Історія справи

Постанова КГС ВП від 28.11.2023 року у справі №916/1504/22
Постанова КГС ВП від 28.11.2023 року у справі №916/1504/22
Постанова КГС ВП від 28.11.2023 року у справі №916/1504/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1504/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Гавкалюк В.В.,

відповідача - Носенко І.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Невінгловської Ю.М.

від 30.03.2023 та

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Філінюк І.Г., Аленін О.Ю., Богатир К.В.

від 31.07.2023

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-ГРУП"

про стягнення 1 537 921,71 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство "ЦЕНТРЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-ГРУП" про стягнення 1 537 921,73 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів від 14.04.2021 № 20/21-56-РДД в частині здійснення оплати та відмови від відбору обсягу електричної енергії, зазначеного у додатку № 1, за період з 07.07.2021 по 15.07.2021.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

За результатами проведення аукціону, 14.04.2021 між Публічним акціонерним товариством "ЦЕНТРЕНЕРГО" (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОНК-ГРУП" (надалі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку двосторонніх договорів № 20/21-56-РДД (надалі - Договір), предметом якого є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначається за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у Договорі.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Продавець зобов`язується відпустити електричну енергію в Об`єднану Енергосистему України, а Покупець зобов`язується відібрати електричну енергію з Об`єднаної Енергосистеми України згідно з Графіком відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у Додатку № 1, згідно з підпунктом 23 пункту 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499.

Згідно з пунктом 3.1 Договору ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, та загальна вартість Договору визначаються у Додатку № 1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, згідно з п. 14.1.4. 213.1.1 та 215.1 Податкового кодексу України включає в себе акцизний податок у розмірі, що визначений п. 215.3.9 Кодексу.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що Період відпуску/відбору складається з таких етапів: 1 етап: 1-5 число місяця (червень) відпуску/відбору; 2 етап: 6-10 число місяця (червень) відпуску/відбору; 3 етап: 11-15 число місяця (червень) відпуску/відбору; 4 етап: 16-20 число місяця (червень) відпуску/відбору; 5 етап: 21-25 число місяця (червень) відпуску/відбору; 6 етап: 26-30 число місяця (червень) відпуску/відбору; 7 етап: 1-5 число місяця (липень) відпуску/відбору; 8 етап: 6-10 число місяця (липень) відпуску/відбору; 9 етап: 11-15 число місяця (липень) відпуску/відбору; 10 етап: 16-20 число місяця (липень) відпуску/відбору; 11 етап: 21-25 число місяця (липень) відпуску/відбору; 12 етап: 26-31 число місяця (липень) відпуску/відбору; 13 етап: 1-5 число місяця (серпень) відпуску/відбору; 14 етап: 6-10 число місяця (серпень) відпуску/відбору; 15 етап: 11-15 число місяця (серпень) відпуску/відбору; 16 етап: 16-20 число місяця (серпень) відпуску/відбору; 17 етап: 21-25 число місяця (серпень) відпуску/відбору; 18 етап: 26-31 число місяця (серпень) відпуску/відбору.

Відповідно до пункту 3.5 Договору у випадку не оплати Покупцем електричної енергії або часткової оплати у строки, визначені цим Договором, Продавець має право в односторонньому порядку призупинити виконання своїх зобов`язань в частині відпуску електричної енергії або відпустити обсяг електричної енергії, що відповідає сумі здійсненої оплати.

Датою оплати Покупцем електричної енергії є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця (пункт 3.6 Договору).

Згідно з пунктом 4.4 Договору у випадку повної або часткової відмови Покупця від відбору зазначеного у Додатку № 1 обсягу електричної енергії (що може проявлятись як в активних діях або бездіяльності Покупця) на відповідний період та (або) у разі порушення пункту 3.2 Договору (внаслідок чого Продавець припиняє відпуск або зменшує його обсяги згідно з пунктом 3.5 Договору), Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю штраф у розмірі 20% вартості такого обсягу електричної енергії, від відбору якого відмовився Покупець.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що відмова Покупця від договірного обсягу електричної енергії або його будь-якої частини та/або порушення Покупцем строків оплати Продавцю за договірний обсяг електричної енергії або будь-якої частини такого обсягу електричної енергії у відповідності до умов Договору дає право Продавцю розпорядитись таким обсягом на власний розсуд, в тому числі продати будь-якій(-им) третій(-ім) особі(-ам).

Згідно з аукціонним свідоцтвом № 03-ЕР-140421-1100-2-4, виданим Товарною біржою "Українська енергетична біржа" та додатком № 1 до Договору, обсяг електричної енергії становить - 99 144 МВт*год, ціна за 1 МВт*год (з акцизним податком та без ПДВ) становить - 1 318,52 грн, загальна вартість без ПДВ становить - 130 723 346,88 грн, крім того ПДВ - 26 144 669,38 грн, а разом - 156 868 016,26 грн.

Розрахунок погодинного щодобового відпуску/відбору електричної енергії на підставі Договору є таким: 99 144 МВт*год : 24 год : 153 доби = 27 МВт*год (де: 99 144 МВт*год - первісний обсяг електричної енергії, передбачений Договором, 24 год - кількість годин протягом одної кожної доби, 153 доби - кількість діб за період відпуску/відбору електроенергії за Договором з 01.05.2021 по 30.09.2021, 27 МВт*год - щогодинний обсяг електроенергії протягом кожної доби за Договором).

У порушення умов Договору, Покупець не здійснив оплати та відмовився від відбору зазначеного у Додатку № 1 до Договору обсягу електричної енергії, зокрема за період з 07.07.2021 по 15.07.2021, що підтверджується даними на електронній платформі системи управління ринком "Магкеґ management system (платформа MMS НЕК "УКРЕНЕРГО", як адміністратор комерційного обліку електричної енергії та оператора системи передачі).

Розрахунок обсягу електричної енергії від відбору якого відмовився Покупець у період з 07.07.2021 по 15.07.2021 за один день є таким: 27 МВт*год х 24 год - 648 МВт*год (де: 27 МВт*год - погодинний щодобовий відпуск/відбір електроенергії, визначений умовами Договору, 24 год - кількість годин протягом одної доби, 648 МВт*год - обсяг електроенергії від оплати та відбору якої відмовився Покупець за один день).

Розрахунок вартості невідібраної Покупцем електроенергії за 1 (одну) добу є таким: 648 МВт*год х 1 318,52 грн = 854 400,96 грн без ПДВ (де: 1 318,52 грн - ціна 1 МВт*год на підставі Договору, 854 400,96 грн - вартість 648 МВт*год).

Загальна сума штрафу 20% (розмір штрафу, передбачений пунктом 4.4 Договору) за невідібрану електричну енергію за період з 07.07.2021 по 15.07.2021 становить 1 537 921,71 грн.

03 вересня 2021 року Продавець направив на адресу Покупця претензію № 1/56/2021 з вимогою сплатити штраф за відмову від електричної енергії у період з 07.07.2021 по 15.07.2021, яка була залишена Покупцем без відповіді та належного реагування.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 у справі № 916/1504/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-ГРУП" на користь Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" штраф у розмірі 15 379,22 грн та 23 068,83 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані наявністю підстав для нарахування позивачем відповідачу 20% штрафу за невідібрану у період з 07.07.2021 по 15.07.2021 електричну енергію, а саме 1 537 921,71 грн штрафу, передбаченого пунктом 4.4 Договору.

При цьому, керуючись частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, зважаючи на інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафу, заявленого до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, та приймаючи до уваги ті обставини, що у відповідача відсутня заборгованість за Договором, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру неустойки до 15 379,21 грн.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми штрафу, зазначив, що: позивачем не доведено понесення збитків, пов`язаних з нездійсненням відповідачем відбору зазначеного у Додатку № 1 до Договору обсягу електричної енергії; в діях відповідача відсутні умисел, вина, натомість наявні добросовісність, а саме відсутня заборгованість, за поставлену електроенергію, а також враховуючи право Продавця розпорядитись таким обсягом електроенергії, який не відібраний Покупцем на власний розсуд, в тому числі продати третім особам; стягнення всієї заявленої суми штрафу у розмірі 1 537 921,71 грн є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить частково скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 у даній справі та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме;

- оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.05.2022 у справі № 910/19152/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, де міститься позиція, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін;

- суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме, задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-ГРУП" про зменшення розміру штрафних санкцій до 1% не зважаючи на те, що вказана заява не була підписана особисто відповідачем або його представником, а була підписана із застосуванням факсимільного відтворення підпису (пункт 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу).

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли оскаржувані судові рішення без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, викладеного у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.05.2022 у справі № 910/19152/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено дві умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій Суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Верховний Суд послідовно та неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі№ 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.

У даній справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу більш ніж на 90% та стягнення його в розмірі 15 379,22 грн. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли проаналізувавши надані сторонами докази та врахувавши відсутність доказів понесення позивачем збитків, відсутності заборгованості відповідача за Договором, право Продавця розпорядитись таким обсягом електроенергії, який не відібраний Покупцем на власний розсуд, в тому числі продати третім особам, беручи до уваги значний розмір штрафу, заявленого до стягнення позивачем, який є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності.

Водночас, у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, суд касаційної інстанції, пославшись на необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50% за прострочення оплати за договором постачання природного газу. При цьому, суд врахував те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних внаслідок невиконання відповідачем умов договору.

У справі № 910/19152/20, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, місцевий і апеляційний господарські суди, враховуючи обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також, враховуючи специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, дійшли висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу до 0 грн. Таке зменшення, за висновком господарських судів, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, який запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Скасовуючи судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 зазначив, що суди фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, і це не відповідає нормам права, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами договору.

У постанові від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 Верховний Суд вирішував питання про існування підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України з Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова" на користь Міністерства оборони України. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором. Тобто особливий статус Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, який укладає договори не з комерційним інтересом, а для виконання відповідних завдань, покладених на нього згідно з законом, був врахований саме при вирішенні питання щодо неможливості надмірного зменшення розміру неустойки (до 90 чи 99%), яка підлягала стягненню з підприємства, яке порушило свої зобов`язання за договором саме по відношенню до Міністерства оборони України.

При цьому аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.05.2022 у справі № 910/19152/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру штрафу так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21).

Враховуючи викладене, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у даній справі № 916/1504/22 ухвалено судами без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.05.2022 у справі № 910/19152/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, оскільки висновки в зазначеній справі (№ 916/1504/22) і у справах № 918/116/19, № 910/19152/20, № 922/2141/21, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З касаційної скарги вбачається, що позивач в якості підстави оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, з посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів - суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-ГРУП" про зменшення розміру штрафних санкцій до 1% не зважаючи на те, що вказана заява не була підписана особисто відповідачем або його представником, а була підписана із застосуванням факсимільного відтворення підпису.

Тобто, скаржник стверджує, що заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є доказом у справі, і такий доказ є недопустимим.

Однак, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Натомість, частинами 1, 2 статті 169 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

У контексті зазначених норм, заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не може розцінюватись як доказ (допустимий чи недопустимий) у розумінні процесуального закону, а є документом, в якому такий учасник справи виклав свої вимоги щодо процесуальних питань у формі заяви.

Крім того, як зазначалось вище, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

До того ж, як вірно зазначено у відзиві на касаційну скаргу, у судовому засіданні 30.03.2023 суду першої інстанції повноважений представник відповідача в усній формі повідомив суд про волевиявлення відповідача щодо поданої заяви і додаткових пояснень до неї, та про зменшення розміру штрафних санкцій.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/1504/22 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" в частині оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 у справі № 916/1504/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін з мотивів викладених у даній постанові.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження у справі № 916/1504/22 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" в частині оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 у справі № 916/1504/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 у справі № 916/1504/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

І.Д. Кондратова