Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.12.2020 року у справі №922/727/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 922/727/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс"

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Погорелової О. В.

від 09.06.2020

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Склярук О. І., Гетьман Р. А., Дучал Н. М.

від 15.10.2020

за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс"

про стягнення плати за користування вагонами 574 554,42 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс", в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь штрафні санкції у розмірі 574 554,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №1806706 від 24.10.2018 щодо своєчасної поставки товару.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" (постачальник) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець) був укладений договір поставки №1806706 від 24.10.2018, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код УКТ ЗЕД за державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість в порядку і за умовами, передбаченими цим договором.

Згідно з пунктом 3.1 договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар у спосіб та на умовах, зазначених у специфікації (додатка) до цього договору. Умови поставки регламентуються відповідними базисами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2010 року, яка є погодженою сторонами (далі - правила Інкотермс).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, між покупцем та постачальником була підписана специфікація №2/1901968 від 02.04.2019, в якій сторони обумовили товар, що поставляється, строки поставки та порядок розрахунків.

Так, відповідно до пункту 1 специфікації, ціна на товар, що зазначений у даній специфікації, включає в себе вартість маркування, транспортні та інші витрати, пов'язані з поставкою товару з урахуванням положень Інкотермс.

У пункті 2 специфікації сторони погодили наступний порядок розрахунків: покупець здійснює попередню оплату у розмірі 30% від вартості партії товару за даною специфікацією на поточний рахунок постачальника за умови надання рахунка-фактури та при наявності у покупця на день оплати оригіналу даного договору та специфікації. Покупець здійснює оплату решти 70% від вартості партії товару за фактом поставки протягом 5 робочих днів та за умови прийнятності якості товару на підставі рахунків-фактур, податкових накладних зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних та акту приймання-передачі за якістю та кількістю з обов'язковим виконанням пункту 3.5 цього договору. Датою (моментом) оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунка покупця. Термін поставки після отримання передплати 14 календарних днів.

Відповідно до пункту 4 специфікації, датою переходу права власності до покупця на товар (продукцію) є дата складання акта прийому-передачі про отримання товару (продукції), а у разі його відсутності - дата складання видаткової накладної, підписаного (ної) обома сторонами.

Відповідно до пункту 3.4 договору, поставка товару здійснюється постачальником відповідно до пункту 3.1 договору лише після отримання письмового підтвердження (належним чином оформленої заявки) покупця, що має бути направленою постачальнику одним із таких способів: поштовим відправленням на юридичну адресу постачальника або факсимільним зв'язком за телефоном, що вказаний у цьому договорі, або в електронному виді через сервіс (наприклад, Paperless), або на електронну адресу (е-mail) постачальника. У письмовому підтвердженні (заявці) покупець вказує графік поставки, зазначає обсяги та терміни поставки товару в межах періоду поставки, який сторони вказують у специфікації (додатку) до цього договору.

На підставі рахунків на оплату за № 233 від 22.07.2019 на суму 1 250 880 грн, № 234 від 22.07.2019 на суму 1 218 420 грн, за № 237 від 23.07.2019 на суму 354
900 грн, позивачем 30.07.2019 згідно з платіжним дорученням № 238107 було перераховано відповідачу 847 260,00 грн як передплату за товар у розмірі 30%.

01.08.2019 на адресу постачальника покупцем було направлено заявку №2019.08.01/41-4043, в якій покупець зазначив, що згідно специфікації №2/1901968 від 02.04.2019 до договору №1806706 від 24.10.2018 покупцем було здійснено передплату у розмірі 30% за 15000 кг тканини поліпропіленової щільністю 220г/м2 на суму 319 410,00 грн з ПДВ; 15000 кг тканини поліпропіленової ламінованої щільністю 65+25г/м2 на суму 326970,00 грн з ПДВ; 10000 кг тканини поліпропіленової щільністю 200г/м2 на суму 200 880,00 грн з ПДВ. Зважаючи на викладене, покупець просив постачальника до 12.08.2019 здійснити поставку.

Відповідь просив відправити не пізніше 05.08.2019 по факсу або на електронну адресу.

Враховуючи те, що передплата за товар була здійснена покупцем 30.07.2019 та беручи до уваги пункт 2 специфікації №2/1901968 від 02.04.2019, товар мав бути поставлений до 13.08.2019.

Постачальник здійснив поставку товару покупцю за видатковими накладними №505 від
18.08.2019, №513 від 22.08.2019, №514 від 22.08.2019, №527 від 30.08.2019, №528 від 30.08.2019, №537 від 05.09.2019, №538 від 05.09.2019, №570 від 15.09.2019, №571 від 15.09.2019, №578 від 22.09.2019, №579 від 22.09.2019, №600 від
30.09.2019, №601 від 30.09.2019.

10.09.2019 покупцем на адресу постачальника була направлена претензія №36-7578/4016, в якій покупець вказав на порушення постачальником строків поставки товару та запропонував у добровільному порядку сплатити неустойку у розмірі 403 996,94 грн, нараховану за прострочення поставки товару за специфікацією №2/1901968 від 02.04.2019.

Вказану претензію відповідач отримав 13.09.2019, проте, відповіді не надав та неустойку не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Харківської області рішенням від 09.06.2020, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020, у справі № 922/727/20 позов задовольнив частково.

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 354 568,71 грн пені, 200 195,43 грн штрафу та 8 321,47 грн судового збору. В решті позову - відмовив.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару за специфікацією №2/1901968 від 02.04.2019 у строки, визначені умовами договору та специфікацією №2/1901968 від 02.04.2019.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару останньому нарахована пеня у розмірі 354 568,71 грн та штраф у розмірі 200 195,43 грн.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від
09.06.2020 у справі № 922/727/20, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду відповідач зазначив пункт 1 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.04.2020 у справі № 924/570/19, від
04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України, а також, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; необґрунтовано відхилив його клопотання про долучення нових доказів, що унеможливило встановлення об'єктивної істини у справі.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від
09.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі № 922/727/20 - без змін.

7. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо суті касаційної скарги

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року по справі № 923/682/16.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Проаналізувавши висновок, що викладений у постановах Верховного Суду від
08.04.2020 у справі № 924/570/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від
23.10.2019 у справі № 917/101/19, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що він стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Предметом спору у справах № 924/570/19, № 918/116/19, № 917/101/19 є стягнення заборгованості у тому числі основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ.

Здійснюючи розгляд цих справ, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, а також нарахованих до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних. При цьому вважали за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені, застосувавши положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

Верховний Суд у своїх постановах від 08.04.2020 у справі № 924/570/19, від
04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19 зазначив, що зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

У справі №922/727/20 предметом спору є стягнення штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки щодо своєчасної поставки товару. Заперечення відповідача зводяться до відсутності у нього обов'язку поставити товар у строки обумовлені договором. Клопотання про зменшення розміру неустойки ним не заявлялось.

Отже, судові рішення у наведених відповідачем справах прийняті за інших фактичних обставин справи, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, тобто справи № 924/570/19, № 918/116/19, № 917/101/19 і справа № 922/727/20 є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо неврахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від
08.04.2020 у справі № 924/570/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від
23.10.2019 у справі № 917/101/19, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині.

Щодо касаційного провадження у справі відкритого відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем у касаційній скарзі підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд зазначено пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, враховуючи, що заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердились, наведені відповідачем порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

Щодо підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відмовивши в задоволенні його клопотання про долучення нових доказів, яке було обґрунтоване неможливістю надати докази у встановлений процесуальним законом строк з огляду на наявність пандемії в Україні та запровадження карантину у всій державі.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і жодним іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності та принцип рівності сторін, визначений статтею 7 Господарського процесуального кодексу України, які пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Обов'язок доказування і подання доказів визначено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Апеляційним господарським судом було розглянуто клопотання відповідача про залучення під час розгляду апеляційної скарги нових документів, які не були надано до суду першої інстанції та не аналізувалися ним.

Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, залучення до справи нових доказів під час апеляційного провадження, можливо у виключних випадках, коли заявник доведе що з об'єктивних причин зазначені докази не могло бути надані до суду першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач надсилав до суду першої інстанції відзиви на позовну заяву, а також надавав письмові пояснення по справі. Крім того, представники відповідача брали участь у судових засіданнях та надавали відповідні пояснення, отже, доводи відповідача, що документи, які він просить залучити під час апеляційного провадження не могли бути надані до суду першої інстанції у зв'язку з оголошеним карантином, визнано безпідставними, а його клопотання про залучення до справи нових доказів судовою колегією відхилено з огляду на приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46,157,195,229,256,260,288,295,306,321,341,346,349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Касаційна скарга відповідача не містить доказів того, що судом апеляційної інстанції не правильно було застосовано зазначені вище строки на вчинення процесуальних дій, які були продовжені на строк дії карантину, та протиправно відмовлено відповідачу у залученні до справи нових доказів. Загальні посилання скаржника на запровадження у державі карантинних заходів не можуть бути підставою для автоматичного продовження усіх процесуальних строків, оскільки наявність поважних причин, що зумовили пропуск строку, має бути доведена заявником та оцінюється у кожному конкретному випадку.

З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає порушення судом апеляційної інстанцій вимог частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні клопотання відповідача є законним та достатньо мотивованим.

Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду справи № 922/727/20 суд касаційної інстанції не знайшов підстав для скасування (визнання нечинним) рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, тобто, передбачені статтею 333 Господарського процесуального кодексу України умови для проведення повороту виконання рішення відсутні, суд відхиляє клопотання відповідача про допущення повороту виконання рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2020, залишеного без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі № 922/727/20.

8. Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неврахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 08.04.2020 у справі № 924/570/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині.

9. Щодо судових витрат

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 922/727/20, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" на рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 09.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі № 922/727/20 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець