Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.09.2018 року у справі №916/1813/16
Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №916/1813/16
Постанова ВГСУ від 27.12.2016 року у справі №916/1813/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1813/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідачів - не з'явилися,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів'єра 2"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі

за позовом Дочірнього підприємства "Маккенлі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів'єра 2" та Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі Одеської філії,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів'єра 2") - Обслуговуючого кооперативу "Об'єднання бійців АТО "Захисник",

про визнання недійсним договору суборенди та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Дочірнє підприємство "Маккенлі" (далі - ДП "Маккенлі") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів'єра 2" (далі - ТОВ "Рів'єра 2") і Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі Одеської філії (далі - ДП "ДІСЕД" в особі Одеської філії), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (далі - Фонтанська сільрада), з позовом про:

- визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 16.12.2015, укладеного між ДП "Маккенлі" та ТОВ "Рів'єра 2", зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2016 за № 14576001 та 26.05.2016 року за № 14701262;

- зобов'язання ДП "ДІСЕД" в особі Одеської філії внести запис про скасування державної реєстрації прав від 17.05.2016 № 14576001 та від 26.05.2016 № 14701262 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- зобов'язання ТОВ "Рів'єра 2" повернути ДП "Маккенлі" земельну ділянку, загальною площею 33,058 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДП "Маккенлі" не укладало жодних договорів суборенди, а спірний договір є таким, що укладено та спрямовано на протиправне заволодіння майном ДП "Маккенлі" з використанням викрадених попереднім керівником печаток і документів. Доказами того, що договір суборенди земельної ділянки від 16.12.2015 ним не укладався, на думку позивача, є те, що цей договір було зареєстровано лише 17.05.2016 та 26.05.2016, що не відповідає вимогам чинного законодавства, посилаючись на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України наголошуючи на відсутності волевиявлення позивача на укладення спірного договору. Крім того, позивач зазначив про відсутність згоди орендодавця земельної ділянки - Фонтанської сільради на передачу частини земельної ділянки в суборенду, що є порушенням пункту 28 договору оренди земельної ділянки від 24.10.2007, укладеного між позивачем і Фонтанською сільрадою.

ТОВ "Рів'єра 2" у відзиві на позовну заяву заперечуючи проти її задоволення, зазначило про недоведеність позивачем його вимог і відсутність волевиявлення товариства на укладення спірного договору.

У відзиві на позовну заяву ДП "ДІСЕД" в особі Одеської філії просило відмовити в її задоволенні у частині вимог про внесення запису про скасування державної реєстрації прав від 17.05.2016 № 14576001 та від 26.05.2016 № 14701262 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказуючи на здійснення реєстрації у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі документів, поданих заявником у повному обсязі.

Фонтанська сільрада у поясненнях зазначила про надання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог, а також незаконності передачі в суборенду земельної ділянки за спірним договором.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2016 (суддя Никифорчук М.І.) відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд першої інстанції аргументував рішення недоведеністю позовних вимог дійшовши висновку, що спірний договір суборенди укладено повноважними представниками сторін договору та зареєстровано у встановленому законом порядку.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 (судді: Савицький Я.Ф., Колоколов С.І., Головей В.М.) рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки, укладений між ДП "Маккенлі" і ТОВ "Рів'єра 2" від 16.12.2015, зобов'язано ТОВ "Рів'єра 2" повернути земельну ділянку ДП "Маккенлі". У решті позовних вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір суборенди земельної ділянки від 16.12.2015 укладено всупереч волевиявленню ДП "Маккенлі" та без письмового попередження власника земельної ділянки - Фонтанської сільради, отже спірний договір суперечить нормам чинного законодавства.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ "Рів'єра 2" у касаційній скарзі просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2016 залишити в силі, наголошуючи на помилковості висновку суду апеляційної інстанції про відсутність попередження власника земельної ділянки - Фонтанської сільської ради про укладення договору суборенди, оскільки суд дійшов цього висновку лише через запровадження у 2015 році державного свята 14 жовтня, не взявши до уваги фактичні докази отримання Фонтанською сільрадою відповідного попередження - відбиток штампа на документі. Наведене спростовує висновок суду апеляційної інстанції про недійсність правочину згідно з вимогами статті 215 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник зазначає, що незазначення на відбитку штампа Фонтанської сільради, проставленого на цьому попередженні вхідного номера, пояснюється відсутністю у секретаря сільської ради на той час журналу реєстрації вхідних документів та не свідчить про неотримання цього попередження Фонтанською сільрадою. Натомість з огляду на пояснення представника позивача про фальсифікацію попередження про укладення договору суборенди висновок експертизи міг би підтвердити або спростувати такі доводи, проте суд апеляційної інстанції відмовив у проведенні відповідної експертизи. Разом із цим нормами чинного законодавства не передбачено такої підстави для визнання недійсним договору суборенди землі як неповідомлення власника землі про намір укласти договір суборенди.

На думку скаржника, на час підписання спірного договору суборенди землі від 16.12.2015 з боку ДП "Маккенлі" його підписала належна посадова особа товариства, зазначена підписантом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а посилання позивача на те, що волевиявлення ДП "Маккенлі" не відповідає його внутрішній волі, є безпідставними.

Крім того, скаржник зазначає, що з підстав неповідомлення Фонтанської сільради про укладення договору суборенди відповідну позовну вимогу у зв'язку із невиконанням умов договору оренди землі мав заявляти саме власник земельної ділянки - Фонтанська сільрада до орендаря - ДП "Маккенлі", на той час як ТОВ "Рів'єра 2" не має відношення до таких правовідносин.

ТОВ "Рів'єра 2" також зазначає, що 02.09.2016 на підставі договору суборенди земельної ділянки від 27.07.2016 земельну ділянку із кадастровим номером 5122786400:02:003:0177 передано Обслуговуючому кооперативу "Об'єднання бійців АТО "Захисник", який залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, проте задовольняючи позовну вимогу про зобов'язання ТОВ "Рів'єра 2" повернути ДП "Маккенлі" земельну ділянку, суд апеляційної інстанції залишив ці обставини поза увагою.

До початку розгляду справи від Обслуговуючого кооперативу "Об'єднання бійців АТО "Захисник" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів залишено без задоволення з огляду на положення статті 216 Господарського процесуального кодексу України та відсутність обставин, які унеможливлюють розгляд справи по суті у цьому судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, 24.10.2007 між Фонтанською сільрадою (орендодавець) і ДП "Маккенлі" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого в оренду строком на 49 років передається земельна ділянка, розташована у с. Фонтанка Комінтернівського р-ну Одеської обл., загальною площею 33,058 га, у тому числі із земель рекреаційного призначення - 33,058 га "інших відкритих земель без рослинного покриву", для проведення робіт із призупинення протизсувних процесів на аварійно небезпечних ділянках с. Фонтанка та подальшої експлуатації берегоукріплювальних та протизсувних споруд.

На виконання договору оренди за актом приймання-передачі від 23.11.2007 земельні ділянки з кадастровими номерами 5122786400:02:002:1143, площею 22,1978 га, та 5122786400:02:003:0177, площею 10,8599 га, було передано орендареві - ДП "Маккенлі".

16.12.2015 між ДП "Маккенлі" (орендар) і ТОВ „Рів'єра 2" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого орендар на підставі договору надає, а суборендар приймає у строкове платне користування строком на 40 років земельну ділянку, надану в оренду ДП "Маккенлі" на підставі договору оренди земельної ділянки від 24.10.2007, укладеного із Фонтанською сільрадою Комінтернівського району Одеської області. Предметом договору суборенди є земельна ділянка, розташована у с. Фонтанка Комінтернівського району Одеської області, загальною площею 33,058 га, кадастрові номери земельної ділянки: 5122786400:02:002:1143; 5122786400:02:003:0177.

Цей договір суборенди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 14576001 від 17.05.2016 і внесено запис про реєстрацію договору суборенди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 16.12.2015, видавник ДП "Маккенлі" та ТОВ "Рів'єра2" та під номером № 14701262 від 26.05.2016 - запис про реєстрацію договору суборенди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 16.12.2015, видавник - ДП "Маккенлі" та ТОВ "Рів'єра2".

Предметом спору у цій справі є вимога ДП "Маккенлі" про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 16.12.2015, укладеного між ДП "Маккенлі" та ТОВ "Рів'єра 2", зобов'язання ДП "ДІСЕД" в особі Одеської філії внести запис про скасування державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов'язання ТОВ "Рів'єра 2" повернути земельну ділянку загальною площею 33,058 га ДП "Маккенлі" на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання угоди недійсною є недотримання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 цього Кодексу, саме на момент укладення такої угоди. При цьому кожна вимога є самостійною.

Отже, правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 № 910/1891/14).

Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору суборенди землі від 16.12.2015, ДП "Маккенлі" посилалося на те, що спірного договору ним не укладалося, його було укладено із використанням викрадених попереднім керівником печаток і документів, про що свідчить реєстрація договору лише 17.05.2016 і 26.05.2016, а також зазначило, що укладення договору відбулося поза волею та обізнаністю ДП "Маккенлі".

Суд першої інстанції констатував, що спірний договір суборенди земельної ділянки укладено повноважними представниками сторін договору та зареєстровано у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порядку.

Статтею 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено можливість передачі земельної ділянки або її частини у суборенду, а відповідно до частини 5 цієї норми договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Згідно з пунктом 34 оспорюваного договору суборенди земельної ділянки цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації.

За змістом частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" урегульовано відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону, а реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна, що підтверджує взаємопов'язаність державної реєстрації цих фактів.

Статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Судами установлено, що спірний договір суборенди від 16.12.2015 зареєстровано, що вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за якими під № 14576001 від 17.05.2016 міститься запис про реєстрацію договору суборенди земельної ділянки та під номером № 14701262 від 26.05.2016 міститься запис про реєстрацію договору суборенди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Отже, при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно зі статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливе значення має перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Статтями 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час звернення позивача до суду та прийняття оскаржуваних судових рішень) передбачено право, зокрема підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб на звернення до господарського суду з позовною заявою за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 54 цього Кодексу встановлено форму і зміст позовної заяви, яка повинна містити, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Згідно зі статтею 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Проте здійснюючи повторний розгляд справи, суд апеляційної інстанції не розглянув вимогу ДП "Маккенлі" про визнання недійсним договору суборенди землі від 16.12.2015, укладеного з ТОВ "Рів'єра 2", виходячи з підстав позову, визначених позивачем, а саме недійсність договору від 16.12.2015 у зв'язку із його реєстрацію лише 17.05.2016 і 26.05.2016, та не встановив, чи є наведені обставини підставою для визнання договору суборенди землі недійсним з урахуванням норм чинного законодавства.

Крім того, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги про визнання недійсним договору відсутністю волевиявлення ДП "Маккенлі" на укладення спірного договору.

За змістом частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні відповідного договору та з'ясування питання про те, чи не укладено його з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Проте зі змісту оскаржуваної постанови Одеського апеляційного господарського суду не вбачається, що судом ці вимоги ДП "Маккенлі", виходячи із визначених позивачем підстав, розглянуті не були, як і не було з'ясовано судом апеляційної інстанції у чому саме полягає порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача та якими доказами ним підтверджено наявність підстав, визначених Цивільним кодексом України, за яких угоду може бути визнано недійсною.

Разом із цим, задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цьому випадку саме письмове попередження орендодавця як власника земельної ділянки є допустимим доказом, який має підтвердити намір орендаря передати земельну ділянку в суборенду або намір суборендарів отримати земельну ділянку в суборенду, однак, ураховуючи відсутність належних і допустимих доказів, на підтвердження дотримання орендарем вимог частини 6 статті 93 Земельного кодексу України, частини 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі" та підпункту "і" пункту 28 договору оренди земельної ділянки від 24.10.2007, суд дійшов висновку про укладення спірного договору суборенди земельної ділянки з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Згідно з положеннями частини 6 статті 93 Земельного кодексу України, які кореспондуються з частиною 1 статті 8 Закону України "Про оренду землі", орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

За змістом підпункту "і" пункту 28 договору оренди земельної ділянки від 24.10.2007, укладеного між Фонтанською сільрадою (орендодавець) і ДП "Маккенлі" (орендар), орендар має право передавати земельну ділянку у суборенду без зміни її цільового призначення, за умови попереднього попередження про це орендодавця.

Суд апеляційної інстанції установив, що у матеріалах справи є копія попередження про передачу земельної ділянки у суборенду без зміни цільового призначення, без дати і вих. Номера, за підписом заступника директора ДП "Маккенлі", в якому зазначено про намір орендаря передати земельну ділянку площею 33,058 га в суборенду без зміни цільового призначення. На копії цього документа у правому нижньому куті проставлено штамп, згідно з яким це попередження отримано Фонтанською сільрадою 14.10.2015.

Проте суд дійшов висновку, що оскільки датою отримання Фонтанською сільрадою є 14.10.2015 - святковий і неробочий день, що, зокрема підтверджується копією штатного розпису сільської ради за жовтень 2015 року, на штампі сільської ради про реєстрацію Фонтанською сільрадою відповідного попередження немає вхідного реєстраційного номера, а у відповідному журналі реєстрації вхідних документів сільської ради записів за 14.10.2015 немає, наявне у матеріалах справи попередження про передачу земельної ділянки в суборенду в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України не є належним доказом, який підтверджує намір орендаря передати земельну ділянку в суборенду.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що у такому випадку саме письмове попередження орендодавця як власника земельної ділянки є допустимим доказом, який має підтвердити намір орендаря передати земельну ділянку в суборенду або намір суборендаря отримати земельну ділянку в суборенду.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції не навів підстав висновку про необхідність здійснення орендарем земельної ділянки попередження про намір передати земельну ділянку в суборенду саме у письмовому вигляді, оскільки ані статтею 93 Земельного кодексу України і статтею 8 Закону України "Про оренду землі", ані умовами договору оренди землі від 24.10.2007 не передбачено порядку здійснення такого попередження.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо неприйняття попередження ДП "Маккенлі" про передачу земельної ділянки у суборенду без зміни цільового призначення (том 3, а.с. 53) через отримання Фонтанською сільрадою цього попередження у вихідний день, без зазначення вхідного номера на відбитку штампа та за відсутності у журналі реєстрації відомостей про надходження документів у цей день, колегія суддів вважає передчасними, оскільки суд не навів правових підстав неможливості подання/прийняття сільською радою відповідного документа у вихідний день, на той час як матеріали справи не містять доказів на підтвердження фальсифікації цього попередження, відповідних обставин судом не встановлено. Не з'ясовано судом і питання, чи є підставою для визнання недійсним договору суборенди землі неповідомлення власника землі про намір укласти такий договір зважаючи на положення чинного законодавства.

За змістом частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час здійснення касаційного провадження) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин висновок суду апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є передчасним і зробленим без дослідження всіх зібраних у справі доказів, виходячи з підстав, визначених позивачем у позовній заяві відповідно до норм чинного законодавства, тому постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів та доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів'єра 2" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі № 916/1813/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак