Історія справи

Постанова КГС ВП від 07.05.2025 року у справі №922/154/22
Постанова КГС ВП від 28.05.2025 року у справі №922/154/22
Постанова КГС ВП від 18.11.2025 року у справі №922/154/22

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/154/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 (колегія суддів: Тихий П. В., Плахов О. В., Терещенко О. І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 (суддя Прохоров С. А.) у справі

за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області за участю прокуратури Харківської області до відповідачів: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Коваленко Олени Володимирівни, 4) ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними договорів та повернення майна,

за участі:

прокурора - Цимбалістого Т. О.,

представника відповідача-4 - Орлова О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. 18.01.2022 Керівник Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна), Коваленко Олени Володимирівни (далі - Коваленко О. В.), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 35 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.11.2016 № 5397-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та ФОП Коваленко О. В., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 384, скасувавши його державну реєстрацію;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17, розташовані у житловому будинку "А-14", за адресою: АДРЕСА_1 міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення;

- припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 126835663101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2017 (номер запису про право власності: 21857720).

2. У позовній заяві Прокурор просив визнати причини пропуску позовної давності поважними та поновити їх.

3. Позовні вимоги обґрунтовано незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень з власності Харківської міської територіальної громади шляхом проведення приватизації, а саме, викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог діючого на той час приватизаційного законодавства, що є підставою для задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 25.12.2013 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ФОП Коваленко О. В. (орендар) укладений договір оренди № 5309, на підставі якого у останньої в оренді перебували нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв. м, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-14".

5. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації від 23.12.2013 № 2535.

6. 27.01.2016 ФОП Коваленко О. В. звернулася до Управління комунального майна з заявою № 1133, у якій просила дозволити приватизацію нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

7. ФОП Коваленко О. В. також було подано до Управління комунального майна заяву про приватизацію об`єкта шляхом викупу від 27.01.2016 № 3386.

8. Рішенням 7 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.

9. Пунктом 35 переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем підлягають нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

10. 18.11.2016 між Управлінням комунального майна (продавець) та ФОП Коваленко О. В. (покупець) укладений договір купівлі-продажу № 5397-В-С нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого ФОП Коваленко О. В. приватизувала шляхом викупу орендовані нею згідно з договором оренди від 25.12.2013 № 5309 нежитлові приміщення.

11. Згідно з актом прийому-передачі від 29.11.2016 № 5397-В-С продавець передав, а покупець прийняв продані 18.11.2016 шляхом викупу нежитлові приміщення підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.

12. 06.12.2016 на підставі договору купівлі-продажу від 18.11.2016 № 5397-В-С, акту прийому-передачі від 29.11.2016 № 5397-В-С в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності за Коваленко О. В. на нежитлові приміщення - об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 126835663101.

13. 14.08.2017 між ФОП Коваленко О. В. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень підвальної частини № 2, 16, 17 загальною площею 21,2 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

14. 14.08.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_1

15. На обґрунтування заявленого позову Прокурор посилається на те, що рішення Харківської міської ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, є незаконними, оскільки у даному випадку ФОП Коваленко О. В. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснила, у звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також у приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні, ФОП Коваленко О. В. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подавала документів, передбачених пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації; Харківська міська рада та орган приватизації незаконно обрали спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв`язку із чим відповідний пункт рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договори купівлі-продажу суперечать вимогам законодавства і підлягають визнанню недійсними; оскільки спірні нежитлові приміщення вибули із власності держави поза волею власника, що свідчить, що вказаний правочин вчинено не в інтересах держави та територіальної громади, що є самостійною підставою для визнання його недійсним з одночасним скасуванням права державної власності та витребуванням нерухомого майна у кінцевого набувача. Прокурор також вважає, що встановлену статтею 257 ЦК України позовну давність пропущено ним з поважних причин, а строк звернення до суду підлягає поновленню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 в задоволенні позову відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 закрито.

17. Судове рішення мотивоване відсутністю передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)") умов для здійснення приватизації шляхом викупу, оскільки жодних поліпшень орендованих ФОП Коваленко О. В. нежитлових приміщень не проводилось, а, отже, незаконністю пункту 35 додатку до рішення Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 № 283/16. Як наслідок, договір купівлі-продажу від 18.11.2016 № 5397-В-С укладено з порушенням норм чинного законодавства.

18. Водночас місцевий суд відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту додатку до рішення Харківської міської ради та договору купівлі-продажу від 18.11.2016 № 5397-В-С з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.

19. Розглядаючи вимоги Прокурора про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади спірних нежитлових приміщень, суд дійшов висновку, що спір у цій частині позовних вимог має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки використання нею спірних нежитлових приміщень підвалу не пов`язується з будь-якою підприємницькою діяльністю. Більш того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 взагалі не зареєстрована як фізична особа підприємець ні на час придбання спірних приміщень, ні на час прийняття рішення у справі.

20. Як наслідок, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради нежитлових приміщень слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

21. Враховуючи те, що судом відмовлено в позові з підстав обрання Прокурором неефективного способу захисту, а відносно відповідача-4 суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, заяви відповідачів про застосування позовної давності відхилені.

22. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025, рішення Господарського суду Харківської області від 29.11.2024 в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення - про відмову у позові. В решті - рішення залишено без змін.

23. Скасовуючи рішення суду в частині закриття провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що спори щодо приватизації державного або комунального майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб.

24. При цьому в частині вимоги про витребування майна апеляційний суд дійшов висновку, що покупець спірної нерухомості ОСОБА_1 є добросовісним набувачем з огляду на її необізнаність станом на момент здійснення угоди про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також через відсутність станом на дату укладення договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень (на які добросовісно покладався відповідач-4), у зв`язку з чим апеляційний суд в її задоволенні відмовив.

Короткий зміст касаційної скарги

25. Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вимоги про витребування майна та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову.

26. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, а саме:

- про те, що саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, у постановах Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 922/3562/21, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21;

- про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19;

- щодо встановлення можливості витребування майна з володіння іншої особи - законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19;

- про те, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 751/11904/17;

- з приводу того, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №373/1810/16-ц;

- висновки, викладені у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20, про те, що докази, які свідчать про порушення норм законодавства, отримано прокурором саме 06.02.2019 - з моменту винесення ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова у справі № 639/687/19 про надання тимчасового доступу до речей та документів Харківської міської ради.

27. Крім того, скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 ГПК України) та матеріального права (статей 21 387 388 ЦК України, законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"), неповним з`ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

28. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, наполягаючи на дотриманні апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

При цьому зазначає про те, що вона є добросовісним набувачем спірного майна, яке набуте нею за відплатним договором у встановленому законом порядку, що виключає можливість витребування від неї цього майна в порядку статті 388 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

29. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Прокурора є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна.

31. При цьому вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнати незаконним та скасувати пункту 35 додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.11.2016 № 5397-В-С та припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна Прокурором не оскаржуються, а відтак не переглядаються Судом під час касаційного розгляду даної справи.

32. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

33. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

34. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

35. Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц).

36. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

37. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18).

38. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

39. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

40. Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

41. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

42. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

43. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

44. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

45. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

46. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33), від 11.02.2020 у справі №922/614/19 та від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

47. При цьому у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

48. Як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц викладено правову позицію про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

49. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який, за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою щодо приватизації майна шляхом викупу.

50. Однак суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як кінцевий набувач спірного майна знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття ФОП Коваленко О. В. майна всупереч закону.

51. Апеляційним судом також встановлено відсутність станом на дату укладення між ОСОБА_1 та ФОП Коваленко О. В. договору купівлі-продажу від 14.08.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень (на які добросовісно покладався відповідач-4). Правомірність та чистоту правовстановлюючих документів та правочину, наявність та відсутність заборон, арештів, обтяжень було перевірено нотаріусом, у зв`язку з чим у відповідача-4 не існувало будь-яких сумнівів у правомірності придбання житла.

52. З урахуванням наведеного апеляційний суд виснував про відсутність ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна ОСОБА_1 .

53. Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду та додатково зазначає, що добросовісний набувач не може відповідати через порушення інших осіб, допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Схожий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.12.2024 у справі № 754/446/22.

54. В контексті наведеного Верховний Суд відхиляє доводи Прокурора про те, що ОСОБА_1 під час придбання спірного майна допущено необачливість та не перевірено законності придбання ФОП Коваленко О. В. такого майна, оскільки, на переконання Прокурора, ОСОБА_1 мала дізнатися про спосіб приватизації майна шляхом викупу (з проведенням невід`ємних поліпшень) та не могла не помітити, що спірне майно не має нещодавного ремонту та будь-яких поліпшень.

55. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що Прокурором не спростовано висновку апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу майна об`єктивно не мала можливості перевіряти правильність актів Харківської міської ради щодо приватизації ФОП Коваленко О. В. спірного нерухомого майна, у тому числі щодо наявності підстав для обрання Харківською міською радою способу приватизації такого майна шляхом викупу.

56. Відмовляючи в задоволенні позову про витребування майна, ураховуючи оплатний характер набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, необізнаність її про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також те, що наявні в матеріалах справи документи та обставини справи свідчать про наявність волі в діях Управління комунального майна на передачу спірного нерухомого майна відповідачу-3, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування такого майна від добросовісного набувача.

57. Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду та зазначає, що вони відповідають наведеним вище правовим позиція Верховного Суду щодо неможливості витребування майна від добросовісного набувача.

58. Що стосується посилання Прокурора на те, що здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, то колегія суддів зазначає наступне.

59. Так, за обставинами справи, що переглядається, виникненню права власності у ФОП Коваленко О. В. на об`єкт нерухомого майна, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь у такому процесі органів влади, зокрема, Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на ОСОБА_1, яка легітимно могла розраховувала на їх належність та легітимність. (До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі № 922/508/22, яка прийнята за аналогічних правовідносин).

60. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

61. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

62. Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

63. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

64. Оцінюючи зазначені критерії в контексті обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що у даному випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

65. Отже, посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до цих висновків та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна.

66. Верховний Суд під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не виявив у діях суду апеляційної інстанції порушення та неправильного застосування норм процесуального (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 ГПК України) та матеріального права (статей 21 387 388 ЦК України, Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"), які б призвели до ухвалення судом незаконної постанови, а додатково перевіряти докази з огляду на положення статті 300 ГПК України Верховний Суд не має права.

67. З урахуванням наведеного Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

69. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування останнім норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

71. З огляду на викладене касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Прокурора залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Судові витрати

72. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі № 922/154/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач