Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 925/330/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сніцара Івана Володимировича та Фізичної особи-підприємця Качанова Олександра Григоровича

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2018 (головуючий суддя - Гончаров С.А., судді: Коротун О.М. Тищенко А.І.)

та на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.05.2017 (судді Чевгуз О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Сніцара Івана Володимировича та Фізичної особи-підприємця Качанова Олександра Григоровича

до Уманської міської ради

про укладення договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сніцара Іван Володимирович (далі - позивач-1) та Фізична особа-підприємець Качанов Олександр Григорович (далі - позивач-2) звернувшись в суд з позовом, просили визнати укладеним з Уманською міською радою (далі - відповідач) договір оренди землі від 22.12.2016 в редакції, запропонованій позивачами у протоколі розбіжностей від 28.01.2017.

В обґрунтування позову позивачі вказували на неотримання ними від відповідача в установлений статтею 181 Господарського кодексу України строк відповіді на пропозицію укласти договір про оренду землі на умовах позивачів.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2018, в позові відмовлено.

В основу вказаних судових актів покладено висновок про те, що договір оренди землі, укладений сторонами 22.12.2016, на момент складення протоколу розбіжностей від 28.01.2017 вже набрав чинності, а тому сторони договору позбавлені права вносити до нього зміни у переддоговірному порядку (ст. 181 ГК України), а отже для задоволення заявлених вимог позивачами мав бути обраний інший спосіб захисту у суді, який передбачає внесення змін до укладеного договору на підставі статті 188 Господарського кодексу України.

У касаційній скарзі позивачі просять вказані рішення та постанову у справі скасувати і ухвалити нове рішення в частині визнання договору оренди землі від 22.12.2016 в редакції протоколу розбіжностей від 28.01.2017, не передаючи справу на новий розгляд, судові витрати стягнути на користь позивачів згідно квитанції про сплату судового збору в сумі 13380 грн. Зазначені вимоги мотивовані порушенням судами частин 5 і 8 статті 181 Господарського кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні касаційної скарги, як помилкової та необґрунтованої відмовити, а оскаржувані судові акти - залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що 16.01.2003 позивачі відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі складу придбали у Відкритого акціонерного товариства "Уманська МПМК" в рівних долях нежитлову будівлю складу загальною площею 189,8 кв. м за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Вокзальна, 6.

23.05.2012 між Уманською міською радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сніцаром Іваном Володимировичем та Фізичною особою-підприємцем Качановим Олександром Григоровичем (Орендарі) укладений договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення Уманської міської ради від 26.11.2008 №3.18-37/5 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування існуючого складського приміщення сільськогосподарської продукції площею 3366 м кв., в тому числі: сервітут (проїзд для ВАТ "Уманська МПМК") площею 140 м кв. (проїзд для ВАТ "Уманська МПМК", площею 845 м кв. за адресою: вул. Вокзальна, 6, за рахунок земель Уманської міської ради, що знаходились в користуванні ВАТ "Уманська МПМК".

За актом про передачу та прийом земельної ділянки в натурі позивачі 08.10.2012 прийняли у користування земельну ділянку площею 3366 м кв., в тому числі; сервітут (проїзд для ВАТ "Уманська МПМК") площею 140 м кв. (проїзд для ВАТ "Уманська МПМК", площею 845 м кв. за адресою: вул. Вокзальна, 6, за рахунок земель Уманської міської ради.

22.12.2016 між Уманською міською радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сніцаром Іваном Володимировичем та Фізичною особою-підприємцем Качановим Олександром Григоровичем (Орендарі) укладений договір оренди землі (далі - договір оренди землі), відповідно до умов пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення Уманської міської ради від 26.11.2008 №3.18-37/5 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування існуючого складського приміщення сільськогосподарської продукції площею 3366 м кв., в тому числі; сервітут (проїзд для ВАТ "Уманська МПМК") площею 140 м кв. (проїзд для ВАТ "Уманська МПМК", площею 845 м кв. за адресою: вул. Вокзальна, 6, за рахунок земель Уманської міської ради, що знаходились в користуванні ВАТ "Уманська МПМК".

Згідно з додатком до договору - розрахунком, орендна плата за користування земельною ділянкою складає 72421 грн. 69 коп.

В подальшому 28.01.2017 позивачі склали протокол розбіжностей до договору від 22.12.2016, про що на додатку до договору - розрахунку від руки вчинений напис про наявність розбіжностей, а сам протокол з розрахунком орендної плати листом того ж дня направлений відповідачу.

Згідно з наданою позивачем копією листа №28/02-2 відповідач надіслав позивачеві-1 протокол узгодження розбіжностей від 09.02.2017 та розрахунок орендної плати до договору від 22.12.2016. З вчиненого на листі від руки напису йдеться, що позивач-1 отримав даний лист 01.03.2017.

В подальшому відповідач направляв позивачам проект аналогічного договору оренди землі, проте на пропозиції позивачів змінити його умови відповідач не погодився і запропонований проект, який за своїми істотними умовами не відрізняється від підписаного сторонами 22.12.2016.

Вказані обставини стали підставою для заявлення даного позову на підставі положень статті 181 Господарського кодексу України.

Однак оскаржуваними судовими актами у задоволені позовних відмовлено у зв'язку з неналежним обранням позивачками способу захисту своїх прав та інтересів.

Підстави для скасування рішення та постанови у справі відсутні з огляду на таке.

Статтею 181 Господарського кодексу України, на підставі положень якої заявлено даний позов, унормовано загальний порядок укладання господарських договорів.

За змістом цієї статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1).

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч.2).

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч.3).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.4).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони(ч.5).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч.6).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч.7).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. (ч.8)

У касаційній скарзі позивачі вказують на порушення судами положень названої статті.

Однак, доводи позивачів, викладені у касаційній скарзі відхиляються касаційним судом в силу абзацу 2 частини 1 статті 4 Господарського кодексу України, яким унормовано, що не є предметом регулювання цього Кодексу земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Отже правовідносини, що виникли між сторонами даного спору на підставі договору оренди землі, не регулюються положеннями Господарського кодексу України.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказане рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Статтею 15 цього Закону встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Судами за наслідками розгляду даного спору встановлено, що до надіслання протоколу розбіжностей від 28.01.2017 між сторонами 22.12.2016 вже був укладений договір оренди землі згідно пункту 46 якого, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Викладеним спростовуються доводи осіб, що подали касаційну скаргу про незаконність прийнятих у справі судових актів про відмову у даному позові, заявленого на підставі положень статті 181 Господарського кодексу України.

При цьому касаційний суд не погоджується із висновками судів про те, що позивачами має бути обраний спосіб захисту, який передбачає внесення змін до укладеного договору на підставі статті 188 Господарського кодексу України, оскільки такі висновки суперечать абзацу 2 частини 1 статті 4 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу знайшли часткове підтвердження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржників.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сніцара Івана Володимировича та Фізичної особи-підприємця Качанова Олександра Григоровича залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2018 у справі Господарського суду Черкаської області № 925/330/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов