноважень може залежати від оцінки відповідної потреби їх застосування з метою належної реалізації вимог закону. Свобода розсуду є необхідною для здійснення цілого ряду завдань, які мають бути виконані при здійсненні державної влади. Проте однією з вимог до здійснення дискреційних повноважень є вимога до суб`єкта владних повноважень використовувати дискреційні повноваження з метою, з якою воно було надано, зокрема, згідно з відповідним законом.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що фізичні особи, у тому числі, й позивач, звернулися до Комітету із спільною заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції групою компаній "Київоблгаз".

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначає Закон України "Про захист економічної конкуренції", який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що одним із основних завдань Антимонопольного комітету України, є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами статті 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (частина друга статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначені Правилами.

Згідно з пунктом 18 цих Правил визначено, що заява подається в письмовій формі й повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у пункті 18 цих Правил, і це перешкоджає розгляду заяви, державний уповноважений, голова відділення залишає заяву без руху, про що письмово повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків. У разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява може бути залишена без розгляду, про що письмово повідомляється заявнику. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про порушення (пункт 19 Правил розгляду справ).

У зв`язку з неусуненням недоліків усіма заявниками (не усунуто чотирма з п`яти), листом Комітету від 18.03.2021 № 128-26.13/08-4167 спільну заяву заявників залишено без розгляду.

Верховний Суд зазначає, що залишення без розгляду спільної заяви фізичних осіб - підприємців (у тому числі, й позивача) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оформлене листом від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956, по своїй суті є рішенням АМК, тобто актом індивідуальної дії.

Водночас ані Законом України "Про захист економічної конкуренції", ані Правилами розгляду справ не встановлено будь-яких виключень стосовно змісту заяви або виникнення додаткових прав в окремих заявників, у разі подання колективної (спільної) заяви.

Правилами розгляду справ не передбачено порядку залишення органами Антимонопольного комітету України заяв без руху або без розгляду в частині окремого заявника, у разі надходження колективної (спільної) заяви.

Пунктом 25 названих Правил передбачено, що органи Антимонопольного комітету України, які розпочали або розглядають справу можуть прийняти розпорядження про об`єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.

Таким чином, виділ справи для окремого розгляду передбачений саме стосовно справи, розгляд якої вже розпочато.

Водночас наведеними приписами Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Правилами розгляду справ не передбачено можливості виділення частини з колективної (спільної) заяви, яка подана до Комітету групою заявників або виділ окремих обставин, якими один із заявників обґрунтовує свої вимоги для прийняття органами Комітету розпорядження про початок розгляду справи за такою (окремою) заявою, яка фактично міститься у колективній заяві, що подана без додержання вимог, викладених у пункті 18 Правил (подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №910/5264/21).

Згідно з приписами статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції";

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

У розгляді даної справи колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17, згідно з якою: "господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм".

З огляду на вказані приписи чинного законодавства, враховуючи, що заява фізичних осіб була колективною, ані Законом України "Про захист економічної конкуренції", ані Правилами розгляду справ не встановлено будь-яких виключень стосовно змісту заяви або виникнення додаткових прав в окремих заявників, у разі подання колективної (спільної) заяви; беручи до ваги те, що залишаючи вказану заяву без руху Комітет, надіславши листи заявникам, зазначив про необхідність заявникам надати у визначений строк витребувану інформацію та копії документів, проте витребувана інформація та документи надані лише одним заявником, у зв`язку з чим недоліки поданої колективної заяви не усунуто, у той час як приписами Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Правилами не передбачено можливості виділення частини з колективної (спільної) заяви, яка подана до Комітету групою заявників або виділ окремих обставин стосовно одного із заявників, - суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування рішення АМК та зобов`язання Комітету вирішити питання щодо можливості прийняття заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем, в тому числі групою компаній "Київоблгаз" в частині ОСОБА_1

В даному випадку у діях Комітету не вбачається того, що при здійсненні останнім своїх дискреційних повноважень державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції та реалізації вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції" невірно застосовано норми права, які б давали можливість та були підставою для визнання недійсним прийнятого ним рішення.

Суд враховує, що у кожному конкретному випадку судом досліджуються обставини щодо наявності чи відсутності підстав в органу Антимонопольного комітету України для висновку про те, що заява про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не відповідає встановленим Комітетом вимогам і це перешкоджає її розгляду.

Водночас Верховний Суд зазначає, що для заявників, у зв`язку із залишенням Комітетом їх спільної заяви без розгляду, право на повторне подання відповідної заяви не втрачене, як спільно, так і окремо кожним з них, у зв`язку з чим немає підстав вважати, що позивач, як один із заявників, не був почутим Комітетом та/або судом.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд зауважує, що у даному випадку не є визначальним чи надав один із заявників колективної заяви витребувану Комітетом інформацію, оскільки приписами Закону України "Про захист економічної конкуренції" та Правилами не передбачено можливості виділення частини з колективної (спільної) заяви, яка подана до Комітету групою заявників або виділ окремих обставин стосовно одного із заявників.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зокрема Правила та з дотриманням норм процесуального права прийняв рішення, яке відповідає закону, та скасовано судом апеляційної інстанції без наявності підстав, визначених статтею 277 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

За змістом частини першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, письмових поясненнях підтвердилися та спростовують висновки суду апеляційної інстанції, яким скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційну скаргу слід задовольнити.

Судові витрати

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129 300 308 312 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 у справі №910/12229/21

3. Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/12229/21 залишити в силі.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код 00032767) 4 540,00 (чотири тисячі п`ятсот сорок),00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко