Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 913/226/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 (головуючий Марченко О.А., судді: Радіонова О.О. і Татенко В.М.)

у справі № 913/226/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - Товариство) в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - Філія)

до управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (далі - Управління)

про стягнення 197 786,16 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство в особі Філії звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Управління про стягнення заборгованості за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населення у розмірі 197 786,16 грн. за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно.

Позовна заява мотивована тим, що на порушення вимог чинного законодавства України Управління не здійснило у повному обсязі відшкодування Товариству наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно у нього утворилася заборгованість перед Товариством у розмірі 197 786,16 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.05.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Управління на користь Товариства заборгованість за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населення у розмірі 197 683,15 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані доведеністю позовних вимог Товариством стосовно невиконання Управлінням своїх зобов'язань щодо компенсації витрат, понесених Товариством з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно у зв'язку з наданням телекомунікаційних послуг абонентам на пільгових умовах. При цьому судами було перевірено наданий Товариством розрахунок суми боргу та встановлено, що він має математичні помилки, у зв'язку з чим позов був задоволений частково.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Управління звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що: головний розпорядник коштів міського бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення виконує свої повноваження, визначені Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та Бюджетним кодексом України, і не може встановлювати інший порядок, а також механізм фінансування державних програм соціального захисту населення та діяти всупереч вимогам чинного законодавства; Державним бюджетом України на 2016 рік субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг не передбачено.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 913/226/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що у січні-грудні 2016 року Товариством надавалися послуги споживачам телекомунікаційних послуг, які проживають у місті Рубіжне та мають право на відповідні пільги. У зв'язку з цим Товариством понесені витрати на надання послуг зв'язку означеним категоріям пільговиків на загальну суму 197 683,15 грн., на підтвердження чого ним надано розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у січні-грудні 2016 року (форми № 2-пільга).

Поіменні списки абонентів за формою "2-пільга" надсилались Товариством на електронну адресу відповідача. Так, за січень 2016 року сума видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, склала 12 112,27 грн., за лютий 2016 року - 22 491,24 грн., за березень 2016 року - 17 265,64 грн., за квітень 2016 року - 17 249,33 грн., за травень 2016 року - 17 117,06 грн., за червень 2016 року - 16 803,97 грн., за липень 2016 року - 12 704,89 грн., за серпень 2016 року - 19 612,82 грн., за вересень 2016 року - 15 457,64 грн., за жовтень 2016 року - 15 515,82 грн., за листопад 2016 року - 15 360,10 грн., за грудень 2016 року - 15 992,37 грн.

Товариство зверталось до Управління з листами, в яких пропонувало провести звірку кількості пільговиків, які мають право на пільги з послуг зв'язку за категоріями та повідомляло про наявність заборгованості. Отримання листів Управлінням підтверджується відтиском його штампів.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населення у розмірі 197 786,16 грн. за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 включно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Законами України від 22.10.1993 № 3551-ХII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", від 23.03.2000 № 1584-ІІІ "Про жертви нацистських переслідувань", від 28.02.1991 № 796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 24.03.2008 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" і від 26.04.2001 № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" встановлені пільги з оплати послуг зв'язку для визначеної цими Законами категорій осіб.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пункт 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, також передбачає, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 та частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), який містить, зокрема, такі норми:

- фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету;

- головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Тому суди дійшли висновку, що у даному випадку головним розпорядником коштів місцевих бюджетів у місті Рубіжне Луганської області на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівник Управління, а тому саме Управління є відповідальною (зобов'язаною) особою за відшкодування Товариству понесених ним витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян міста Рубіжне Луганської області.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг.

Отже, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян. При цьому зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Неукладення сторонами договору на 2016 рік стосовно відшкодування Товариству витрат за надані у 2016 році телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян не означає відсутності в Управління зобов'язань з відшкодування таких витрат, які фактично були надані у 2016 році .

Частинами третьою, четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України, статтею193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всупереч наведеним приписам чинного законодавства Управління не надано доказів відшкодуванню Товариству витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Одночасно постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги та затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Згідно з пунктом 3 Положення Управління визначено уповноваженим органом, який, у тому числі, здійснює ведення обліку пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга".

Відповідно до пункту 10 Положення підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Пунктом 11 Положення передбачено, що уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає:

- реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга";

- акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

При цьому Товариством були надані Управлінню розрахунки щодо вартості цих послуг, згідно з формою "2-пільга".

У свою чергу, Управлінням на порушення пункту 11 Положення акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга" за спірний період складено не було.

Водночас суди перевіривши наданий Товариством розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг встановили наявність у ньому математичних помилок, а тому визнали належною до стягнення суму у розмірі 197 683,15 грн.

Що ж до доводів Управління про неналежне бюджетне фінансування, то такі доводи були відхилені судами, оскільки законодавством не передбачені залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Так, частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Тобто відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

За таких обставин Управління відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із Закону і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Крім того, згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг з оплати наданих послуг та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Листом Міністерства фінансів України від 30.06.2011 № 31-07310-10-24/16584, роз'яснено що "...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) у межах встановлених норм (розмірів)".

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: головний розпорядник коштів міського бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення виконує свої повноваження, визначені Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та Бюджетним кодексом України і не може встановлювати інший порядок, а також механізм фінансування державних програм соціального захисту населення та діяти всупереч вимогам чинного законодавства; Державним бюджетом України на 2016 рік субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг не передбачено, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судом з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2017 у справі № 913/226/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко