Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.04.2021 року у справі №924/389/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 924/389/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 (судді: Маціщук А. В. - головуючий, Петухов М. Г., Олексюк Г. Є.)

за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури у справі

за позовом керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форк",

про витребування на користь держави земельної ділянки загальною площею 2 га, кадастровий номер 6822455800:05:006:0091,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У березні 2020 року керівник Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), заявленим в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест" (далі - ТОВ "Зарус-Інвест") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд" (далі - ТОВ "Агро-Еко-Граунд") про витребування у відповідачів на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельної ділянки, кадастровий номер 6822455800:05:006:0091, загальною площею 2 га, розташованої за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20611-СГ на підставі положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Позов обґрунтовано вибуттям спірної земельної ділянки державної власності поза волею власника, з порушенням чинного законодавства, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки одного виду використання. Прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру від
17.10.2017 № 22-20611-СГ, згідно з яким було надано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1, за рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від
20.06.2019 у справі № 676/241/19, яке набрало законної сили, визнано недійсним;
25.10.2017 ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "Форк" (далі - ТОВ "Форк"), який у подальшому її відчужив на користь ТОВ "Зарус-Інвест", яке, у свою чергу, передало її в оренду ТОВ "Агро-Еко-Граунд".

1.2. Господарський суд Хмельницької області рішенням від 09.12.2020 у позові відмовив.

1.3. Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури (далі - прокурор) оскаржив зазначене судове рішення місцевого господарського суду до суду апеляційної інстанції.

1.4. Відповідно до ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.02.2020, призначено апеляційну скаргу до розгляду на 09.03.2020.

1.5. Від ТОВ "Агро-Еко-Граунд" 05.03.2020 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі.

1.6. Згідно з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від
09.03.2021 клопотання ТОВ "Агро-Еко-Граунд" задоволено частково; зупинено апеляційне провадження у цій справі до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/18647/19.

Апеляційний господарський суд аргументував свої висновки тим, що справа № 910/18647/19 прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми, пов'язаної із тлумаченням норм Кримінального процесуального кодексу України та закону щодо правових підстав для передачі майна (земельні ділянки), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, і вирішення цієї проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Враховуючи, що у цій справі № 924/389/20 суд першої інстанції досліджував обставини передачі земельних ділянок, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, і такий арешт є чинним на час подачі позову, суд апеляційної інстанції з метою дотримання принципу правової визначеності та унеможливлення неоднакового застосування норм чинного законодавства у подібних правовідносинах вважав за необхідне зупинити провадження у справі № 924/389/20 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України до отримання у справі № 910/18647/19 висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

2.1. Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор) подав касаційну скаргу на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021, в якій просить скасувати зазначену ухвалу, як незаконну, постановлену з порушенням положень пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Прокурор вважає, що апеляційний господарський суд, зупиняючи апеляційне провадження у цій справі до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/18647/19, належним чином не обґрунтував підстави такого зупинення, не проаналізував предмети та підстави позовів у цих справах, не навів обставини на підтвердження висновку про те, що наявність спору у справі про відчуження Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство) майна, на яке накладено арешт в межах кримінального провадження, виключає можливість на підставі наявних доказів розглянути справу № 924/389/20.

На думку прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 910/11236/19 щодо необхідності зазначення обґрунтування стосовно зупинення провадження у справі та неможливості розгляду справи за наявними доказами. Водночас, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від
05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 прокурор також акцентує на тому, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду та перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

2.2. Від ГУ Держгеокадастру надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримує доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, просить прийняти цей відзив без надання доказів направлення його копій учасникам справи через брак коштів на оплату поштової кореспонденції, а також просить справу розглядати за відсутності представників управління. Проте при цьому будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому обставин позивач не надає, тому колегія суддів залишає такий відзив без розгляду.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Переглянувши оскаржену у справі ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

3.2. У статтях 227, 228 Господарського процесуального кодексу України унормовано вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Разом з тим для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з'ясовувати як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (стаття 114 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17 та від 15.03.2019 у справі № 910/17243/17, від 27.03.2019 у справі № 910/15707/17.

3.3. У справі № 924/389/20, що розглядається, прокурор в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру заявив віндикаційний позов про витребування у відповідачів на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру спірної земельної ділянки.

Звертаючись до господарського суду з цим позовом, позовні вимоги прокурор обґрунтував тим, що земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, з порушенням чинного законодавства, насамперед через її набуття у приватну власність особою, яка не повідомила про наявність у неї уже приватизованої земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та якою спірну земельну ділянку відчужено ТОВ "Форк ", а ТОВ "Форк", у свою чергу, - на користь ТОВ "Зарус-Інвест ", а останнім передано в оренду ТОВ "Агро-Еко-Граунд".

Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд виходив із того, що станом на час звернення до суду із позовом, а також ухвалення судового рішення земельна ділянка, яку просить витребувати прокурор, не існує як об'єкт цивільного права, кадастровий номер земельної ділянки скасовано; будь-яке право на таку земельну ділянку не зареєстровано, що унеможливить відновлення прав позивача як власника майна у володінні майном, якого він був незаконно позбавлений (що є метою віндикаційного позову); спірна земельна ділянка як об'єкт права припинила своє існування у визначених для земельної ділянки з кадастровим номером undefined межах, що в сукупності свідчить про відсутність індивідуальних ознак витребуваного майна станом на цей час. Крім того, суд урахував і те, що спірна земельна ділянка перебуває під арештом в межах кримінального провадження № 42017240000000195 як речовий доказ, і взявши до уваги, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про витребування майна з незаконного володіння відповідача.

3.4. Як уже зазначалося, зупиняючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у справі № 924/389/20 суд першої інстанції досліджував обставини стосовно передачі земельних ділянок, на які накладений арешт у кримінальному провадженні, і такий арешт є чинним на час пред'явлення позову, з метою дотримання принципу правової визначеності та унеможливлення неоднакового застосування норм чинного законодавства у подібних правовідносинах, необхідно зупинити провадження у справі № 924/389/20 до завершення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/18647/19.

3.5. Проте колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

3.6. Так, апеляційний господарський суд не врахував, що предметом спору у справі № 910/18647/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С. П. Т." (далі - ТОВ "С. П. Т.") до Національного агентства, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пелучо" (далі - ТОВ "Пелучо "), Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") є визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована неправомірністю відчуження Національним агентством переданої йому в управління земельної ділянки, порушенням вимог статей 203, 215, 657 Цивільного кодексу України при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також порушенням правил (процедури) проведення електронних торгів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд у справі № 910/18647/19 дійшов висновку про відсутність порушень вимог законодавства при проведенні електронних торгів та укладенні договору купівлі-продажу від
19.07.2019 № 23, а отже - про відсутність підстав для визнання електронних торгів та зазначеного договору купівлі-продажу недійсними. Суд також дійшов висновку, що права позивача не можуть бути захищені із зазначених ним підстав та у визначений ним спосіб.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі № 910/18647/19 та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що арешт на спірну земельну ділянку було накладено у зв'язку з тим, що вона є предметом кримінального правопорушення, та з метою забезпечення збереження речових доказів. Установивши, що Національне агентство не могло здійснювати реалізацію активів, оскільки має лише повноваження здійснювати заходи з управління активами, визначені частинами 2, 3 статті 21 Закону України "Про ~organization15~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", апеляційний господарський суд дійшов висновку про незаконність рішення Національного агентства про передачу спірної земельної ділянки для її реалізації на електронних торгах.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що реалізація активів, які не були конфісковані, без згоди власника та без рішення суду є прямим порушенням статті 41 Конституції України, Першого протоколу до Конвенції, положень частини 6 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, частини 5 статті 21 Закону України "Про ~organization16~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", та є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Апеляційний господарський суд визнав недійсними результати торгів, оскільки установив, що під час проведення торгів було порушено вимоги Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 719, що призвело до порушення прав ТОВ "С. П. Т." як власника майна.

Водночас, зазначивши, що договір купівлі-продажу від 19.07.2019 № 23 земельної ділянки укладений в письмовій формі без нотаріального посвідчення, суд апеляційної інстанції, посилаючись на статтю 21 Закону України "Про ~organization17~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" та статтю 657 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про недотримання сторонами вимог щодо форми договору та наявність підстав для визнання договору недійсним.

Оскільки ТОВ "С. П. Т." не є стороною укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, а майно вибуло з володіння позивача не з його волі, апеляційний господарський суд зазначив, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідною від вимоги про визнання недійсним правочину та є ефективним способом захисту права власника за вказаних обставин, тому підлягає задоволенню.

3.7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 прийнято до розгляду справу № 910/18647/19.

3.8. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ця справа містить виключну правову проблему, пов'язану з порядком реалізації без згоди власника майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, справа № 910/18647/19 містить правову проблему, пов'язану з тлумаченням норм статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та статті 21 Закону України "Про ~organization18~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" щодо правових підстав для реалізації майна (активів), на які накладено арешт у кримінальному провадженні.

3.9. Разом із тим предметом спору у справі № 924/389/20 є витребування у відповідачів на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру земельної ділянки з підстав вибуття її з державної власності на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 17.10.2017 № 22-20611-СГ Г, визнаного недійсним у судовому порядку за рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 20.06.2019 у справі № 676/241/19 через його незаконність.

При цьому у справі № 924/389/20, що розглядається, судами попередніх інстанцій не вирішувалося питання щодо наявності повноважень у Національного агентства, зокрема, відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та статті 21 Закону України "Про ~organization19~ з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", самостійно визначати спосіб управління майном (активами), на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та приймати рішення про реалізацію такого майна (активів) на підставі ухвали слідчого судді про передачу майна (активів) в управління з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

3.10. Зазначене свідчить, що правовідносини у справі № 924/389/20 та у справі № 910/18647/19 не є подібними, оскільки мають різні предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та їх правове регулювання. Отже, відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/18647/19 не вплинуть на оцінку апеляційним господарським судом правомірності рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.12.2020 у справі № 924/389/20 та вирішення спору по суті.

3.11. Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив, які саме обставини апеляційний господарський суд не може встановити самостійно під час розгляду справи № 924/389/20, а також не зазначив, яким чином розгляд іншої справи - № 910/18647/19 впливає чи може вплинути на подання й оцінку доказів у справі, провадження в якій зупинено; також не встановлено наявності обставин, що унеможливлюють самостійне дослідження наданих сторонами доказів під час розгляду даної справи та встановлення відповідних фактів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

3.12. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), питання про те, чи є розумним строк розгляду справи, повинно оцінюватись в контексті конкретних обставин справи і з урахуванням критеріїв, встановлених практикою Суду, зокрема, складність справи, дій заявника й учасників справи, а також важливості можливого результату судового процесу для заявника (рішення у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", № 30210/96, § 124).

За змістом пункту 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України у випадку, встановленому пункту 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Тобто зупинення провадження у справі здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.

У статті 6 Конвенції закріплено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення. Таке право кореспондується з обов'язком добросовісного використання як сторонами, так і судом, своїх процесуальних прав та необхідністю утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати наданих процесуальним законом заходів до скорочення періоду судового провадження. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" від 07.07.1989, § 35,) "Смірнова проти України" (від 08.11.2005, § 66, § 69).

Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний господарський суд необґрунтовано зупинив апеляційний розгляд за наявності власних повноважень щодо оцінки доказів та обставин справи, що мало наслідком порушення принципів змагальності, диспозитивності судового процесу та розумності строків розгляду справи в апеляційному суді.

Водночас у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зазначив, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2. За змістом частин 1, 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частин 1, 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

4.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.

4.4. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

4.5. Враховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства, оскаржена ухвала апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, як постановлена без дотримання норм процесуального права, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

5. Розподіл судових витрат

5.1. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 924/389/20 скасувати, справу передати до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді: Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак