Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.08.2016 року у справі №911/151/16
Ухвала КГС ВП від 17.04.2018 року у справі №911/151/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/151/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участі секретаря судового засідання Співака С.В.

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Львівський електроламповий завод "Іскра",

представник позивача - Морочинський А.М., представник (довіреність № 04/112 від 03.01.2018),

відповідач - Фізична особа-підприємець Прищепенко Тетяна Вікторівна,

представник відповідача - Кривошей О.Ю., адвокат (Договір про надання правової допомоги № 77 від 10.01.2018, Ордер №450358 від 04.09.2018),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа-підприємець Прищепенко Павло Петрович,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни

на рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017

у складі судді: Христенко О.О.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018

у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б. (головуючий), Тищенко А.І., Отрюх Б.В.

у справі за позовом

Приватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра"

до Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни

за участю третьої особи Фізичної особи-підприємця Прищепенка Павла Петровича

про стягнення 590 600, 00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство "Львівський електроламповий завод "Іскра" (далі - ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни (далі - ФОП Прищепенко Т.В., відповідач) про стягнення 590 600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язання за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 (далі - Договір перевезення) в частині здійснення оплати отриманих послуг з перевезення вантажу у встановлений договором строк, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла основна заборгованість в сумі 318 554,83 грн., на яку нараховані 251 832,00 грн. інфляційних втрат та 20 214,00 грн. 3% річних.

2. Рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2016, залишеним без змін постановами Київської апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та Вищого господарського суду України від 16.08.2016 у цій справі, відмовлено в задоволені позовних вимог.

Рішення мотивовані тим, що позивачем пропущено строк позовної давності з вимоги про стягнення основного боргу, що є підставою для відмови у позові. При цьому, позивачем не було заявлено клопотань та не надано доказів щодо поважності причин пропуску ним строків позовної давності.

3. Постановою Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі № 911/151/16 рішення господарського суду Київської області від 17.03.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 16.08.2016 скасовано, справу №911/151/16 передано на розгляд до господарського суду Київської області.

При цьому, Верховний Суд України вказав на те, що згідно з ч. 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ратифікованої Законом України від 01.08.2006 №57-V, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

4. Під час нового розгляду справи, ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра" до місцевого господарського суду була подана Заява від 27.06.2017 про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 318 554,83 грн. заборгованості, 365 115,62 грн. інфляційних втрат та 34 815,24 грн. 3% річних.

5. Ухвалою господарського суду Київської області від 28.08.2017 залучено до участі у справі Фізичну особу-підприємця Прищепенка Павла Петровича (далі - ФОП Прищепенко П.П.) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 позов задоволено повністю; стягнуто з ФОП Прищепенко Т.В. на користь ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра" 318 554,83 грн. заборгованості, 365 115, 62 грн. інфляційних втрат, 34 815,24 грн. 3 % річних та 10 777,29 грн. судового збору; стягнуто з відповідача на користь позивача 9 744,90 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 10 630,80 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги, 11 516,70 грн. судового збору за перегляд судового рішення Верховним Судом України.

7. Рішення мотивоване тим, що відповідачем (ФОП Прищепенко Т.В.) було допущено навмисне невиконання зобов'язань щодо оплати здійсненого перевезення, оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підписані без зауважень, про вартість послуг перевезення відповідач був обізнаний із вказаних актів, пакет оригіналів документів, визначених умовами договору, позивачем відповідачу направлявся, належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2013 по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано.

Враховуючи встановлений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнаний судом як навмисне правопорушення, суд дійшов висновку про своєчасне звернення позивача до суду у межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених ст. 267 Цивільного кодексу України.

8. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:

8.1. 01.04.2011 між ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра" (перевізник) та ФОП Прищепенко Т.В. (експедитор-замовник) укладено Договір №01/04/11 надання та організації послуг, за умовами якого, перевізник бере на себе зобов'язання перевозити наданий йому експедитором-замовником вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій особі замовника (або іншій особі) на його одержання та надати при цьому інші додаткові послуги, передбачені вказаним договором, а замовник зобов'язується після прийняття наданих послуг сплатити за них обумовлену плату (п. 1.1. Договору).

8.2. За умовами п. 1.2. Договору, замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта. Перевізник для виконання своїх зобов'язань за вказаним договором здійснює перевезення вантажу та гарантує, що має всі необхідні ліцензії, дозволи та документи для безперешкодного здійснення перевезень вантажів в повній відповідності з умовами вказаного договору.

8.3. Пунктом 1.4. Договору визначено, що кожне окреме перевезення здійснюється на основі заявки, яка при погодженні сторонами являється невід'ємною частиною договору. Розмір та обсяг робіт перевізника визначають всі подані замовником заявки.

8.4. Згідно п. 3.1. Договору, вартість послуг по кожному окремому перевезенню визначається у заявці на перевезення.

8.5. Умовами п. 3.2. Договору сторони погодили, що оплату послуг замовник здійснює на протязі 20 банківських днів після та за умови отримання від перевізника оригіналів документів, вказаних в пункті 2.2.14., якщо інше не вказано в заявці. Оплата проводиться на основі оригіналу вказаного договору з мокрими відтисками печаток і всіх правильно оформлених документів, вказаних в пункті 2.2.14. Договору. При ненаданні перевізником оригіналу акту про брак, про який зазначено в ТТН/CMR на перевезення, замовником затримується оплата за перевезення до отримання від перевізника акта про брак і визначення ступеня вини перевізника і суми для відшкодування.

8.6. Строк дії Договору встановлений п. 7.9. з моменту підписання його сторонами до 31.12.2011. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить одна одну про своє бажання розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік.

8.7. На виконання умов Договору позивачем в період з липня 2013 по жовтень 2013 надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 318 554,83 грн., що підтверджується матеріалами справи: заявки на транспорт (том 1, а.с. 19, 25, 31, 38, 44, 50, 56, 62, 68, 74, 80, 86, 92), міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (том 1, а.с. 20, 26, 32, 39, 45, 51, 57, 63, 69, 75, 81, 87, 93), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том 1, а.с. 24, 30, 37, 43, 49, 55, 61, 67, 73, 79, 85, 91), отримання яких відповідачем підтверджується наявними копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальними чеками, журналом реєстрації вихідної кореспонденції та повідомленнями про вручення поштових відправлень.

8.9. Перевезення вантажу здійснювалось за маршрутом Німеччина-Україна, перевізником виступало - ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра", експедитором - ФОП Прищепенко Т.В., отримувачами та відправниками - треті особи.

8.10. Відповідач, у встановлений строк, не оплатив перевезення, внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 318 554,83 грн., на яку позивачем нараховано 365 115,62 грн. інфляційних втрат та 34 815,24 грн. 3% річних (з урахуванням Заяви про збільшення позовних вимог).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 апеляційну скаргу ФОП Прищепенко Т.В. залишено без задоволення; рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16 залишено без змін; поновлено дію рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017 у справі №911/151/16, зупинену ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2017.

10. Погоджуючись з висновками та рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що, оскільки судом встановлений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнаний судом як навмисне правопорушення, позивач своєчасно (в межах встановленого строку позовної давності) звернувся до суду з позовом у даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 13.09.2017 та постановою апеляційного господарського суду від 22.02.2018, ФОП Прищепенко Т.В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, з вимогою скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Ухвалою від 17.05.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 28.03.2018), клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження задовольнив; поновив пропущений строк на касаційне оскарження; прийняв касаційну скаргу ФОП Прищепенко Т.В. до провадження зі здійсненням перегляду рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 911/151/17 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, інше.

13. 21.06.2018 до Верховного Суду від ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра" надійшов Відзив на касаційну скаргу, з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.

14. 04.07.2018 до Суду надійшла Відповідь ФОП Прищепенко Т.В. на Відзив ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра".

15. 04.07.2018 Верховним Судом прийнято ухвалу про розгляд касаційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників судового процесу, оскільки спірні питання у цій справі мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; судове засідання призначено на 04.09.2018.

16. Представник скаржника (ФОП Прищепенко Т.В.), в засіданні суду касаційної інстанції повністю підтримав вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній та Відповіді на Відзив; просив Касаційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра" повністю.

17. Представник ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра", в судовому засіданні, проти вимог та доводів скаржника заперечував, з підстав наведених у Відзиві на касаційну скаргу; просив Суд оскаржені судові рішення у цій справі залишити без змін.

18. Третя особа, ФОП Прищепенко П.П. у судове засідання повноважених представників не направив. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників третьої особи, які не з'явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (ФОП Прищепенко Т.В.)

19. Скаржник доводить невірне застосування судами попередніх інстанцій ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, порушення приписів ст.ст. 32, 43 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991).

20. Скаржник доводить, що позивач, в порушення вимог п.п. 2.2.14 п. 2.2. розділу 2 Договору перевезення, оригіналів всіх необхідних документів, які є обов'язковими для оплати Замовником наданих йому Перевізником послуг, не надав, документи на які посилається позивач в якості доказу направлення означених документів, не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не містять опис вкладення у відправлення.

21. На переконання скаржника, до цих правовідносин має бути застосований термін позовної давності, передбачений Конвенцією, строком один рік, оскільки в діях відповідача відсутня вина у формі умислу щодо не оплати наданих позивачем послуг за спірним Договором.

Доводи позивача (ПрАТ "Львівський електроламповий завод "Іскра")

22. Позивач у Відзиві на касаційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні доводив:

- матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували повноваження ОСОБА_1 на отримання грошових коштів за перевезення від імені позивача; Вирок у справі № 464/10609/14-к про обвинувачення ОСОБА_1 встановлює обставини присвоєні останнім грошових коштів, отриманих від ФОП Прищепенка П.П. (третя особа);

- відповідач допустив невиконання зобов'язання (прострочення);

- у зв'язку з несплатою послуг за надання та організації міжнародного перевезення, у передбачений Договором, на підставі ст. 32 Конвенції, слід застосовувати 3-х річний строк позовної давності, який починається по закінченні тримісячного терміну з дня укладення Договору перевезення, тобто оформлення CMR.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

24. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо строку позовної давності

За змістом ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (далі - Конвенція), така застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

При цьому, Конвенція передбачає та регулює питання, що виникають з міжнародного перевезення вантажів транспортними засобами, зокрема щодо статусу учасників правовідносин, їх прав та обов'язків, а також наслідків порушення зобов'язань з перевезення та положень цієї Конвенції.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 4 ст. 909 ЦК України).

Перевезення вантажу, яке є предметом спору у даній справі, є міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом.

Поряд з цим, спірні правовідносини також відносяться до сфери регулювання Закону України "Про автомобільний транспорт", Статуту автомобільних доріг.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії")

Згідно ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Стосовно позовної давності, то судами встановлено звернення позивача в межах трирічного строку позовної давності, передбаченого ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, вчинене відповідачем правопорушення судами кваліфіковано як навмисне.

Щодо навмисного неналежного виконання обов'язків відповідача

На підставі матеріалів та обставин справи, судами встановлено факт неналежного виконання відповідачем (ФОП Прищепенко Т.В.). зобов'язань за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнаний судом як навмисне правопорушення.

З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 та ч. 1 ст. 530 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підписані без зауважень, про вартість послуг перевезення відповідач був обізнаний із вказаних актів, пакет оригіналів документів, визначених умовами Договору перевезення, позивачем відповідачу направлявся, належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2013 по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано.

Не можуть бути прийняті посилання скаржника на ч.3 ст. 219 ГК України, згідно якої, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

В силу положень ч. 2 ст. 43, ст.ст. 33 і 34 ГПК України (в редакції Кодексу чинній на момент прийняття оскарженого рішення суду першої інстанції), саме на відповідача покладається процесуальний обов'язок щодо доведення належними доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Разом із тим, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Аналіз положень наведеної норми дає підстави для висновку, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.08.2018 по справі 910/11049/17 та постанові Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі № 6-170цс12, та колегія суддів Верховного Суду, під час розгляду цієї справи, не вбачає підстав від відступу від такої позиції.

Поряд з цим, як у суді першої та і апеляційної інстанцій, скаржником не було доведено відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання за Договором перевезення, тим часом, за змістом згаданої ст. 614 ЦК України, наявність такої вини презюмується. Невиконання ж скаржником (як відповідачем у справі) свого процесуального обов'язку щодо доведення відсутності своєї вини не може бути надолужене в суді касаційної інстанції з огляду на приписи ст. 300 ГПК України.

Оскільки відповідачем не доведено відсутності його вини у простроченні виконання зобов'язання за Договором перевезення, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору щодо відповідальності сторін та презумпції вини відповідача, правильним є застосування, передбаченого ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, трирічного строку позовної давності щодо вчиненого відповідачем навмисного правопорушення (навмисного неналежного виконання обов'язків відповідача).

Щодо суті касаційної скарги

Доводи, викладені в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції, в силу ч.2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

24. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК У країни (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань(ст. 309 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни та необхідність залишення рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 911/151/16 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

25. Судові витрати

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни та залишенням без змін оскаржених судових актів, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Прищепенко Тетяни Вікторівни залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 13.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 911/151/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков