Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.02.2019 року у справі №906/654/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/654/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс",

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Тимошенко О.М.)

від 05.11.2018,

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Демидюк О.О., судді - Павлюк І.Ю., Савченко Г.І.)

від 21.01.2019,

у справі за позовом Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс",

до Горинської сільської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: комунального підприємства "Екоресурс" Малинської міської ради Житомирської області,

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2018 року Львівське комунальне підприємство "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Горинської сільської ради про визнання недійсним договору про співпрацю №11-17/Л від 03.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізичні особи перешкоджали позивачу у здійсненні господарської діяльності з вивезення твердих побутових відходів на полігон, що знаходиться на території Горинської сільської ради на виконання договору №24/06/17 від 24.06.2017, укладеного між позивачем та комунальним підприємством "Екоресурс". Горинська сільська рада фактично примусила позивача укласти договір №11-17/Л від 03.07.2017 на вкрай невигідних для позивача умовах. Сільська рада порушила публічний порядок, спірний правочин спрямований на незаконне заволодіння коштами позивача, оскільки господарські операції між сторонами не проводились. Має місце перевищення повноважень сільською радою при укладенні договору, тому що згідно з нормами статтей 27, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", правочин вправі укладати лише виконавчий комітет ради.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.11.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що під час розгляду справи позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів.

Львівське комунальне підприємство "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Відповідачем не було вжито жодних заходів для забезпечення безперешкодного вивезення, приймання та захоронення твердих побутових відходів. Договір з боку відповідача підписано з перевищенням повноважень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 24.06.2017 між Львівським комунальним підприємством "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" (замовник) та комунальним підприємством "Екоресурс" Малинської міської ради Житомирської області (виконавець) укладено договір надання послуг № 24/06/17 щодо організації виконавцем переробки та утилізації (захоронення) відходів замовника.

03.07.2017 між Львівським комунальним підприємством "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" та Горинською сільською радою було укладено договір про співпрацю №11-17/Л, за умовами якого позивач зобов'язується брати участь у заходах, спрямованих на покращення благоустрою території, на яку поширюються повноваження Горинської сільської ради, а відповідач зобов'язується сприяти позивачу у безперешкодному вивезенні, прийманні та захороненні твердих побутових відходів із адміністративної території Львівської міської ради на полігоні твердих побутових відходів, що знаходиться на території Горинської сільської ради, згідно з договором №24/06/17 від 24.06.2017.

За умовами п. 2.1 договору про співпрацю позивач зобов'язався оплатити відповідачу надані послуги безперешкодного вивезення сміття, виходячи з розрахунку 2 000,00 грн за кожен прийнятий полігоном автомобіль згідно з договором №24/06/17 від 24.06.2017.

Рішенням зборів мешканців села Горинь від 03.07.2017 вирішено не чинити перешкод у заїзді автомобілів відповідача у випадку укладення договору про співпрацю, за яким відповідач сплачуватиме відповідні кошти (а.с. 14, т. 1).

Договір про співпрацю затверджено рішенням сесії Горинської сільської ради від 12.07.2017 (а.с. 12, т. 1).

Обставини виконання договору №11-17/Л від 03.07.2017 були предметом дослідження господарських судів у справі № 906/117/18 за позовом Горинської сільської ради до Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" про стягнення боргу за таким договором.

Рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 906/117/18 від 10.05.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2018, у зв'язку з невиконанням Львівським комунальним підприємством "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" умов договору №11-17/Л від 03.07.2017 було стягнуто на користь Горинської сільської ради 366000,00 грн боргу.

У справі № 906/117/18 судами було встановлено факт надання відповідачем послуг позивачу за договором про співпрацю №11-17/Л від 03.07.2017 на суму 366000,00 грн. В період з 03.07.2017 по 30.09.2017 на полігон твердих побутових відходів заїхало 183 автомобілі-сміттєвози позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року повернуто скаржнику касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Львівської області від 08 червня 2018 року у справі № 906/117/18.

Спір у справі виник у зв'язку з оспорюванням позивачем законності договору про співпрацю з огляду на його невідповідність вимогам чинного законодавства, адже за твердженнями позивача мешканці села Горинь не давали згоди на вивіз сміття з м. Львів на територію полігону твердих побутових відходів, що знаходиться на території Горинської сільської ради, перешкоджали завезенню відходів із адміністративної території Львівської міської ради, що зумовило укладення Львівським комунальним підприємством "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" та Горинською сільською радою договору про співпрацю, умовами якого передбачено обов'язок сільської ради сприяти у безперешкодному доступі автомобілів позивача до полігону твердих побутових відходів та обов'язок позивача оплачувати такі послуги за встановленими тарифами. Наведені обставини змусили позивача укласти договір про співпрацю на невигідних умовах.

Згідно з вимогами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Щодо доводів скаржника про вчинення правочину під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах необхідно зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою для усунення або зменшення тяжких обставин, а також за умови, що друга сторона правочину скористалася наявністю таких обставин.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить такі обов'язкові ознаки: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах; особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого правочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. Друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та користується цим.

Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладення саме з метою усунення обставин).

Як встановлено судами, проект оспорюваного договору, про що не заперечували сторони, підготовлено позивачем, тобто усі умови правочину ним визначено самостійно. Також судами не встановлено дій відповідача з перешкоджання вивезенню сміття на полігон твердих побутових відходів.

З пояснень представника позивача встановлено, що фізичні особи чинили перешкоди автомобілям позивача, однак позивач не звертався з цього приводу до правоохоронних органів щодо таких дій фізичних осіб. Позивачем не доведено і судом не встановлено зв'язок між протиправними (на думку позивача) діями фізичних осіб та діями відповідача.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції на підставі оцінки доказів дійшли правильного висновку, що позивачем не було доведено існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими вимоги ст. 233 ЦК України пов'язують недійсність правочину, не надано й суду жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 73-74 ГПК України, тяжкого фінансового стану позивача на момент вчинення оспорюваного правочину і неможливості виконувати свої зобов'язання за договором №24/06/17 від 24.06.2017 з причин, що пов'язані з діями Горинської сільської ради.

Скаржник стверджує, що договір про співпрацю порушує публічний порядок, є нікчемним та не створює юридичних наслідків.

Надаючи правову оцінку такому доводу скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, відповідно до частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Нікчемними як такі, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доводи скаржника про те, що спірний договір про співпрацю є нікчемним в розумінні ст. 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, відхиляються Верховним Судом, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами вини та обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку - спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Безпідставним є також посилання позивача на перевищення відповідачем повноважень при укладенні договору, а саме: правочин повинен був укладатись виконавчим комітетом Горинської сільської ради, а не сільською радою.

Сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Оспорюваний договір про співпрацю укладений Горинською сільською радою та підписаний сільським головою ОСОБА_1 - головною посадовою особою територіальної громади села на виконання рішення зборів громадян села Горинь від 03.07.2017. Укладення Горинською сільською радою договору про співпрацю вчинено за дорученням територіальної громади та в її інтересах. Договір про співпрацю затверджено рішенням сесії Горинської сільської ради від 12.07.2017.

Колегія суддів враховує, що господарськими судами при розгляді справи у справі № 906/117/18 за позовом Горинської сільської ради до Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" про стягнення боргу не виявлено обставин, які б вказували на перевищення відповідачем повноважень при укладенні такого договору. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Транспортна фірма "Львівспецкомунтранс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 05.11.2018 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі за № 906/654/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

О. Мамалуй