Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.03.2019 року у справі №916/1479/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 916/1479/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

представник позивача - Коновал Р.О., адвокат (довіреність від 28.02.2019 б/н, свідоцтво від 20.07.2018 № 000412),

відповідач - приватне акціонерне товариство "Аліягське хлібоприймальне підприємство",

представник відповідача - не з'явився,

третя особа-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представник третьої особи-1 - не з'явився,

третя особа-2 - Національний банк України,

представник третьої особи-2 - Гончар В.М. (довіреність від 18.02.2019 № 18-0014/9212),

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа)

на рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2018 (головуючий суддя Лічман Л.В.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 (головуючий Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І. і Разюк Г.П.)

у справі № 916/1479/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Банк)

до приватного акціонерного товариства "Аліягське хлібоприймальне підприємство" (далі - Товариство),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд);

2) Національний банк України (далі - НБУ),

про зобов'язання включити кредиторську вимогу до проміжного ліквідаційного балансу.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду та НБУ, про зобов'язання Товариства в особі ліквідатора/голови ліквідаційної комісії включити в проміжний ліквідаційний баланс кредиторську вимогу Банку в загальному розмірі 505 303 546,37 грн. як визнану, направивши копію проміжного ліквідаційного балансу Товариства на адреси Банку та господарського суду.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на положення статей 105, 111, 112, 526, 541, 543, 546, 575, 583, 610, 611, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), умови договору кредитної лінії від 19.06.2013 № ВКЛ-2009993/1 з додатковими угодами до нього (далі - Договір кредитної лінії), договору застави від 20.06.2013 № ВКЛ-2009993/1/S-6 (далі - Договір застави), іпотечного договору від 20.06.2013 № ВКЛ-2009993/1/S-5 (далі - Іпотечний договір) та на те, що Товариство як заставодавець та іпотекодавець безпідставно не включило до свого проміжного ліквідаційного балансу заборгованість за договором кредитної лінії від 19.06.2013 № ВКЛ-2009993/1, укладеним Банком та ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів".

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.11.2018, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- рішеннями господарських судів, які набрали законної сили, по відношенню до Банку та ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" встановлено обставини, які згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не потрібно доказувати при розгляді даної справи, а саме те, що внаслідок правомірного зарахування ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" зустрічних однорідних вимог його зобов'язання за Договором кредитної лінії щодо повернення суми кредитної заборгованості, припинились з 28.02.2015;

- враховуючи приписи статті 598 ЦК України, статті 28 Закону України "Про заставу" та статті 17 Закону України "Про іпотеку", зобов'язання за Договором застави та Іпотечним договором припинились у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за Договором кредитної лінії, а тому ПАТ "Аліягське хлібоприймальне підприємство" правомірно не визнало та не включило до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги Банку.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- як станом на дату звернення до суду з даним позовом, так і на дату винесення оскаржуваних рішень Договір застави та Іпотечний договір у судовому порядку недійсними, припиненими чи розірваними не визнавались, відтак, є дійсними;

- Банком дотримано всі умови для отримання можливості звернення до суду із позовною заявою про зобов'язання включити у проміжний ліквідаційний баланс Товариства кредиторську вимогу;

- відмовляючи у даному позові, суди фактично позбавили Банк можливості задовольнити свої кредиторські вимоги у спосіб, що передбачений чинним законодавством України;

- оскаржуваними судовими рішеннями закріплюється право Товариства як дійсного іпотекодавця/заставодавця не виконувати вимоги законодавства щодо погашення кредиторських вимог дійсного кредитора (Банку), що, як наслідок, порушує законні права та інтереси Банку.

НБУ подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Від Товариства та Фонду відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Банк подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішення у справі № 761/46524/18, № 910/11426/15, яке відхилено Касаційним господарським судом, оскільки Банком не доведено, яким чином рішення у справі № 761/46524/18 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги може вплинути на обставини даної справи щодо встановлення припинення зобов'язання за Договором застави та Іпотечним договором, які припинились у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а також не наведено обставин, які встановлюються у справі № 761/46524/18 та не могли бути встановлені судами при розгляді даної справи № 916/1479/18. Крім того, Банком не наведено на підставі яких доказів останній дійшов висновку про не набрання законної сили рішення у справі № 910/11426/15, у той час як судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення у справі № 910/11426/15 набрало законної сили.

НБУ у судовому засіданні заявило усне клопотання про оголошення перерви у судовому засідання, яке також було відхилено Касаційним господарським судом.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Банку та НБУ, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 19.06.2013 Банком (кредитор) та ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" (позичальник) укладено Договір кредитної лінії, з метою забезпечення виконання зобов'язань за яким 20.06.2013 укладено:

- Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) - Договір застави (предмет застави - обладнання, зазначене у додатку № 1 до Договору застави, вартістю 1 532 260,00 грн.);

- Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) - Іпотечний договір (предмет іпотеки - комплекс споруд вартістю 22 950 500,00 грн.).

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судами встановлено, що Товариство з 03.05.2017 перебуває у стані припинення за рішенням засновників.

08.06.2017 Банк подав голові ліквідаційної комісії Товариства заяву № 23.1/346, в якій просив розглянути та визнати в повному обсязі кредиторські вимоги в загальному розмірі 505 303 546,37 грн., включивши їх до проміжного ліквідаційного балансу. Підставою для подання заяви стало те, що за Договором кредитної лінії, укладеним Банком та ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів", останнім не виконано зобов'язання, з метою забезпечення якого Банком та Товариством укладено Договір застави та Іпотечний договір.

Головою ліквідаційної комісії Товариства оформлено відзив від 30.06.2017 № 1, в якому зазначено, що грошові вимоги Банку не визнаються, оскільки зобов'язання за Кредитним договором визнано судовим рішенням у справі № 910/11426/15 припиненим, у зв'язку з чим припинено і зобов'язання за угодами, які укладалися для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором.

25.07.2017 Банк звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства про зобов'язання останнього включити невизнані кредиторські вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2017 у справі № 916/1772/17 відмовлено Банку у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 3 частини першої статті 62 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), оскільки діяльність Товариства припинено, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 у справі № 815/4360/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018, за позовом Банку визнано протиправним та скасовано запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.07.2017 № 15271110033000396 про державну реєстрацію припинення Товариства.

05.07.2018 на виконання рішення адміністративного суду до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про скасування запису державного реєстратора від 14.07.2017 № 15271110033000396 про державну реєстрацію припинення Товариства, після чого Банк звернувся до господарського суду з даним позовом.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов'язання Товариства в особі ліквідатора/голови ліквідаційної комісії включити в проміжний ліквідаційний баланс кредиторську вимогу Банка в загальному розмірі 505 303 546,37 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що основним доводом Банку є те, що Договір застави та Іпотечний договір у судовому порядку недійсними, припиненими чи розірваними не визнавались, відтак вони є дійсними, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Частиною п'ятою статті 3 зазначеного Закону встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною третьою статті 3 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що як іпотека, так і застава є похідними від забезпеченого ними зобов'язання та припиняються у разі припинення основного зобов'язання.

Згідно із статтями 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто обставина повного припинення зобов'язань за кредитним договором має бути доведена.

Частиною четвертою статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судами попередніх інстанцій з постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 у справі № 910/11426/15, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2015, встановлено, що зобов'язання ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" за Договором кредитної лінії щодо повернення суми кредитної заборгованості є такими, що припинились з 28.02.2015.

Такого висновку суди у справі № 910/11426/15 дійшли з огляду на те, що односторонній правочин, направлений на припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинений ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" шляхом направлення на адресу Банка відповідних заяв від 27.02.2015 № 517 та від 28.02.2015 № 518, відповідає приписам статті 601 ЦК України.

На підставі вказаних судових рішень ухвалою господарського суду Одеської області від 28.04.2016 у справі № 916/4933/15 (про банкрутство ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів") відмовлено у задоволенні заяви Банку про визнання кредиторських вимог за Договором кредитної лінії. Вказана ухвала суду залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2016.

Крім того, ухвалою господарського суду Одеської області від 14.12.2017 у справі № 916/4933/15, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та постановою Верховного Суду від 25.07.2018, відмовлено у задоволенні заяви Банка про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" від 27.02.2015 № 517 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

З огляду на викладені рішення господарських судів, які набрали законної сили і якими встановлено, що внаслідок правомірного зарахування ПАТ "Білгород-Дністровський комбінат хлібопродуктів" зустрічних однорідних вимог зобов'язання за Договором кредитної лінії щодо повернення суми кредитної заборгованості припинились з 28.02.2015, суди дійшли висновку про те, що зобов'язання за Договором застави та Іпотечним договором, які є похідними від основного зобов'язання за Договором кредитної лінії, також є припиненими з 28.02.2015, а тому й відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: як станом на дату звернення до суду з даним позовом, так і на дату ухвалення оскаржуваних рішень Договір застави та Іпотечний договір у судовому порядку недійсними, припиненими чи розірваними не визнавались, відтак є дійсними; Банком дотримано всі умови для отримання можливості звернення до суду із позовною заявою про зобов'язання включити у проміжний ліквідаційний баланс Товариства кредиторську вимогу; відмовляючи у даному позові, суди фактично позбавили Банк можливості задовольнити свої кредиторські вимоги у спосіб, що передбачений чинним законодавством України; оскаржуваними судовими рішеннями закріплюється право Товариства як дійсного іпотекодавця/заставодавця не виконувати вимоги законодавства щодо погашення кредиторських вимог дійсного кредитора (Банку), що, як наслідок, порушує законні права та інтереси Банку, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 916/1479/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко