Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.01.2018 року у справі №926/21/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року

м. Київ

справа № 926/21/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, суддів Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання: Лихошерст І.Ю.

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: Малех І. Б. - головуючий, Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго"

до Чернівецької міської ради

про визнання договору оренди землі укладеним в редакції типового договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" (далі - позивач, скаржник), звернувшись в суд з позовом до Чернівецької міської ради (далі - відповідач), просило визнати укладеним договір оренди землі № 905ю в редакції типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України "№220 від 03.03.2004 "Про затвердження типового договору оренди землі", виклавши у резолютивній частині позовної заяви зміст договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням 60-ої сесії Чернівецької міської ради VІ скликання від 03.02.2015 №1501 були затверджені проекти відведення та наданні позивачу в орендне користування земельні ділянки, зокрема, земельна ділянка площею 0,0052 га для обслуговування трансформаторної підстанції, що знаходиться за адресою: вул. Миру, 18-Б, м. Чернівці.

Однак, проект договору оренди землі на вказану земельну ділянку відповідачем не був наданий позивачу на погодження та підписання, а тому 13.11.2015 позивач направив відповідачу договір оренди землі в редакції типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження типового договору оренди землі" №220 від 03.03.2004.

Позаяк у встановлений статтею 181 Господарського кодексу України строк відповідач не повернув позивачеві підписаний зі своєї сторони примірник договору оренди землі, як і не направив протоколу розбіжностей та не повідомив щодо підстав непідписання вказаної угоди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.11.2016 року (суддя Скрипничук І.В.) позов задоволено частково, визнано укладеним договір оренди землі № 905ю шляхом включення до спірного правочину розділу "Особливі умови" та з викладенням п.38 договору у такій редакції:

"Орендар сплачує одноразовий внесок за фактичне користування земельною ділянкою на розрахунковий рахунок: Чернівецьке УК м.Чернівці (цільові фонди, утворені органами місцевого самоврядування), код ЄДРПОУ 37978173, р/р 31513931700002 в ГУДКСУ у Чернівецькій області, МФО 0856135, код платника: 50110000, 01-ДМБК та ЗВ на рахунок соціально-культурної інфраструктури міста від об'єктів господарювання.

Одноразовий внесок нараховується за три попередні роки, що передують дню набрання рішення у даній справі законної сили та розраховується за формулою: розмір орендної плати за один день помножити на кількість днів фактичного користування за мінусом (у разі наявності) суми сплаченої орендної плати за землю (земельний податок, орендна плата) за відповідний період. Орендар сплачує одноразовий внесок до 31.12.2017".

Місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, що вимога про визнання спірного правочину укладеним в редакції типового договору відповідає положенням частини 1 статті 187 Господарського кодексу України, щодо обов'язковості укладення такого договору, а також способам захисту цивільних прав і інтересів, визначених у статті 16 Цивільного кодексу України і прав на земельну ділянку, передбачених статтею 152 Земельного кодексу України, та виходив із того, що вимоги відповідача, викладені у додаткових поясненнях на позов, щодо доповнення спірної угоди особливими умовами врегульовує питання сплати за фактичне користування землею за період до укладення договору, що не заборонено законодавством та доповнює типові умови договору оренди, не змінюючи їх.

Включивши пункт п.38 до умов договору, суд тим самим підтримав доводи відповідача, викладені останнім у додаткових поясненнях на позов, щодо доповнення спірної угоди особливими умовами.

Здійснивши перегляд вищевказаного судового рішення, апеляційний господарський суд оскаржуваною постановою від 25.09.2017 це рішення Господарського суду Чернівецької області змінив. Виклав абзац 2 пункту 38 договору оренди землі № 905ю в такій редакції: "Одноразовий внесок нараховується з дати прийняття рішення сесії про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду до дати укладення договору оренди землі". В решті рішення суду залишив без змін.

Апеляційна інстанція мотивувала свою постанову тим, що необхідність змінити визначену судом першої інстанції редакцію абзацу 2 п. 38 спірного договору, обумовлена застосуванням пункту 4.9 Положення про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м.Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 № 715, який не скасований та не визнаний недійсними у встановленому законом порядку, а тому є обов'язковим до виконання в межах м. Чернівці.

У касаційній скарзі позивач просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме визнати Договір оренди землі №905ю укладеним в редакції типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження типового договору оренди землі" №220 від 03.03.2004, викладеного в позовних вимогах при подачі позовної заяви до Господарського суду Чернігівської області.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, обґрунтовані тим, що: суди попередніх інстанцій вийшли за межі заявлених позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача, чим порушили положення статті 83-ої частини 1 пункту 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017; в порушення частини 2 статті 82 вказаного Кодексу суди відступили від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.10.2012 зі справи №6-110цс12, від 12.11.2013 зі справи №21-285а13, від 11.05.2016 зі справи №6-3020цс15, від 14.09.2016 зі справи №6-2588цс15; апеляційний суд в порушення частини 3 статті 35 цього ж Кодексу не прийняв до уваги постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.06.2015 у справі №727/1981/15а, а саме те, що підпункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 пункту 2 рішення відповідача від 03.02.2015 №2015 за №1501 визнано нечинним та скасовано; судом апеляційної інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 21 Закону України "Про оренду землі", якою регулюється укладення договору оренди землі на підставі типового договору, здійснення плати за землю; статей 174, 179 Господарського кодексу України, якими регулюється загальний порядок укладення господарських договорів, в тому числі і щодо обов'язковості застосування законодавчо закріпленої типової форми; статті 10, 12, 14, 287 Податкового кодексу України, які врегульовують плату за землю, в тому числі і повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів та заборону встановлювати податки та збори, що не передбачені цим Кодексом; статті 1, 6, 7, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" який визначає порядок такого контролю, серед якого порядок застосування відповідальності у разі порушення земельних вимог.

Відтак заявник вважає, що апеляційний господарський суд не застосував вказані спеціальні норми, в порушення вказаного та судової практики Верховного Суду України вийшов за межі позовних вимог та включив до спірного договору несправедливі умови щодо сплати одноразового внеску, який у відношенні до нього визнаний в судовому порядку незаконним.

Від Чернівецької міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу у якому остання просить оскаржувані рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відповідач вважає доводи, викладені у касаційній скарзі необґрунтованими, зокрема щодо помилковості застосування до спірних правовідносин Положення про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м.Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради № 715 від 23.10.2008 ,та частини 1 статті 648 Цивільного кодексу України в тому числі через те, що частина 4 статті 174 Господарського кодексу України, на яку посилається скаржник, не містить заборон включення додаткових умов до тих, що визначені у типових умовах договорів певного виду.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

У даній справі судами попередніх інстанцій розглянуто позовні вимоги позивача про визнання укладеним договору оренди землі № 905ю в редакції типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України "№220 від 03.03.2004 "Про затвердження типового договору оренди землі, виклавши у резолютивній частині позовної заяви зміст договору.

Інших позовних вимог ні позивачем, ні відповідачем заявлено не було.

Згідно приписів статті 54 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, з урахуванням вимог статті 29 цього Кодексу, позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі позивачем, а права господарського суду щодо прийняття рішення визначено у статті 83 наведеного Кодексу.

Положеннями пункту 2 цієї статті суду надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, і якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки необхідності захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору у відповідності із наведеними нормами права у даній справі не виникло і судом у своєму рішенні не наведено, та за відсутності відповідного зустрічного позову у суду не було правових підстав виходити за межі позовних вимог.

Суду апеляційної інстанції переглядаючи рішення місцевого господарського суду наведених приписів процесуального законодавства не врахував, отже безпідставно погодився із висновками суду першої інстанції про можливість виходу за межі позовних вимог.

Щодо інших доводів, викладених у касаційній скарзі, а саме про те, що: суди попередніх інстанцій відступили від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10.10.2012 зі справи №6-110цс12, від 12.11.2013 зі справи №21-285а13, від 11.05.2016 зі справи №6-3020цс15, від 14.09.2016 зі справи №6-2588цс15; апеляційний суд в порушення частини 3 статті 35 цього Господарського процесуального кодексу України не прийняв до уваги постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.06.2015 у справі №727/1981/15а, а саме те, що підпункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 пункту 2 рішення відповідача від 03.02.2015 №2015 за №1501 визнано не чинним та скасовано; судом апеляційної інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 21 Закону України "Про оренду землі", якою регулюється укладення договору оренди землі на підставі типового договору, здійснення плати за землю; статей 174, 179 Господарського кодексу України, якими регулюється загальний порядок укладення господарських договорів, в тому числі і щодо обов'язковості застосування законодавчо закріпленої типової форми; статті 10, 12, 14, 287 Податкового кодексу України, які врегульовують плату за землю, в тому числі і повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків та зборів та заборону встановлювати податки та збори, що не передбачені цим Кодексом; статті 1, 6, 7, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" який визначає порядок такого контролю, серед якого порядок застосування відповідальності у разі порушення вимог земельного законодавства, слід зазначити, що за наявності порушення судами наведених приписів процесуального законодавства, пов'язаного із виходом судами за межі позовних вимог, яке само по собі вже є підставою для скасування судових рішень у такій частині, вказані доводи є безпідставними для результатів розгляду касаційної скарги, оскільки за наведених вище обставин самі по собі не впливають на результати розгляду касаційної скарги, ці доводи через допущені судами порушення процесуального законодавства за результатами аналізу судом касаційної інстанції не призведуть до правового врегулювання у даному спорі питання про те, чи підлягають включенню до умов договору положення про здійснення оплати за користування землею, яке мало місце до укладення договору оренди.

Крім того, посилаючись на останній сторінці касаційної скарги на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 21 Закону України "Про оренду землі", статей 174, 179 Господарського кодексу України, статей 10, 12, 14, 287 Податкового кодексу України, статей 1, 6, 7, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", позивач у порушення пункту 4 частини 1 статті 111 Господарського процесуального кодексу України у редакції чинній до 15.12.2017, тобто редакції, яка діяла на час подачі касаційної скарги, не зазначив у чому полягає суть порушення або неправильного застосування цим судом вказаних норм матеріального права.

Таким чином за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства такі доводи не можуть вплинути на правову визначеність при вирішенні спору у даній справі, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Щодо доводів, викладених у відзиві на касаційну скаргу, зокрема щодо помилковості застосування до спірних правовідносин Положення про порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м.Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради № 715 від 23.10.2008 ,та частини 1 статті 648 Цивільного кодексу України в тому числі через те, що частина 4 статті 174 Господарського кодексу України, на яку посилається скаржник, не містить заборон включення додаткових умов до тих, що визначені у типових умовах договорів певного виду, обов'язковості рішень органів місцевого самоврядування, що закріплено статті 144 Конституції України, за наявності порушень судами вказаних вимог процесуального законодавства такі доводи не впливають на правову визначеність при вирішенні спору у даній справі і не можуть бути підставою для залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Разом з тим слід зазначити, що положення статей 174, 179 Господарського кодексу України не регулюють земельні відносини, оскільки це прямо передбачено положеннями статті 4 частини 1 цього Кодексу, згідно якої не є предметом регулювання цього Кодексу земельні відносини.

Відповідно до положень статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина 2).

Частиною 4 цієї статті передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, а також зазначені положення статті 311 Господарського процесуального кодексу України, рішення судів попередніх інстанцій належить змінити, виключивши із них вказівку про включення до договору оренди землі № 905ю розділу "Особливі умови" та пункт 38.

Відповідно до приписів статті 315 Господарського процесуального кодексу України належить здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Так, частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у редакції із 15.12.2017 унормовує, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пункт 1 частини 1 цієї ж статті визначає, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції правильно стягнуто із відповідача на користь позивача судовий збір, і у враховуючи, що у цій частині судові рішення не змінюються судом касаційної інстанції, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі: 1339, 80 грн. у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції; 1461,60 грн. у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, отже видача наказу про стягнення зазначеного судового збору має бути здійснена саме судом першої інстанції.

Керуючись підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень, ст.ст. 129, 301, п.3 ч.1 ст.308, ст.311, ст.ст.314, 315, 317, ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 02 листопада 2016 у справі №926/21/16 Господарського суду Чернівецької області змінити.

Виключити розділ "Особливі умови" та пункт 38 з договору оренди землі № 905ю.

В іній частині Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Чернівецької міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" 1339, 80 грн. судового збору у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, 1461,60 грн. судового збору у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов