Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 918/540/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - виконавчий комітет Вараської міської ради,

представник позивача - не з'явився,

відповідач - державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція",

представник відповідача - Смиковська Л.О. адвокат (довіреність від 28.02.2018 № 200, свідоцтво від 21.01.2017 № 1221),

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

на рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.2017 (головуючий суддя Політика Н.А.)

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 (головуючий Саврій В.А., судді: Дужич С.П. і Мамченко Ю.А.)

у справі № 918/540/17

за позовом виконавчого комітету Вараської міської ради (далі - Виконком)

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - Підприємство),

про укладення договору про пайову участь.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Виконком звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Підприємства про визнання укладеним договору про пайову участь у редакції, запропонованій Виконкомом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство, на порушення приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон) і Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кузнецовськ, затвердженого рішенням Кузнецовської міської ради Рівненської області від 01.03.2013 (далі - Порядок), будучи замовником будівництва житлових будинків, ухиляється від обов'язку взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Кузнецовськ шляхом укладення відповідного договору про пайову участь.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.10.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2017, позовні вимоги задоволено. Визнано укладеним договір від 2015 року № 03/01-2015 (далі - Договір) між Виконкомом та Підприємством про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вараш Рівненської області в редакції, запропонованій Вараською міською радою.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідно до статті 40 Закону Підприємство як замовник будівництва зобов'язане взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, а, отже, зобов'язане укласти Договір у редакції Вараської міської ради.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що: судами не взято до уваги пояснення Підприємства щодо відсутності у проекті Договору розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, обов'язкова наявність якого встановлена частиною дев'ятою статті 40 Закону; всупереч частині першій статті 641 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) Виконком листом надіслав на адресу Підприємства документ, який називає проектом Договору, без підпису та печатки Виконкому, а отже, даний документ не можна вважати пропозицією укласти договір, оскільки він не виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, тобто Виконкомом не було дотримано загальний порядок укладення господарських договорів, визначений статтею 181 ГК України, отже, між сторонами відсутній переддоговірний спір; вимога частини другої статті 40 Закону про те, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, не розповсюджується на Підприємство, оскільки воно на момент набрання чинності Законом не мало наміру, а вже здійснювало будівництво житлового будинку № 412/4.

Виконком подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Підприємства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Підприємство звернулося із заявою від 20.07.2004 № 130/15-1074 до Кузнецовської міської ради щодо забудови території та будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням Кузнецовської міської ради від 28.09.2004 № 619 "Про надання дозволу Підприємству на проектування та будівництво житлових будинків № 412/3, 4" надано Підприємству дозвіл на проектування та будівництво житлових будинків № 412/3, 4, розташованих у мікрорайоні Ювілейний міста Кузнецовськ Рівненської області.

Головним архітектором міста Кузнецовськ Рівненської області 12.10.2004 затверджено архітектурно-планувальне завдання № 33/2 щодо житлових будинків № 412/3, 4.

Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт по житловому будинку № 412/4 Підприємством офіційно розпочало 02.08.2011.

01.03.2013 Кузнецовською міською радою Рівненської області прийнято рішення № 752 щодо затвердження Порядку.

21.08.2014 виконавчий комітет Кузнецовської міської ради звернувся до Підприємства з листом-пропозицією № 05/47-22/1257 про необхідність укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Кузнецовськ Рівненської області у редакції, викладеній в описових частинах оскаржуваних рішень.

Договором Підприємству як замовнику будівництва встановлено розмір пайового внеску у розмірі 4 (чотири) % від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта та нараховано пайову участь замовнику будівництва на загальну суму 997 929,00 грн.

Листом від 09.09.2014 № 061.0-17/8598 Підприємство відмовилося від укладання Договору.

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації житловий будинок № 412/4 введено в експлуатацію у грудні 2014 року.

Рішенням Кузнецовської міської ради від 06.04.2017 № 611 "Про перейменування Кузнецовської міської ради та її виконавчого комітету" перейменовано Кузнецовську міську раду у Вараську міську раду та Виконавчий комітет Кузнецовської міської ради у Виконавчий комітет Вараської міської ради.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання укладеним Договору у редакції, запропонованій Виконкомом.

Згідно із статтею 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 40 Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Статтею 4 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.

Згідно із статтею 1 Закону замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Частиною дев'ятою статті 40 Закону передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Тобто статтею 40 Закону встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування.

Такий договір має бути укладений в обов'язковому порядку, у межах строку, встановленого частиною дев'ятою статті 40 Закону. Неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта в експлуатацію), встановлений саме для добровільного виконання стороною обов'язку, і невиконання такого обов'язку не звільняє замовника від укладення договору, адже невиконання замовником обов'язку, передбаченого Законом, не може надавати йому переваг перед замовником, що виконав обов'язок.

Згідно з вимогами статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Частиною першою статті 649 ЦК України передбачено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, яка кореспондується з частиною другою статті 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин восьмої, дев'ятої статті 40 Закону розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Частинами п'ятою та шостою статті 40 Закону передбачено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У розділі 6 Положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста" (далі - Положення) врегульовані визначення та методика розрахунку розміру пайових внесків.

Згідно з пунктом 6.2 Положення розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та порядок її сплати визначається в залежності від категорії об'єктів містобудування та відповідно до типового договору укладеного з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури) та на основі вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування. Вартість будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування не може бути нижчою за загальну кошторисну вартість будівництва об'єкту: 7 відсотків вартості будівництва об'єкта містобудування - для нежитлових будівель та споруд, 4 відсотки вартості будівництва об'єкта містобудування - для житлових будинків. Загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта, при її наявності повинна мати висновок Державної інвестиційної експертизи. 70% поступлень спрямувати на соціальну інфраструктуру міста та 30% на інженерно-транспортну інфраструктуру міста.

Розмір пайового внеску в проекті Договору, який Виконком просив визнати укладеним, складає 997 929,00 грн.

Перевіривши умови договору та правильність розрахунку розміру пайової участі, суди дійшли висновку, що проект Договору містить усі істотні умови, передбачені Законом, а з матеріалів справи вбачається наявність відповідного переддоговірного спору між сторонами, тому Підприємство як замовник будівництва зобов'язане взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та укласти відповідний договір у редакції Виконкому.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: судами не взято до уваги пояснення Підприємства щодо відсутності у проекті Договору розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, обов'язкова наявність якого встановлена частиною дев'ятою статті 40 Закону; всупереч частині першій статті 641 ЦК України та статті 181 ГК України Виконком листом надіслав на адресу Підприємства документ, який називає проектом Договору, без підпису та печатки Виконкому, а, отже, даний документ не можна вважати пропозицією укласти договір, оскільки він не виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, тобто Виконкомом не було дотримано загальний порядок укладення господарських договорів, визначений статтею 181 ГК України, а, значить, між сторонами відсутній переддоговірний спір; вимога частини другої статті 40 Закону про те, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, не розповсюджується на Підприємство, оскільки воно на момент набрання чинності Законом не мало наміру, а вже здійснювало будівництво житлового будинку № 412/4, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 18.10.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 у справі № 918/540/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий