Історія справи

Постанова КГС ВП від 25.04.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 06.06.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 06.06.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 06.06.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 25.04.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 06.06.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 06.06.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 06.06.2023 року у справі №910/21424/21
Постанова КГС ВП від 25.04.2023 року у справі №910/21424/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/21424/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом - Кучерук Н. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп"

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

про стягнення 2 145 625,97 дол. США,

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп"

про стягнення 2 175 182,00 дол. США,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тревел Профешнл Груп" (далі - ТОВ "Тревел Профешнл Груп") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України") про стягнення в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на момент здійснення платежу суми гарантованого депозиту, еквівалентної 910 350,00 дол. США, суми компенсацій (Incentive), еквівалентної 1 188 384,00 дол. США та суми 3 % річних, еквівалентної 46 891,97 дол. США.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань з повернення гарантованого депозиту у розмірі 910 350,00 дол. США та перерахування грошових компенсацій (Incentive), отриманих відповідачем від уповноважених органів Арабської республіки Єгипет відповідно до компенсаційних програм заохочення туризму в сумі 1 188 384,00 дол. США згідно з договором на виконання авіаперевезень від 20.06.2017 № 016/Е-2017 (далі - договір № 016/Е-2017), договором про надання послуг авіаперевезень від 25.10.2019 № 013/Е-2019 (далі - договір № 013/Е-2019).

1.2. ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", у свою чергу, звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про стягнення в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на момент здійснення платежу суми, еквівалентної 2 175 182,00 дол. США, - штрафу за невиконання гарантованого нальоту.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що внаслідок виконання фактичного нальоту менше, ніж обсяг гарантованого нальоту, визначеного додатковою угодою від 23.10.2018 № 32 до договору № 016/Е-2017, ТОВ "Тревел Профешнл Груп" має сплатити ПрАт "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" штраф у загальній сумі 2 175 182,00 дол. США.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" на користь ТОВ "Тревел Профешнл Груп" 910 350,00 дол. США гарантованого депозиту у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на момент здійснення платежу, 1 188 384,00 дол. США компенсацій (Incentive) у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на момент здійснення платежу, 46 891,97 доларів США - 3 % річних у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України на момент здійснення платежу, а також 794 500,00 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Задовольняючи вимоги первісного позову, місцевий господарський суд виходив із того, що ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" в порушення норм законодавства та умов укладених між сторонами договорів не виконало своїх зобов`язань з повернення ТОВ "Тревел Профешнл Груп" спірних сум гарантованого депозиту та компенсації (Incentive).

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин повного виконання замовником - ТОВ "Тревел Профешнл Груп" погодженої сторонами програми у сезонах зима 2018, літо 2019, за якою замовник зобов`язувався виконати гарантований наліт, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову про стягнення штрафу.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 заяву ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/21424/21 задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" на користь ТОВ "Тревел Профешнл Груп" 217 000,01 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що заявлений позивачем за первісним позовом розмір витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат; відповідач за первісним позовом не довів та не навів конкретних мотивів, які би давали підстави стверджувати про неспівмірність заявленої позивачем за первісним позовом до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити та відмовити у первісному позові, а також відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про стягнення із ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 537/4905/15-ц щодо застосування частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України стосовно необхідності виконання зобов`язання відповідно до умов договору; у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 щодо застосування статей 538 613 Цивільного кодексу України стосовно зустрічного виконання зобов`язання та відстрочення виконання зобов`язання боржником на час прострочення кредитора; у постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 192/346/18 стосовно застосування статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та критеріїв, з яких має виходити суд при визначенні розміру судових витрат; а, по-друге, необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановлення судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти З, 4 частини З статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що через виконання фактичного нальоту менше, ніж обсяг гарантованого нальоту, визначеного у пункті 2 додаткової угоди від 23.10.2018 № 32 до договору № 016/Е-2017, відповідач за зустрічним позовом має сплатити позивачу за зустрічним позовом штраф у загальній сумі 2 175 182 дол. США; у зв`язку з несплатою ТОВ "Тревел Профешнл Груп" вказаного штрафу у нього не виникло зустрічне право на отримання депозитних (авансових) коштів. На думку скаржника, відхилення судом клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, є необґрунтованим, а встановлення судами попередніх інстанцій обставин, пов`язаних з відшкодуванням позивачеві за первісним позовом суми компенсацій (Incentive) у розмірі 1 188 384,00 дол. США, здійснено на підставі недопустимих доказів. Крім того, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обґрунтованості та пропорційності заявлених позивачем до стягнення адвокатських витрат, проігнорував обґрунтовані заперечення відповідача за первісним позовом.

3.2. Від ТОВ "Тревел Профешнл Груп" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін оскаржені у справі судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану. Зокрема товариство зауважує на тому, що посилання скаржника на правові висновки у справах № 537/4905/15-ц, № 925/577/21, № 192/346/18 не можуть бути застосовані, оскільки нерелевантні спірним правовідносинам у справі № 910/21424/21; доводи скаржника про встановлення суттєвих обставин справи на підставі недопустимих доказів ґрунтуються на припущеннях; скаржник не довів необґрунтованість відхилення судом клопотання про витребування доказів, не навів мотивів стосовного того яким чином невитребування звітів за підписом ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", копії яких скаржник подав до суду і які вже наявні у матеріалах справи, призвели до неправильного вирішення спору.

3.3. Від ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" 25.04.2023 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване необхідністю прибуття представника товариства Лози Д. О. за викликом до Кам`янець-Подільського РТЦК та СП та вибуттям до м. Кам`янець-Подільський. Проте таке клопотання колегією суддів залишено без задоволення, зважаючи на строк розгляду касаційної скарги, а також те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, до того ж позиція ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" викладена у його касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача за первісним позовом, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 20.06.2017 між ТОВ "Тревел Профешнл Груп" (замовник) і ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (перевізник) був укладений договір № 016/Е-2017, за умовами якого перевізник надає замовнику за плату всю або частину місткості (місць) в одному чи кількох повітряних суднах для перевезення пасажирів і їхнього багажу.

Відповідно до пункту 8.1 договору він набуває чинності з моменту підписання кожною стороною і діє до 20.12.2018. У будь-якому випадку після закінчення строку дії договору сторони не звільняються від повного виконання зобов`язань згідно з договором, додатками та протоколами до нього.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 09.07.2018 № 28 до договору № 016/Е-2017 продовжено строк його дії до 21.12.2019.

23.10.2018 між сторонами у справі була укладена додаткова угода № 32 до договору № 016/Е-2017, за умовами якої перевізник надає замовнику за плату всю місткість одного повітряного судна типу Boeing 737-900 для виконання перевезення пасажирів і їх багажу на міжнародних рейсах, що виконуються за маршрутом, розкладом, із застосуванням тарифів і на умовах, зазначених в додатках до договору.

У пункті 2 цієї додаткової угоди зазначено, що гарантований наліт на період дії договору становить 7410 блок-годин на одне повітряне судно Boeing 737-900, який розподіляється за місяцями відповідно до наведеної у вказаному пункті таблиці. Зокрема, у сезон зима 2018 (01.12.2018- 30.04.2019) - 1 681 блок-годин, у сезон літо 2019 (01.05.2019- 31.10.2019) 2 880 блок-годин.

При цьому відповідно до термінів і скорочень, наведених у цій додатковій угоді, блок година (БГ) - це одна година або частина години або кількість годин, які вважаються з моменту початку самостійного руху повітряним судном за рахунок власної тяги після збирання стоянкових колодок з метою зльоту з пункту відправлення до його зупинки в пункті призначення і встановлення стоянкових колодок; гарантований наліт (НГ) - це наліт в блок-годинах одного повітряного судна у кожному звітному періоді, який зобов`язується виконати замовник за програмою; фактичний наліт (НФ) - це фактичний наліт, який визначається в звітному місяці як сума блок-годин нальоту по рейсах, виконаних перевізником за програмою замовника.

Згідно з пунктом 4 додаткової угоди від 23.10.2018 № 32 до договору № 016/Е-2017 якщо в будь-якому звітному періоді фактичний наліт буде менше гарантованого нальоту, зазначеного в пункті 2 цієї додаткової угоди, замовник сплачує перевізнику штраф в розмірі 1 900 дол. США або 2 100 дол. США в залежності від періоду виконання за кожну блок-годину різниці між гарантованим і фактичним нальотом в звітному періоді в разі, якщо фактичний наліт менше гарантованого нальоту в звітному періоді. Оплата штрафу проводиться замовником протягом 10 днів з дня отримання рахунку від перевізника.

За змістом пункту 7 цієї додаткової угоди замовник має сплатити перевізнику гарантований депозит у розмірі 910 350 дол. США за використання повітряного судна Boeing 737-900 до повного виконання всіх перевезень за програмою на період із 01.12.2018 по 30.04.2020. У цьому пункті сторони також погодили, що гарантований депозит, що оплачений перевізнику повертається замовнику не пізніше 12.05.2020, якщо інше не погоджено сторонами, а у випадку невиконання перевізником умови щодо обов`язкового укладення додатка (ів) до договору до 30.11.2018, який визначатиме загальну вартість програми та порядок здійснення рейсів відповідно до програми замовника - протягом 7 (семи) днів із моменту направлення вимоги про повернення оплаченої суми гарантованого депозиту. Повернення гарантованого депозиту здійснюється на розрахунковий рахунок замовника у національній валюті відповідно до офіційного курсу Національного банку України на момент здійснення платежу.

Поза тим, у пункті 16 додатку від 17.08.2017 № 4 та пункті 15 додатку від 26.09.2018 № 13 до договору № 016/Е-2017 сторони погодили, що у випадку якщо державними або іншими компетентними організаціями або установами Єгипту, в які виконуються рейси згідно цього додатку, будуть впроваджені мотиваційні програми для туристичних операторів задля стимулювання туризму, що передбачають грошові компенсації, пільги інші заохочення (надалі заохочення), вигодонабувачем по таким програмам є замовник, а перевізник зобов`язується перерахувати все отримане за такими програмами замовникові протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання, а у випадку застосування пільг - врахувати отримані пільги в розрахунках із замовником.

У пункті 14 додаткової угоди від 27.11.2018 № 33 до договору № 016/Е-2017, додатку від 26.09.2018 № 13, додаткової угоди від 23.10.2018 № 32 передбачено, що у випадку якщо державними або іншими компетентними організаціями або установами Єгипту щодо рейсів, які виконуються згідно цієї додаткової угоди, будуть впроваджені мотиваційні програми для туристичних операторів задля стимулювання туризму, що передбачають грошові компенсації, пільги інші заохочення (надалі заохочення), то вигодонабувачем заохочень по таким програмам є замовник, а перевізник зобов`язується перерахувати кошти за такими програмами замовникові, про що буде викладено в інших додаткових угодах до договору.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на виконання умов договору № 016/Е-2017 ТОВ "Тревел Профешнл Груп" сплатило гарантований депозит у сумі 910 350,00 дол. США.

Також суди установили та це підтверджено матеріалами справи, що для погодження програми на сезони зима 2018 та літо 2019 сторони уклали такі додаткові угоди до договору № 016/Е-2017 та додаткової угоди від 23.10.2018 № 32 до договору № 016/Е-2017: додаткову угоду від 27.11.2018 № 33 до договору № 016/Е-2017; додаткову угоду від 21.12.2018 № 37 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33; додаткову угоду від 11.01.2019 № 38 до договору № 016/Е-2017, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32; додаткову угоду від 11.03.2019 № 41 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32; додаткову угоду від 18.03.2019 № 42 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32; додаткову угоду від 18.03.2019 № 43 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 21.12.2018 № 37; додаткову угоду від 03.04.2019 № 46 до договору № 016/Е-2017, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32, до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33, до додаткової угоди від 18.03.2019 № 42; додаткову угоду від 09.04.2019 № 47 до договору № 016/Е-2017, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32; додаткову угоду від 26.04.2019 № 49 до договору № 016/Е-2017, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32, до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33, до додаткової угоди від 11.03.2019 № 41; додаткову угоду від 14.05.2019 № 51 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 26.04.2019 № 49; додаткову угоду від 23.05.2019 № 52 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 26.04.2019 № 49; додаткову угоду від 30.05.2019 № 54 до договору № 016/Е-2017, про внесення змін до додаткової угоди від 26.04.2019 № 49; додаткову угоду від 31.05.2019 № 55 до договору № 016/Е-2017, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32, до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33, до додаткової угоди від 11.03.2019 № 41; додаткову угоду від 02.07.2019 № 59 до договору № 016/Е-2017, до додаткової угоди від 23.10.2018 № 32, до додаткової угоди від 27.11.2018 № 33, про внесення змін до додаткової угоди від 19.06.2019 № 57.

Попередні судові інстанції установили обставини виконання погодженої сторонами програми на сезони зима 2018, літо 2019, що підтверджується, зокрема, актами виконаних робіт (звірки взаєморозрахунків) від 31.12.2018 № 33/18-12; від 31.01.2019 № 33/19-01; від 28.02.2019 № 33/19-02; від 31.03.2019 № 33/19-03; від 31.12.2018 № 12/18-12; від 31.12.2018 № 9/18-12; від 31.12.2018 № 8/18-12; від 31.01.2019 № 8/19-01; від 31.01.2019 № 12/19-01; від 28.02.2019 № 8/19-02; від 31.03.2019 № 41/SSH/19-03; від 31.03.2019 № 41/SSH-HRK/19-03; від 31.03.2019 № 41/SSH-LWO/19-03; від 30.04.2019 № 41/SSH/19-04; від 30.04.2019 № 41/AYT/19-04; від 30.04.2019 № 41/SSH-LWO/19-04; від 30.04.2019 № 41/SSH-HRK/19-04; від 31.05.2019 № 41/SSH/19-05; від 31.05.2019 № 41/SSH-LWO/19-05; від 31.05.2019 № 41/SSH-HRK/19-05; від 31.05.2019 № 41/DLM/19-05; від 31.05.2019 № 41/AYT/19-05; від 31.03.2019 № 42/SSH-ODS/19-03; від 30.04.2019 № 42/SSH-ODS/19-04; від 31.05.2019 № 42/SSH-ODS/19-05; від 31.03.2019 № 22/19-03; від 31.05.2019 № 52/DLM-ODS/19-05; від 31.05.2019 № 54/DLM-KHE/19-05; від 30.06.2019 № 41/TIV/19-06; від 30.06.2019 № 41/SSH-LWO/19-06; від 30.06.2019 № 41/SSH/19-06; від 30.06.2019 № 41/GPA/19-06; від 30.06.2019 № 41/DLM/19-06; від 30.06.2019 № 41/AYT/19-06; від 31.07.2019 № 41/TIV/19-07; від 31.07.2019 № 41/GPA/19-07; від 31.07.2019 № 41/DLM/19-07; від 31.07.2019 № 41/AYT/19-07; від 31.07.2019 № 41/SSH-LWO/19-07; від 31.07.2019 № 41/SSH/19-07; від 31.08.2019 № 41/DLM/19-08; від 31.08.2019 № 41/AYT/19-08; від 31.08.2019 № 41/GPA/19-08; від 31.08.2019 № 41/TIV/19-08; від 31.08.2019 № 41/SSH-LWO/19-08; від 31.08.2019 № 41/SSH/19-08; від 30.09.2019 № 41/AYT/19-09; від 30.09.2019 № 41/DLM/19-09; від 30.09.2019 № 41/TIV/19-09; від 30.09.2019 № 41/GPA/19-09; від 30.09.2019 № 41/SSH/19-09; від 30.09.2019 № 41/SSH-LWO/19-09; від 31.10.2019 № 41/AYT/19-10; від 31.10.2019 № 41/DLM/19-10; від 31.10.2019 № 41/SSH-LWO/19-10; від 31.10.2019 № 41/SSH/19-10.

У листі від 16.09.2019 № 03-02-38 ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" повідомило ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про припинення дії договору № 016/Е-2017 та всіх додатків, додаткових угод, протоколів, що були підписані до нього, з 27.10.2019, а також запропонувало укласти новий договір на виконання чартерної польотної програми на сезони зима 2019/2020, літо 2020 та просило сплатити штраф у сумі 171 950 дол. США.

У відповідь на цей лист ТОВ "Тревел Профешнл Груп" у листі від 24.09.2019 № 1251 поінформувало ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про неправомірність і незаконність одностороннього розірвання договору № 016/Е-2017.

У листі від 21.10.2019 № 03.3-79 ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" повторно повідомило ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про розірвання договору № 016/Е-2017; підтвердило, що договір № 016/Е-2017 із 27.10.2019 вважатиметься розірваним, а також просило сплатити штраф у розмірі 171 950 дол. США.

Господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду спору установили також і те, що 25.10.2019 сторони уклали договір № 013/Е-2019 терміном до 30.11.2019 та додаток від 25.10.2019 № 1 до цього договору, у пункті 5 якого погодили, що кошти у сумі 212 934,10 дол. США, сплачені замовником перевізнику відповідно до пункту 7 додаткової угоди № 32 від 23.10.2018 до договору № 016/Е-2017 використовуються в якості забезпечення за договором № 013/Е-2019 та додатком до нього.

Пунктом 3.3 договору № 013/Е-2019 передбачено, що після виконання останнього перевезення за відповідним додатком до цього договору, проведення сторонами остаточних розрахунків та підписання відповідних документів (актів, тощо) та за відсутності у замовника заборгованості перед перевізником згідно з відповідним додатком до цього договору, перевізник перераховує на рахунок замовника, зазначений у розділі 13 договору, або на інший рахунок, повідомлений замовником перевізнику у установленому цим договором порядку, кошти від суми забезпечення протягом 3 банківських днів із моменту виконання останнього перевезення.

Договір набуває чинності з моменту підписання кожною стороною і діє до 30.11.2019. У будь-якому випадку після закінчення строку дії договору сторони не звільняються від повного виконання своїх зобов`язань, прийнятих на себе згідно з договором та додатками до нього (пункт 8.1 договору № 013/Е-2019).

Водночас у пункті 14 додатку № 1 до договору № 013/Е-2019 сторони обумовили, що у випадку якщо державними або іншими компетентними організаціями або установами Єгипту щодо рейсів, які виконуються згідно цієї додаткової угоди, будуть впроваджені мотиваційні програми для туристичних операторів задля стимулювання туризму, що передбачають грошові компенсації, пільги інші заохочення (надалі заохочення), то вигодонабувачем заохочень по таким програмам є замовник, а перевізник зобов`язується перерахувати кошти за такими програмами замовникові. Умови перерахування коштів будуть викладені в інших додаткових угодах до договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 013/Е-2019 останнє перевезення відбулося 30.11.2019. За результатами проведення сторонами розрахунків за договором № 013/Е-2019 сторони підписали акти виконаних робіт (звірки взаєморозрахунків) від 30.11.2019 № 1/SSH-LWO/19-11, від 31.10.2019 № 1/AYT/19-10, від 31.10.2019 № 1/SSH/19-10, від 30.11.2019 № 1/AYT/19-11, від 30.11.2019 № 1/SSH/19-11, згідно з якими заборгованість ТОВ "Тревел Профешнл Груп" перед ПрАТ "Приватні Авіалінії України" відсутня.

У листі від 15.11.2019 № 03.3-80 ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" наголосило на необхідності сплати ТОВ "Тревел Профешнл Груп" 2 175 182 дол. США штрафу.

У свою чергу, ТОВ "Тревел Профешнл Груп" у листі від 06.12.2019 № 1351 вимагало від ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" повернути гривневий еквівалент суми грошових коштів у розмірі 697 415,90 дол. США за додатковою угодою від 23.10.2018 № 32 до договору № 016/Е-2017 та суми 212 934,10 дол. США за додатком № 1 до договору № 013/Е-2019, які були сплачені ТОВ "Тревел Профешнл Груп" як забезпечення (гарантований депозит). Факт отримання вказаного листа підтверджується ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", про що свідчить його лист від 11.12.2019 № 03-3-78.

Листом від 10.12.2019 № 1357 ТОВ "Тревел Профешнл Груп" повторно звернулося до ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" з вимогою про перерахування гривневого еквіваленту сум грошових коштів у розмірі 697 415,90 дол. США за договором № 016/Е-2017 та 212 934,10 дол. США за договором № 013/Е-2019.

Проте вказана вимога була залишена без задоволення; гарантований депозит перевізник не повернув.

Разом із тим попередні судові інстанції установили, що, як свідчать наявні у матеріалах справи листи Єгипетської асоціації туристичних агенцій від 15.10.2017 № 248 та програми Міністерства туризму Арабської Республіки Єгипет із 01.11.2018 по 29.04.2020, уповноваженими органами Арабської Республіки Єгипет були запроваджені програми заохочення туризму у країні, у тому числі, протягом сезонів зима 2018 та літо 2019.

При цьому господарські суди звернули увагу також на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 у справі № 910/4503/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 і постановою Верховного Суду від 30.11.2021, було задоволено позовні вимоги ТОВ "Тревел Профешнл Груп" до ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про визнання недійсним одностороннього правочину; визнано недійсним односторонній правочин ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", оформлений заявою від 02.12.2019 № 03.4-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог між ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" та ТОВ "Тревел Профешнл Груп".

У справі № 910/4503/20 суди встановили, що уповноваженими органами Арабської Республіки Єгипет були запроваджені програми заохочення туризму у країні, у тому числі, протягом сезонів зима 2018 та літо 2019. Крім того, було встановлено, що 02.12.2019 ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", посилаючись на припинення дії договору № 016/Е-2017, надіслало ТОВ "Тревел Профешнл Груп" заяву № 03.4-1 про часткове припинення зобов`язань за договорами № 016/Е-2017, № 013/Е-2019 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 098 734 долари США, а саме, за зобов`язаннями ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" перед ТОВ "Тревел Профешнл Груп" з перерахування компенсації (Incentive) за період із 01.03.2018 до 29.05.2019 у сумі 1 188 384 дол. США та повернення гарантованого депозиту у сумі 910 350 дол. США, що разом становить 2 098 734 дол. США; за зобов`язаннями ТОВ "Тревел Профешнл Груп" перед ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" зі сплати штрафу за невиконання гарантованого нальоту за зиму 2018 року у сумі 171 950,00 дол. США та літо 2019 року у сумі 2 003 232 дол. США, що разом становить 2 175 185 доларів США.

Отже, як установили суди попередніх інстанцій у справі, в якій подано касаційну скаргу, ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог) визнавало заборгованість перед ТОВ "Тревел Профешнл Груп" зі сплати суми компенсації (Incentive) в розмірі 1 188 384,00 дол. США.

4.3. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом первісного прозову у ній є вимоги ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про стягнення з ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" спірних сум гарантованого депозиту, 3 % річних та компенсацій (Incentive), а предметом зустрічного позову є вимоги ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про стягнення з ТОВ "Тревел Профешнл Груп" штрафу за невиконання обсягу гарантованого нальоту.

4.4. Місцевий господарський суд визнав вимоги первісного позову обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим задовольнив їх у повному обсязі. Водночас суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість первісного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

4.5. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили із того, що за своєю правовою природою договір № 016/Е-2017 з додатками та додатковими угодами до нього є договором чартеру (фрахтування).

Частиною 1 статті 912 Цивільного кодексу України установлено, що за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Як установили суди, зміст договору № 016/Е-2017 та додаткової угоди від 23.10.2018 № 32 до нього свідчить про те, що його предмет охоплює надання перевізником за плату місткості повітряного судна Boeing 737-900 та виконання рейсів за встановленим і погодженим між сторонами маршрутом та розкладом. За умовами додаткової угоди від 23.10.2018 № 32 до договору № 016/Е-2017 перевізник надає замовнику за плату всю місткість одного повітряного судна типу Boeing 737-900 для виконання перевезення пасажирів і їх багажу на міжнародних рейсах, що виконуються за маршрутом, розкладом, із застосуванням тарифів і на умовах, зазначених в додатках до договору. За висновками судів попередніх інстанцій, сторони погодили, що наліт визначається та здійснюється перевізником лише за погодженою із замовником програмою; саме погоджена сторонами програма є підставою для здійснення перевезень відповідно до договору № 016/Е-2017, оскільки реалізація блок-годин при виконанні перевезення пасажирів та їх багажу можлива тільки при погодженні між перевізником та замовником маршруту, розкладу та інших істотних умов такого перевезення, які узгоджуються сторонами саме у додаткових угодах за програмою.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій установили, що виконання рейсів повітряного судна із зазначенням їх кількості, маршрутів, розкладу, квот місць, вартості сторони погодили у відповідних додаткових угодах до договору № 016/Е-2017 за програмою на сезони зима 2018 та літо 2019. Також суди установили, що погоджена між перевізником і замовником програма у сезоні зима 2018 становила 1 590,5 блок-годин, а у сезоні літо 2019 - 1 847,85 блок-годин та була реалізована у вказаних обсягах повністю, що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт (звірки взаєморозрахунків) від 31.12.2018, від 31.01.2019, від 28.02.2019, від 31.03.2019, від 30.04.2019, від 31.05.2019, від 30.06.2019, від 31.07.2019, від 31.08.2019, від 30.09.2019, від 31.10.2019. Інша частина блок-годин, що зазначалася у додатковій угоді від 23.10.2018 № 32, не була погоджена сторонами у окремих додаткових угодах (програмах) до договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як уже зазначалося і це установили попередні судові інстанції, сторони у спірних договорах, серед іншого, обумовили сплату замовником перевізникові гарантованого депозиту, розмір, умови та порядок його повернення, а також погодили перерахування замовникові грошових компенсацій (Incentive), отриманих перевізником від уповноважених органів Арабської республіки Єгипет відповідно до компенсаційних програм заохочення.

Проте, як з`ясували господарські суди, ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" в порушення умов договорів № 016/Е-2017, № 013/Е-2019 своїх зобов`язань щодо повернення гарантованого депозиту не виконало, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас суди установили, що ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" також не здійснило перерахування ТОВ "Тревел Профешнл Груп" грошової компенсації (Incentive), отриманих від уповноважених органів Арабської республіки Єгипет відповідно до компенсаційних програм заохочення. При цьому, суди надали оцінку запереченням ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" проти наявності заборгованості з компенсацій (Incentive), з огляду на відсутність обґрунтованого розрахунку та документів на її підтвердження, та відхилили такі аргументи, навівши відповідне мотивування у судових рішеннях. Як зазначили попередні судові інстанції, фактичні обставини стосовно запровадження уповноваженими органами Арабської Республіки Єгипет програми заохочення туризму у країні, в тому числі протягом сезонів зима 2018 року та літо 2019 року, підтверджуються наявними у цій справі доказами та встановлені господарськими судами у справі № 910/4503/20. Разом із тим суди звернули увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Попередні судові інстанції констатували, що ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" в цій справі зайняло позицію, що відрізняється від її попередньої поведінки та ставить ТОВ "Тревел Профешнл Груп" у невигідне положення. Так, як зазначили суди, виплата компенсації (Incentive) відповідно до положень договору № 016/Е-2017 залежить виключно від добросовісності поведінки перевізника та жодним чином не визначається та не може контролюватись замовником, а тому дії ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", яке спочатку визнає заборгованість та заявляє її до зарахування, а потім під час судового спору відмовляється від визнання такої заборгованості з мотивів відсутності доказів, надання яких залежить від нього самого, є результатом його недобросовісної поведінки вказаного товариства як учасника ділового обороту, а тому, на переконання судів, зазначена поведінка суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки.

Попередні судові інстанції зазначили, що за установлених обставин справи, які свідчать про недобросовісність поведінки ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" як контрагента, визнання непідтвердженою суми компенсації (Incentive) не відповідає таким засадам цивільного законодавства як добросовісність та справедливість.

Таким чином, зважаючи на викладене, попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що первісні позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом спірних сум гарантованого депозиту, 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання з його повернення, та компенсації (Incentive) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на встановлені судами обставини щодо обсягу погодженого обома сторонами нальоту та його фактичного виконання, та, відповідно належного виконання ТОВ "Тревел Профешнл Груп" своїх зобов`язань, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" про стягнення з ТОВ "Тревел Профешнл Груп" заявленої суми штрафу за невиконання гарантованого нальоту.

4.6. Як уже зазначалося, ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" оскаржило судові рішення у цій справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1), та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України стосовно необхідності виконання зобов`язання відповідно до умов договору, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 537/4905/15-ц (за позовом фізичної особи до банку про визнання недійсними кредитного договору та договору застави автомобіля з підстав невідповідності їх вимогам закону, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів", Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, а також інтересам, волі позивача, та порушенням його прав і законних інтересів), оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, в якій подано касаційну скаргу за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями не є подібними, різним є і нормативно-правове регулювання, тому підстав для врахування висновків, викладених у цій постанові у наведеному випадку немає. Крім того, зміст оскаржуваних рішень по суті спору свідчить про те, що попередні судові інстанції під час розгляду справи урахували норми права, якими регулюються спірні правовідносини, дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку умовам спірних договорів і додаткових угод до них, а також доводам сторін, зокрема і посиланням ПрАТ "Міжнародні Авіалінії України" на положення пункту 2 додаткової угоди від 23.10.2018 № 32, та не встановили порушень замовником договірних зобов`язань стосовно дотримання обсягів гарантованого нальоту. За висновками судів сторони у додаткових угодах за програмою на сезони зима 2018 та літо 2019 погодили виконання рейсів із зазначенням маршрутів, графіків та ціни таких рейсів; погоджена сторонами програма у сезоні зима 2018 склала 1 590,5 блок-годин, а у сезоні літо 2019- 1 847,85 блок-годин; погоджена сторонами програма на сезони зима 2018 та літо 2019 та, відповідно, гарантований наліт, були реалізовані відповідно до узгоджених сторонами обсягів.

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісагро-Умань" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Строй Груп" про стягнення пені та штрафу за договором підряду) щодо застосування статей 538 613 Цивільного кодексу України, оскільки вказані норми матеріального права суди у справі, в якій подано касаційну скаргу не застосовували та ними не керувалися. До того ж правовідносини у справі, на яку посилається скаржник та у справі, що розглядається, неподібні, а висновки в них зроблені, виходячи з інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.7. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на порушення судами норм процесуального права (пункти 3, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), а саме необґрунтоване, на його думку, відхилення судом клопотання про витребування доказів (звітів по фактичному нальоту) у справі та встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Утім такі доводи касаційної скарги також не отримали підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки суд першої інстанції, розглянувши вказане клопотання, не знайшов підстав для його задоволення, а скаржник не наводить аргументів необґрунтованості відхилення такого клопотання судом та того чим саме це унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі, яким чином невитребування звітів за підписом ПрАТ "Міжнародні Авіалінії України", копії яких скаржник подав до суду і які містяться в матеріалах справи (зокрема були надані суду разом з клопотанням про витребування доказів (24-30 а. с. ІV т. с.)), призвели до неправильного вирішення спору. Крім того, як свідчить зміст оскаржених судових рішень, суди відхилили посилання ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" на звіти, зазначивши, що фактичний наліт визначається програмами та актами, а не звітами, до того ж наявність чи відсутність звітів не впливає на досягнуті між сторонами у додаткових угодах (програмах) домовленості, не змінює, не підтверджує та не спростовує їх. Доводи в цій частині зводяться до незгоди скаржника з вирішенням судом процесуального питання та є необґрунтованими.

Щодо посилання скаржника на те, що обставини, що мають суттєве значення, встановлені судами на підставі недопустимих доказів, то колегія суддів їх теж відхиляє.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Скаржник не конкретизує, які саме докази, на його думку, є недопустимими, не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень попередніх судових інстанцій з такої підстави.

4.8. Стосовно оскарження ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом частин 5, 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У частинах 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями зазначеної норми, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення установив, що ТОВ "Тревел Профешнл Груп" надало докази на підтвердження надання правової допомоги, а саме договір про надання правової допомоги від 18.10.2021, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 18.10.2021, детальний опис наданих послуг (надання професійної правничої (правової) допомоги, акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 13.09.2022, рахунок від 13.09.2022.

У свою чергу, ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" у запереченнях проти заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу просило відмовити в її задоволенні повністю, вказуючи, зокрема, на недоведення позивачем за первісним позовом підготовки позовної заяви, завищення обсягу та вартості послуг з підготовки відзиву на зустрічний позов, часу, витраченого на дорогу до і з суду.

Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №9 23/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (аналогічний висновок міститься у пункті 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у пункті 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Разом із тим у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, беручи до уваги наведені положення законодавства та зазначену судову практику, обставини, викладені у клопотанні про розподіл судових витрат і запереченнях відповідача за первісним позовом щодо такого клопотання, дослідивши докази, надані позивачем за первісним позовом на підтвердження таких витрат, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також неспростування відповідачем за первісним позовом та ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження завищення та невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, дійшов висновку про обґрунтованість заяви ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про відшкодування витрат на правничу допомогу, що полягають у представництві інтересів товариства в суді першої інстанції у заявленому розмірі.

Як було зазначено судом, підписання позовної заяви безпосередньо генеральним директором ТОВ "Тревел Профешнл Груп" не свідчить та не доводить того, що позовну заяву було підготовлено не адвокатами Адвокатського об`єднання "Юрімекс", які надавали правову допомогу товариству, про що зазначав відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти заяви позивача за первісним позовом про стягнення адвокатських витрат; такі посилання відповідача, як установив суд першої інстанції, спростовуються наданими ТОВ "Тревел Профешнл Груп" доказами, доданими до заяви про ухвалення додаткового рішення.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення, дійшов висновку, що здійснений судом першої інстанції розподіл судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що відповідає вимогам статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України, а відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

Колегія суддів суду касаційної інстанції у контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій зазначає, що визначення співмірності із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суди здійснюють з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, з урахуванням статті 86 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку із оцінкою таких критеріїв як складність справи (обсяг опрацьованого законодавства, судової практики, кількість та тривалість судових засідань, тощо). Подібні за змістом висновки, викладені і у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 27.01.2022 у справі №910/17733/20 та від 15.12.2021 у справі №910/2166/21.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад, написання процесуального документа чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок зі вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.

Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно, вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.

З огляду на що колегія суддів вважає, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.

З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

Разом із тим, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, відповідно до наданих доказів час, витрачений адвокатом на дорогу, становить приблизно 1 годину. При цьому ТОВ "Китта" не надало обґрунтувань про те, що такий час є завищеним для міста Києва. При цьому суд врахував, що представнику необхідний був час для того, щоб дістатись до господарського суду, залу судових засідань та вчинити інші дії організаційного характеру. Крім того, Верховний Суд наголосив, що згідно з усталеною судовою практикою, доказів витрат саме такого часу суду надавати не потрібно (як й інших витрат часу при погодинній оплаті). Так, як вже було зазначено, частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не передбачає надання інших доказів, крім детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та витраченого ним часу (при погодинній оплаті) на підтвердження того, що такі роботи були виконані (послуги надані).

Висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, здійснені за результатами оцінки обґрунтованості заяви позивача за первісним позовом про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, узгоджуються з наведеною позицією Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із судовим рішенням та при цьому відхиляє посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на постанову Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 192/346/18, оскільки в зазначеній справі, яка розглядалася в порядку цивільного судочинства, вочевидь не міститься та взагалі не могло міститися висновку щодо застосування норм статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України, а оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача за первісним позовом послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. До того ж критерії, з яких має виходити господарський суд при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, були враховані судом першої інстанції під час вирішення заяви ТОВ "Тревел Профешнл Груп" про ухвалення додаткового рішення у справі.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/21424/21 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2022 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 910/21424/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак