Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.10.2022 року у справі №910/1554/19
Ухвала КГС ВП від 21.09.2020 року у справі №910/1554/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/1554/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О.А., Студенець В.І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» та Фізичної особи-підприємця Бучацького Андрія Михайловича

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Курдельчука І.Д.

від 12.08.2021

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

від 23.02.2022

за позовом Фізичної особи-підприємця Бучацького Андрія Михайловича

до 1. Акціонерного товариства «УКРСИББАНК»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

про визнання незаконними дії з нарахування фактичного розміру грошового зобов?язання та зобов?язання за кредитними договорами та зобов?язання здійснити перерахунок,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: Люта В.В., Онищенко М.В.,

від відповідача-2: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Бучацький Андрій Михайлович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання незаконним розміру грошового зобов`язання у сумі 211 603,38 грн за кредитним договором від 24.01.2008 № 11288017000; визнання незаконним розміру грошового зобов`язання у сумі 664 174 грн за кредитним договором від 02.07.2008 № 113675000 з урахуванням несплачених відсотків у сумі 37 171,07 доларів США; зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок фактичного розміру грошового зобов`язання за кредитним договором від 24.01.2008 № 11288017000 із застосуванням 14% річних за користування кредитом та врахувати раніше сплачені кошти; зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок фактичного розміру грошового зобов`язання за кредитним договором від 02.07.2008 № 113675000 без нарахування несплачених відсотків у сумі 37 171,07 доларів США та врахувати раніше сплачені кошти.

У підготовчому засіданні 03.06.2021 прийнято відмову позивача від позову в частині вимоги, яка міститься в пункті 4 позовної заяви (зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок фактичного розміру грошового зобов`язання за кредитним договором від 02.07.2008 № 113675000 без нарахування несплачених відсотків у сумі 37 171,07 доларів США та врахувати раніше сплачені кошти).

Вимоги обґрунтовані таким:

- 24.01.2008 між підприємцем (іпотекодавець) і банком (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки №13134, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю таке нерухоме майно - нерухомість, яке належить позичальнику, а саме: нежилі приміщення номер 18 та номер 19 (в літ. В), загальною площею 265,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Івана Федорова, 10; предметом іпотеки є власність іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого Ганчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.11.2015 за реєстровим № 4415, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 13.10.2007 №2416015, і немає жодних договірних змін строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець отримає право власності на предмет іпотеки;

- 24.01.2008 між підприємцем (позичальник) і банком (банк) було укладено договір № 11288017000 від 24.01.2008, за умовами якого банк зобов`язується надавати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 454 500 грн у порядку і на умовах визначених у цьому договорі;

- підприємець зазначив, що банк своїми діями унеможливив виконання позивачем умов кредитного договору з поверненню кредитних коштів, що встановлено Печерським районним судом міста Києва в ухвалі від 26.07.2016 у справі №757/14693/16-к та безпідставно нарахував відсотки за кредитним договором; договором факторингу від 12.12.2011 № 1 та договором відступлення права вимоги від 12.12.2011 передано право їх вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», яке керуючись вказаними договорами здійснило незаконний продаж майна підприємця.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

24.01.2008 Фізичною особою-підприємцем Бучацьким Андрієм Михайловичем (іпотекодавець) і Акціонерним комерційним інноваційним банком «УКРСИББАНК» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки №13134, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю таке нерухоме майно - нерухомість, яке належить позичальнику, а саме: нежилі приміщення номер 18 та номер 19 (в літ. В), загальною площею 265,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 10; предметом іпотеки є власність іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого Ганчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.11.2015 за реєстровим №4415, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 13.10.2007 №2416015 і немає жодних договірних змін строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець отримає право власності на предмет іпотеки.

Вказаним договором були забезпечені договори про надання споживчого кредиту від 24.01.2008 № 11287998000 та № 11288001000 (зобов`язання з повернення споживчих кредитів були виконані позивачем, що підтверджується довідками Банку від 25.01.2011 № 135-17-01/62 та від 30.03.2011 № 135-17-20/519) та кредитний договір від 24.01.2008 №11288017000.

24.01.2008 Акціонерним комерційним інноваційним банком «УКРСИББАНК» (правонаступником якого є Банк) та Фізичною особою-підприємцем Бучацьким А.М. (позичальник) було укладено кредитний договір №11288017000, відповідно до пункту 1.1 якого Банк зобов`язується надавати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі не поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України на суму ліміту кредитної лінії, що дорівнює 454 500 грн, у порядку та на умовах, визначених цим договором.

За умовами пункту 1.2 договору від 24.01.2008 №11288017000 надання кредиту здійснюється з 24.01.2008; позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі в термін, не пізніше 24.01.2011, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору. Позичальник зобов`язується повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору на рахунок в АКБ «УКРСИББАНК». Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений в цьому пункті рахунок Банку.

Згідно з підпунктами 1.3.1, 1.3.2 пункту 1.3 договору від 24.01.2008 №11288017000 за користування кредитними коштами за цим договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14% річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього договору. За користування кредитними коштами понад встановлений договором строк, процентна ставка встановлюється в розмірі 28% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування та облік процентів банк здійснює відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства, зокрема, нормативних актів Національного Банку України.

Сторони у пункті 2.1 вказаного договору погодили, що в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за даним договором Банком прийнято в заставу нерухомість, а саме нежиле приміщення загальною площею 265,4 кв.м, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Федорова І., будинок 10, ринковою вартістю 2 272 500 грн., згідно з договором іпотеки від 24.01.2008 №13134.

Строк дії договору встановлюється з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування (пункт 9.5 договору від 24.01.2008 №11288017000).

У додатку №1 до договору від 24.01.2008 №11288017000 сторонами було визначено графік погашення кредиту.

02.07.2008 Банком і Підприємцем було укладено додаткову угоду №1 до договору від 24.01.2008 №11288017000, в якій сторонами було погоджено, що у зв`язку зі зміною виду кредитування, для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме від 24.01.2008 №11288017000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме від 02.07.2008 №11367565000.

У вказаній додатковій угоді сторони домовились, що терміни у кредитному договорі використовуються у наступній редакції: база нарахування процентів - вся сума або частина кредитних коштів, наданих позичальнику за договором, на яку банк нараховує проценти за користування кредитом згідно умов договору; законодавство України - чинне законодавство України, в тому числі, нормативно-правові акти Національного банку України; комісія або комісії - комісійна винагорода банку; кредитна лінія форма надання кредиту, яка передбачає надання кредиту позичальнику в майбутньому одним траншем або декількома траншами, але у будь-якому випадку в межах встановленого ліміту кредитної лінії та в межах встановленого строку (термінів кредитування), як це встановлено цим договором. При цьому, по мірі повернення раніше наданих коштів (грантів) ліміт кредитної лінії поновлюється; ліміт кредитної лінії - гранично припустима сума заборгованості позичальника перед банком за загальною сумою виданих траншів у базовій валюті договору (без обліку процентів і комісій) в день подання заяви на отримання чергового траншу та/або в день зниження ліміту кредитної лінії згідно з умовами договору; національна валюта - національна валюта України; прострочена сума основного боргу - сума кредиту, що надана позичальнику за договором та станом на дату повернення кредиту, встановлену підпункт 1.2.2. пункту договору та/або на дату, встановлену графіком зниження ліміту кредитної лінії (додаток №2 до договору) не повернена позичальником до банку. Прострочена сума основного: боргу в кожній із валют договору розраховується шляхом помноження пропорційної частки фактичної заборгованості за основним боргом в кожній з валют у загальному обсязі заборгованості за основним боргом на прострочену суму основного боргу. Для цього заборгованість за основним боргом в кожній із валют, загальна заборгованість за основним боргом та прострочена сума основного боргу перераховуються в базову валюту Договору (перерахування в базову валюту здійснюється шляхом помноження суми в валюті траншу на поточний курс гривні Національного банку України до такої валюти, та ділення на поточний курс гривні Національного банку України до базової валюти); прострочені комісії - комісії, при сплаті яких позичальником порушено передбачені договором терміни їх сплати; прострочені проценти - проценти за користування кредитом, що не сплачені у передбачені договором терміни їх погашення; строкова сума основного боргу - сума кредиту, що надана позичальнику за договором і при поверненні банку або користуванні якою станом на певну дату позичальником не порушено терміни її погашення згідно умов договору; строкові комісії - комісії, при сплаті яких позичальником не порушено передбачені договором строкові проценти - проценти за користування кредитом, при сплаті яких не порушено передбачені договором терміни погашення таких процентів; транш - сума кредиту повністю або частка суми кредиту, що надається позичальнику в межах встановленого ліміту кредитної лінії під процентну ставку та на строк, що встановлені цим договором.

У пункті 2 додаткової угоди від 02.07.2008 №1 погоджено внесення змін до пункту 1.1 договору від 24.01.2008 №11288017000, зокрема, викладено останній у наступній редакції: «Банк зобов`язується надавати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі не поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 454 500 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок, у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в будь-якій валюті, що передбачена цим договором, в межах ліміту кредитної лінії. Сторони погодили, що з метою отримання траншу в доларах США позичальник надає до банку письмову заяву (за формою згідно додатку №1 до договору), в якій зазначає бажану суму траншу (в межах ліміту кредитної лінії) та бажану дату його отримання. Надання траншів в національній валюті здійснюється на підставі окремих додаткових угод до договору, укладених між банком та позичальником. Ліміт кредитної лінії розраховується в базовій валюті незалежно від валюти траншів, що видаватимуться. Валютою кредиту (траншу) можуть бути: долар США (USD), та/або гривня України (UAH).

Базовою валютою за цим договором є гривня. Під базовою валютою за договором розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих та/або запитаних до отримання кредитів (траншів) в різних валютах договору, для розрахунку ліміту кредитної лінії та заборгованості позичальника.

Загальна сума заборгованості за всіма позичковими рахунками (за якими обліковуються всі видані за цим договором транші) розраховується шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют даного договору, помножених на курс гривні Національного Банку України до такої валюти, та поділених на курс гривні Національного Банку України до базової валюти на день надання заявки на видачу чергового траншу.

Загальна сума заборгованості за всіма траншами (частинами) кредитів на день подання заяви на видачу чергового траншу та/або на дату зниження ліміту кредитної лінії, не може перевищувати встановленого пунктом 1.1 договору та/або графіком зниження ліміту кредитної лінії, наведеного в додатку до договору, ліміту кредитної лінії незалежно від виду валюти наданих траншів (частин) кредиту.

Крім того, вказаною додатковою угодою контрагентами також погоджено внесення змін до кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки за користування кредитом.

12.12.2011 Банком (клієнт) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (фактор) було укладено договір факторингу №1, відповідно до пункту 1.1 якого клієнт зобов`язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору від 12.12.2011 №1 обсяг (сума прав вимоги) станом на дату укладання цього договору визначений у додатку №1 до договору.

За умовами пункту 1.3 договору від 12.12.2011 №1 винагорода фактора за фінансування клієнта відповідно до умов цього договору полягає у дисконтуванні суми боргу, що складають предмет прав вимоги. Винагорода вважається отриманою фактором у момент сплати фактором суми фінансування.

Сума фінансування визначається як сума цін відступлення прав вимоги за кожним первинним договором, зазначеним у додатку №1 до цього договору. Фактор здійснює перерахування суми фінансування одним платежем у безготівковій формі у дату відступлення на рахунок клієнта, зазначений в цьому договорі (пункти 2.1, 2.2 договору від 12.12.2011 №1).

За умовами пункту 3.1 вказаного договору права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання всіх зобов`язань за первинними договорами і договорами забезпечення.

Пунктом 3.2 договору від 12.12.2011 №1 передбачено, що відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком №2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування.

Цей договір набуває чинності з дня його укладання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1 договору від 12.12.2011 №1).

12.12.2011 Банк і Товариство на виконання договору факторингу від 12.12.2011 №1 склали акт приймання-передачі прав вимоги.

Згідно з додатком № 1 «Перелік первинних договорів» до Договору факторингу станом на 12.12.2011 сума заборгованості за кредитом у гривні (кредитний договір № 1128801700) склала 103 859,31 грн, за відсотками - 107 744,07 грн, відсоткова ставка 20,9%; заборгованість за траншем в іноземній валюті (кредитний договір №11367565000) склала 45 955,63 дол. США за кредитом, 37 171,07 дол. США за процентами, відсоткова ставка 14,9%.

Крім того, 12.12.2011 Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, згідно з яким Банк передав, а Товариство прийняло права вимоги за договорами іпотеки.

Відповідно до додатку №1 до вказаного договору відступлення прав станом на 12.11.2011 Банком передані права вимоги за договорами іпотеки, у тому числі за договором іпотеки від 24.01.2008 № 13134, кредитний договір № 0011367565000, № 0011288017000.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022, у справі № 910/1554/19 у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Бучацького Андрія Михайловича до Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання незаконними дій з нарахування фактичного розміру грошового зобов`язання та зобов`язання за кредитними договорами та зобов`язання здійснити перерахунок відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що сторони посилались на факти та обставини, які були встановлені судовими рішеннями у таких справах:

- № 5023/3088/11 за позовом Підприємця до Банку про розірвання кредитного договору від 24.01.2008 № 11288017000; скасування Додатку № 1 до вказаного кредитного договору; визнання недійсними всіх листів, розрахунків, довідок, які Банк надавав, з використанням № 11367565000 від 02.07.2008; розірвання додаткової угоди від 02.07.2008 № 1 до кредитного договору від 24.01.2008 №11288017000; розірвання договору іпотеки від 24.01.2008 № 13134;

- № 757/14693/16-к за кримінальним провадженням по обвинуваченню ОСОБА_1 за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України;

- № 910/18283/16 за позовом Підприємця до Банку, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про розірвання кредитного договору від 24.01.2008 № 11288017000, визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 12.12.2011, визнання припиненим договору іпотеки від 24.01.2008 № 13134, скасування реєстраційного запису щодо обтяження нерухомості;

- № 910/1831/17 за позовом Підприємця до Банку, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання недійсною додаткової угоди від 02.07.2008 № 1 до кредитного договору від 24.01.2008 № 11288017000;

- № 910/8787/17 за позовом Підприємця до Банку, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання недійсним договору факторингу від 12.12.2011 №1, укладеного Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в частині відступлення права грошових вимог, які виникли у Банку за кредитним договором від 24.01.2008 №11288017000 та додатковою угодою від 02.07.2008 №1, що були укладені з Підприємцем;

- № 910/23624/17 за позовом Підприємця до Банку про визнання нікчемним кредитного договору від 02.07.2008 №11367581000 та зобов`язання вчинити дії;

- № 910/9270/18 за позовом Підприємця до Банку про визнання нікчемним кредитного договору від 02.07.2008 №11367565000.

Судами взяті до уваги висновки судових інстанцій (справа № 910/1831/17; справа № 910/9270/18) про те, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва закрито провадження у справі №757/14693/16-к, та у ній не встановлено умисного введення в оману Підприємця при укладанні додаткової угоди № 1 щодо обставин, які мають істотне значення для правовідносин сторін за кредитним договором від 24.01.2008, а лише засвідчено обставини невірного зазначення в одному з примірників цієї угоди номера рахунку, на який здійснюється повернення кредиту. Підприємцем було підписано обидва примірники додаткової угоди №1; при цьому Підприємець не позбавлений був ні права, ні можливості перевірити в ній всі дані, у тому числі номери рахунків для погашення кредиту, які (номери рахунків) були внесені до примірників додаткової угоди № 1, а невчинення Підприємцем відповідних дій лише вказує на необачність та недбальство Підприємця.

Отримання Підприємцем коштів за кредитним договором та вчинення у подальшому дій з його виконання зі сторони Підприємця свідчать про визнання та схвалення Підприємцем укладеного кредитного договору, в тому числі й додаткової угоди до нього. Про таку згоду з умовами укладеного кредитного договору свідчить і те, що після укладення договору Підприємець у цілому, протягом певного часу, виконував умови кредитного договору і сплачував кошти за користування кредитом.

У справі № 910/8787/17 встановлено, що доводи Підприємця про те, що загальна сума переданого грошового зобов`язання Підприємця перед Банком за кредитним договором від 24.01.2008 не відповідає дійсності (з посиланням на те, що Підприємець не отримував кредит в доларах США), є безпідставними, оскільки у справі №5023/3088/11 Господарського суду Харківської області останнім було встановлено, що на виконання умов кредитного договору від 24.01.2008 Банк передав Підприємцю кошти як у гривнях, так і в доларах США.

Зазначення у додатку №1 до Договору факторингу про передання права вимоги до Підприємця за договорами від 02.07.2008 №11367565000 та від 24.01.2008 №11288017000 і в додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки - за договором іпотеки від 24.01.2008 № 13134, яким забезпечено кредитні договори, зумовлено домовленістю кредитора і боржника щодо застосування певних номерів правочину, і це не суперечить приписам Цивільного кодексу України.

Безпідставними є й посилання Підприємця на те, що всі сплачені ним кошти Банк зарахував у погашення нікчемних правочинів «кредитна угода №11367581000 від 24.01.2008» та «кредитна угода №11367581000 від 02.07.2008», які він (Підприємець) не укладав, так само як і кредитний договір №11367565000.

Під час розгляду справи № 910/9270/18 було встановлено, що:

- після прийняття рішення про видачу мультивалютного кредиту в рамках ліміту договору №11288017000 у системі АБС SAP for Banking було створено генеральну угоду №11367581000, по якій проводився контроль загрузки загального ліміту (технічний номер, до якого прив`язується новий транш). Після цього було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, яка заведена в SAP під номером 11367565000, за яким видано валютні транші в доларах США. Використаний Банком номер 11367581000 - це внутрішньобанківський обліковий номер, який автоматично присвоєний програмою та пов`язаний з кредитним договором №11288017000, і № 11367565000 не існує як самостійний кредитний договір, а створений тільки для обліку ліміту заборгованості за кредитною лінією, яка існує у двох різних валютах;

- з урахуванням наведеного необґрунтованими є й посилання Підприємця на те, що виписки по рахунку № НОМЕР_1 містять неправдиву інформацію, а кошти за ним «не отримувалися».

Під час розгляду господарськими судами справ №№ 910/1831/17, 910/8787/17, 5023/3088/11 чітко встановлено погодження Підприємцем і Банком усіх істотних для договорів умов, у зв`язку з чим кредитний договір, додаткова угода № 1 до нього та договір факторингу є укладеними, операції за цими правочинами є дійсними (реальними).

У свою чергу, Підприємцем визнано факт укладення кредитного договору від 24.01.2008 та додаткової угоди № 1 до нього, в тому числі узгоджене сторонами використання для ідентифікації кредитного договору як номеру договору, зазначеного при його укладанні, - №11288017000 від 24.01.2008, так і реєстраційного номеру договору в системі обліку Банку - №11367565000 від 02.07.2008.

Отже, твердження позивача на безпідставність нарахування відсотків за ставкою 20,9 % спростовуються, вищевказаним, оскільки Підприємець підписав додаткову угоду № 1 та погодився зі зміною розміру відсотків.

Що ж до введення Підприємця в оману в процесі укладення додаткової угоди № 1 до кредитного договору, то така обставина також була предметом дослідження судами у справі № 910/1831/17.

Підприємцем не було доведено ні під час розгляду справи № 910/1831/17, ні під час розгляду даної справи обставин умисного введення в оману щодо обставин кредитного договору та додаткової угоди до нього.

З огляду на те, що матеріалами даної справи та судовими рішеннями по справах №№ 910/1831/17, 910/8787/17, 5023/3088/11 підтверджено правомірність встановлення відсоткової ставки - 20,9 % та отримання позивачем кредиту як у гривні так і у доларах США, то позовні вимоги щодо визнання незаконними дій з нарахування розмірів фактичного грошового зобов`язання та зобов`язання Банку і Товариства здійснити перерахунок є безпідставними та необґрунтованими.

Встановити точний період заборгованості та точний її розмір не вбачається наразі можливим.

Також, здійснюючи заходи підготовчого провадження та розглядаючи справу по суті суд виявив, що у даній справі та інших справах, що розглядались іншими судами, Банк та Цесіонарій подавали письмові докази, які містили в собі недостовірні відомості, як-то валюта зобов`язання - замість гривні вказувався долар США, розмір зобов`язання.

Відповідачі пояснювали ці обставини технічними описками, які можуть бути усунуті. Однак доказів звірки розрахунків дво- чи тристоронніх не представлено. Достеменно і однозначно встановити суму заборгованості позичальника перед банком на момент відступлення права вимоги встановити неможливо. Судові рішення щодо цього питання відсутні.

Втім, такі недоліки слід кваліфікувати саме як внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та подальше введення в оману осіб, яким такі документи подаються - учасникам правовідносин, державному (-им) реєстратору (-ам), нотаріусу (-ам), суду.

З рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21.05.2021 у справі №752/21538/20 вбачається, що на підставі наданих правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» - ТОВ «Кей-Колект» державним реєстратором було здійснено в Державному реєстрі іпотек державну реєстрацію зміни обтяження нерухомого майна іпотекою, зв`язку із чим внесено наступні дані: змінено: 22.09.2012 о 09:16:14 реєстратором: Приватний нотаріус Саєнко Е.В., 08700, Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 9, (04572) 5-13-33; тип змін: зміна обтяження; підстава обтяження: договір іпотеки, 875, 24.01.2008 року, приватний нотаріус Морозова С.В. змінено на договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, 5207-5208, 12.12.2011 року, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В.; об`єкт обтяження: додано інше, нежитлові приміщення № 18 та № 19 в літері «В», загальною площею 265,4 кв.м., адреса: м. Київ, вул. Федорова Івана, б. 10; іпотекодержатель: Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» змінено на ТОВ «Кей-Колект».

25.12.2012 року приватним нотаріусом Саєнко Е.В. безпідставно зареєстровано в Державному реєстрі іпотек на ім`я Бучацького А.М. нову іпотеку, реєстраційний номер обтяження 13437524, про що позивачу направлено відповідний витяг, згідно якого приватним нотаріусом внесено наступні дані: реєстраційний номер обтяження: 13437524; тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 25.12.2012 22:31:58 реєстратором: приватний нотаріус Саєнко Е.В., 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, 9; підстава обтяження: договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, 5207-5208, 12.12.2011, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., договір іпотеки від 24.01.2008, нежитлова будівля, адреса: м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 10, корпус 18, квартира 19 ; іпотекодержатель: ТОВ «Кей-Колект», код 37825968; боржник за основним зобов`язанням: Бучацький А.М. ; розмір основного зобов`язання 45 955,63 доларів США; строк виконання 24.01.2011 року.

Тобто, саме на підставі недостовірної інформації, яка була подана ТОВ «Кей-Колект», були здійснені реєстраційні дії, що в подальшому скасовані рішенням суду від 21.05.2021 у справі № 752/21538/20, що свідчить про недобросовісність вказаної особи та не може розцінюватися як технічна помилка.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, крім того зазначив про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки розмір грошового зобов`язання позивача за кредитом який обліковується у внутрішніх документах відповідачів та його зміна не матиме наслідком відновлення прав позивача. Обставини щодо правильності нарахування та розміру нарахування заборгованості може бути предметом розгляду, зокрема, в межах справи про стягнення заборгованості або про повернення надмірно стягнутої заборгованості, однак не може бути самостійним предметом позову з огляду на положення статті 16 Цивільного кодексу України.

Також апеляційний господарський суд зазначив про безпідставність доводів відповідача-1 про порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності, з тих підстав, що обов`язком суду є належне дослідження обставин справи, і суд не обмежений в праві викладати свої висновки щодо обставин встановлених в межах розгляду справи, які стосуються предмету спору.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи

Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 910/1554/19, у якій просило скасувати рішення апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні його апеляційної скарги, та ухвалити нове рішення, яким змінити мотивувальну частину рішення місцевого господарського суду, виключивши з неї зазначені ним положення.

Підставою касаційного оскарження зазначено наявність випадку, передбаченого пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначив про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме частин першої та п?ятої статті 236 та статей 73 86 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19, від 04.06.2021 № 910/20365/17, від 14.02.2018 № 910/13195/17.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, поновити йому строк на подання відзиву.

Відповідно до положень частини 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Строк, що встановлюється судом, має бути «розумним», тобто таким, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій. Враховуючи, що позивачем доведено неможливість надання відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк, з об`єктивних, незалежних від його волі причин, що пов`язано з військовою агресією російської федерації проти України, суд вважає за необхідне продовжити строк на подання відзиву за ініціативою суду до 28.09.2022.

Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Оскільки у цій справі касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з неврахуванням висновків про застосування норм процесуального права, викладених у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19, від 04.06.2021 № 910/20365/17, від 14.02.2018 № 910/13195/17, ухвалою від 21.07.2022 провадження у справі № 910/1554/19 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/2287/17.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 (пункт 63) викладено такий висновок: «Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, від 12.05.2021 у справі № 911/1099/20 та від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19, та вказати, що відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, можуть бути як неправильне застосування судом норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права».

Фізична особа-підприємець Бучацький Андрій Михайлович звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 910/1554/19, у якій просив скасувати їх скасувати, справу направити на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження зазначено наявність випадку, передбаченого пунктом 4 абзацу 1 частини 2 статті 287 та пунктів 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначив про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, та необґрунтовано та безпідставно відхилено його клопотання про витребування у відповідачів оригіналів документів для огляду в судовому засіданні, а саме: оригіналу «Додатку № 1 Перелік первинних договорів Договору факторингу № 1 від 12.12.2011» та оригіналу «Акту приймання передачі документації від 12.12.2012 року на виконання договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року».

А також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: на підставі висновку комісійної судово-економічної експертизи від 19.03.2021 № 2801/2802/20-72/10498/10499/21-72 та письмової відповіді експертів на поставлені судом запитання, якими встановлено обставини отримання позивачем кредитних коштів за «Кредитним договором №11367565000 від 02.07.2008», у той час як у матеріалах справи відсутні як сам «Кредитний договір № 00367565000 від 02.07.2008 року» так і меморіальні ордери з інформацією про надання коштів за цим кредитним договором».

Також зазначив, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги «Висновок судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 25.06.2018 року» та «Висновок спеціаліста Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ від 17.03.2014 року», які підтверджують, що жодна з банківських виписок та меморіальних ордерів, що були надані Банком, не містить інформації про призначення платежу «Надання кредитних коштів відповідно до Кредитного договору № 11367565000 від 02.07.2008 року», за яким Банк нарахував позивачеві невиконане грошове зобов`язання та за «Договором факторингу № 1 від 12.12.2011 року» відступив право його вимоги ТОВ «Кей-Колект».

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу позивача, просив залишити її без задоволення. Скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідача-1 та ухвалити нове рішення яким змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з неї наведених ним положень.

Відповідач-2 відзиву на касаційну скаргу позивача не надав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги відповідача-1 щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши висновки, що викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, слід зазначити, що вони не містять правових висновків щодо того яким чином слід застосовувати норми частин першої та п?ятої статті 236 та статей 73 86 Господарського процесуального кодексу України у обставинах, що склалися.

У постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укрбудінвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорг Біогаз Україна" про стягнення 200 000,00 грн авансового платежу за договором на створення (передачу) науково-технічної продукції від 03.08.2016 № 03-08/16-ТФП2-ЗРГ, у пункті 6.10 цієї постанови зазначено про те, що для правильного вирішення спору у справі, яка розглядається, за вимогами ТОВ "БК "Укрбудінвест" про стягнення з ТОВ "Зорг Біогаз Україна" 200 000,00 грн авансового платежу за договором, заявлених позивачем саме на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, необхідно з`ясувати обставини виникнення у замовника (позивача) права на відмову від договору підряду, яке відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України не є безумовним і пов`язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим).

Суди мають надати належну оцінку листу ТОВ "БК "Укрбудінвест" від 23.07.2018 №23/07-1 та з`ясувати, чи є зазначений лист відмовою замовника від договору підряду, здійсненою ним у порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, положення якої визначено як підставу позову, з урахуванням умов договору, а отже і правову природу заявленої до стягнення суми (збитки чи безпідставно збережене майно).

Далі Верховним Судом зазначено, що за змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними і такими, що зроблені без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновок щодо застосування норми процесуального права, а саме, статті 86 Господарського процесуального кодексу України не формувався.

У той же час, оскаржуючи судові рішення у справі № 910/1554/19, скаржник не зазначив які докази, покладені судом в обґрунтування рішення не були безпосередньо досліджені судом, чи про те які, наявні в матеріалах справи докази, що мають значення для вирішення спору, не були враховані судом.

У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 04.06.2021 № 910/20365/17 за позовом ТОВ "Київлайн" до ТОВ "Український лізинговий фонд" про зобов`язання виконати умови договору, зазначено, що висновок апеляційного господарського суду щодо несплати (часткової) позивачем лізингових платежів, який покладено в основу оскаржуваного судового рішення, ґрунтується, як випливає з даного судового рішення, на тому, що "як вбачається з пояснень відповідача, станом на 17.02.2019 ТОВ "Київлайн" за умовами укладеного договору повинно було сплатити 3 173 539,01 грн."

Тобто у відповідному судовому акті наведено лише згадані пояснення відповідача та не зазначено про здійснення будь-якої їх перевірки самим судом на підставі наявних у справі доказів, у тому числі укладених договорів, платіжних документів тощо.

Наведене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції наведених у пункті 14 цієї постанови норм процесуального права у прийнятті оскаржуваного рішення.

У зв`язку з цим рішення суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У пункті 14 цієї постанови наведено джерела права якими керувався суд при прийнятті зазначеної постанови, а саме: Господарський процесуальний кодекс України:

частини перша та третя статті 86:

- суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

частини перша і п`ята статті 236:

- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим;

- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Висновку щодо умов застосування норм частини першої та третьої статті 86, частини першої і п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України наведена скаржником постанова не містить.

У той же час справі № 910/1554/19 подібних обставин не встановлено. Судами попередніх інстанцій була надана оцінка наявним у матеріалах справи доказам, зокрема повідомленням-вимогам №135-27/706, №135-27/707 від 28.12.2009 за підписом начальника Центру управління кредитною заборгованістю клієнтів роздрібного бізнесу Банку, а також враховано рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21.05.2021 зі справи №752/21538/20, на підтвердження висновків про подання відповідачами письмових доказів, які містили в собі недостовірні відомості.

Щодо посилань скаржника на прийняття судом доказів з порушенням частини другої, четвертої, дев`ятої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, то вони не охоплюються наведеними скаржником підставами касаційного оскарження, за якими було відкрито касаційне провадження.

Крім того, наведені скаржником доводи фактично зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів, оцінених судом у процесі розгляду вказаної справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, оскільки відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Безпідставним є посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/13195/17, у якій колегія суддів погодилася з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що 1 282 522, 32 грн були перераховані позивачем відповідачу на виконання укладеного між ними договору, що виключає стягнення вказаних коштів як безпідставно набутих згідно ст. 1212 ЦК України. Проте суди не врахували, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. А тому помилкове посилання позивача на іншу правову норму ніж та, яка має бути застосована до спірних правовідносин, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з цим, колегія суддів звернула увагу, що за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський Суд з прав людини у справі "Устименко проти України" констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006р. вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Отже, процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права. Ігноруючи конкретний, доречний і важливий аргумент заявника, національні суди не виконують своїх зобов`язань за п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України").

Подібних обставин у справі № 910/1554/19 судами не встановлено. Скаржником не зазначено які його аргументи не були враховані судами, у той час як доводи касаційної скарги, що існує ймовірність того, що допущені Банком у повідомленнях-вимогах помилки, могли бути виправлені, шляхом подальшого листування з позивачем, засновані на припущеннях відповідача-1 та жодним чином не підтверджені.

За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-1, відкритого з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Бучацьким А.М. подано касаційну скаргу з підстав, передбачених пунктом 4 абзацу 1 частини 2 статті 287 та пунктів 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги позивача обґрунтовуються тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, та необґрунтовано та безпідставно відхилив його клопотання про витребування у відповідачів оригіналів документів для огляду в судовому засіданні, а саме: оригіналу «Додатку № 1 Перелік первинних договорів Договору факторингу № 1 від 12.12.2011» та оригіналу «Акту приймання передачі документації від 12.12.2012 року на виконання договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року».

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були установлені.

Як вбачається з оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, у судовому засіданні 23.02.2022 колегією суддів було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів. За результатами розгляду клопотання колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки сума зобов`язання позивача перед кредиторами випливає з кредитного договору, а не з договорів які укладались між відповідачами чи додатків до них, а тому дослідження оригіналів зазначених доказів, оригінали яких, за твердженням представника відповідача-1, у нього наявні з собою, не сприятиме розгляду спору по суті, а лише призведе до безпідставного затягування судового процесу.

Скаржник у касаційній скарзі, заперечуючи наведені судом апеляційної інстанції доводи, зазначає, що інформація, яка зазначена в оригіналі «Додатку 1 Перелік первинних договорів Договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року» є важливою, так як вона підтверджує факт того, що під час слухання Господарським судом міста Києва судових справ № 910/18283/16, № 910/1831/17, №910/8787/17, №910/1554/19, представник банку надавав до суду завідомо сфальшовані «Виписки з Додатку 1 Перелік первинних договорів Договору факторингу № 1 від 12 грудня 2011 року», на підставі яких Господарським судом міста Києва та іншими судами приймались рішення.

Тобто клопотання позивача спрямовано на переоцінку судових рішень, постановлених у наведених ним справах, а саме для спростування обставин, встановлених судами під час розгляду інших справ за позовом Бучацького А.М. до відповідачів. Однак, зазначене суперечить принципу остаточності судового рішення та знаходиться поза межами повноважень суду під час розгляду цього спору.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Крім того, таке клопотання заявлялось позивачем у суді першої інстанції, було задоволено судом, оригінали «Додатку № 1 Перелік первинних договорів Договору факторингу № 1 від 12.12.2011» та оригіналу «Акту приймання передачі документації від 12.12.2012 року на виконання договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року» оглядались місцевим господарським судом під час розгляду справи.

Отже, наведені у касаційній скарзі позивача аргументи щодо того, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про огляд доказів свого підтвердження не знайшли.

Також позивачем касаційна скарга подана на підставі 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

До таких доказів на думку позивача належить висновок комісійної судово-економічної експертизи від 19.03.2021 № 2801/2802/20-72/10498/10499/21-72 та письмова відповідь експертів на поставлені судом запитання, якими встановлено обставини отримання позивачем кредитних коштів за «Кредитним договором №11367565000 від 02.07.2008», так як в матеріалах справи відсутні як сам «Кредитний договір № 00367565000 від 02.07.2008 року» так і меморіальні ордери з інформацією про надання коштів за цим кредитним договором».

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Скаржником не доведено того факту, що судами для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі.

Судова економічна експертиза у справі № 910/1554/19 була призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 за клопотанням позивача.

Також, крім наведення доводів про недопустимість доказів, скаржник повинен довести, що на підставі таких доказів встановлено фактичні обставини, що вплинули на вирішення спору по суті.

Як вбачається з оскаржених позивачем судових рішень, висновки судів базуються на встановлених під час розгляду господарськими судами справ №№ 910/1831/17, 910/8787/17, 5023/3088/11 обставинах погодження Підприємцем і Банком усіх істотних для договорів умов, у зв`язку з чим кредитний договір, додаткова угода №1 до нього та договір факторингу є укладеними, операції за цими правочинами є дійсними (реальними).

У свою чергу, Підприємцем визнано факт укладення кредитного договору від 24.01.2008 та додаткової угоди № 1 до нього, в тому числі узгоджене сторонами використання для ідентифікації кредитного договору як номеру договору, зазначеного при його укладанні, - №11288017000 від 24.01.2008, так і реєстраційного номеру договору в системі обліку Банку - №11367565000 від 02.07.2008.

А також, встановлених у справах № 910/8787/17 та №5023/3088/11 обставинах, що на виконання умов кредитного договору від 24.01.2008 Банк передав Підприємцю кошти як у гривнях, так і в доларах США.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наявні у матеріалах справи «Висновок судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 25.06.2018 року» та «Висновок спеціаліста Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ від 17.03.2014 року», то такі підстави касаційного оскарження охоплюються пунктом 1 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням умов щодо його застосування, який позивачем не був визначений підставою для касаційного оскарження судових рішень.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі позивача доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі позивача немає.

Судові витрати

У зв`язку із закриттям касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача-1 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, несе скаржник.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, не підлягає стягненню з відповідача у дохід бюджету.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/1554/19, відкрите за касаційною скаргою Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022, з підстави, передбаченої пунктом 1 абзаца 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бучацького Андрія Михайловича залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 у справі № 910/1554/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець