Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.02.2018 року у справі №911/1834/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1834/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Чайки М.А.,

учасники справи:

позивач - Багатопрофільне приватне підприємство "Акватон",

представник позивача - Звягіна В.В. (довіреність № 1 від 30.05.2017),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс",

представник відповідача - Петросян А.С. (довіреність №128/КАМЮ від 05.12.2017),

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

на рішення господарського суду Київської області

від 10.08.2017

у складі судді: Чонгова С.І.,

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 09.10.2017

у складі суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Дідиченко М.А., Руденко М.А.

у справі за позовом

Багатопрофільного приватного підприємства "Акватон",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс",

про стягнення 732 370, 16 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Багатопрофільне приватне підприємство "Акватон", звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 732 370,16 грн., з яких 261 812,00 грн. - основна заборгованість, 248 161,90 грн. - пеня, 18 420,00 грн. - 3 % річних та 203 976,26 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Київської області 10.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі №911/1834/17, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на користь Багатопрофільного приватного підприємства "Акватон" 261 812,00 грн. - основної заборгованості, 18399,51 грн. - 3% річних, 203 976,26 грн. - інфляційні втрати; відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Приймаючи судові рішення, господарські суди виходили з доведеності факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати товару. Також суди дійшли висновку про обізнаність відповідача про зміну банківських реквізитів позивача, оскільки в період з 22.08.2014 по 29.08.2014 позивач перераховував грошові кошти за іншими поставками на нові банківські реквізити позивача.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Київської області 10.08.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі №911/1834/17, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просило скасувати оскаржувані судові акти в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема положень п. 3 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 6, статей 525, 627, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, в редакції чинній до 15.12.2017).

Також Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" подано заяву про зупинення виконання рішення господарського суду Київської області від 10.08.2017 у справі № 911/1834/17, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017, до закінчення його перегляду в порядку касації.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа № 911/1834/17 господарського суду Київської області передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/1834/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г. від 08.02.2018 прийнято справу № 911/1834/17 господарського суду Київської області до провадження. Відкрито касаційне провадження у справі № 911/1834/17 господарського суду Київської області за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду Київської області від 10.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 27.03.2018.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про зупинення виконання рішення господарського суду Київської області від 10.08.2017 у справі №911/1834/17 відхилено. Надано позивачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.03.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

В судовому засіданні 27.03.2018 в порядку ст. 216 ГПК України оголошено перерву до 03.04.2018.

Позивач у відзиві на касаційні скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій - без змін. При цьому, зазначає, що судами попередніх інстанцій всі фактичні обставини встановлені на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних доказів в їх сукупності, з дотриманням норм процесуального права та вірним застосуванням норм матеріального права.

В судове засідання 03.04.2018 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення уповноважених представників позивача і відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.05.2014 між Багатопрофільним приватним підприємством "Акватон" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальність "Комплекс Агромарс" в особі філії "Бориспільский комбікормовий завод" (покупець) укладений договір поставки №434/2014/КАМ/О, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату

Відповідно до п. 4.3 договору оплата товарів покупцем проводиться в порядку 100 % після оплати за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних.

У випадку зміни юридичної/фактичної адреси або банківських реквізитів сторона, для якої настали такі зміни зобов'язана повідомити про таке іншу сторону протягом 3 банківських днів з моменту зміни реквізитів. У випадку неповідомлення, інша сторона звільняється від будь-якої відповідальності та всіх наслідків, що виникли у зв'язку з таким неповідомленням (п. 6.6 договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу обумовлений договором товар на суму 261 812,00 грн. (підтверджується видатковою накладною № РН-0000044 від 22.07.2014) та виставлено відповідний рахунок-фактуру на його оплату.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу та застосування господарських санкцій за порушення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Листом № 3 від 01.08.2014 (отриманий 06.08.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення) позивач повідомив відповідача про зміну реквізитів для подальших платежів та вказав у листі нові банківські реквізити, проте 01.09.2014 відповідач перерахував грошові кошти в сумі 261 812,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача в ПАТ "Актабанк", який починаючи з 21.08.2014 був закритий.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій з огляду на те, що відповідач в період з 22.08.2014 по 29.08.2014 здійснював перерахування коштів за іншими поставками за новими банківськими реквізитами позивача (що підтверджується випискою з рахунку позивача), дійшли обґрунтованого висновку про обізнаність відповідача про зміну банківських реквізитів позивача

Крім того судами встановлено, що помилковість перерахування вищезазначених коштів була визнана відповідачем, який неодноразово звертався з листами до уповноваженої особи ПАТ "Актабанк" про повернення помилково перерахованих коштів, зокрема, і у спірній сумі.

За таких підстав, слід погодитись з висновками судів попередніх інстанцій, що сплата відповідачем коштів за отриманий товар на розрахунковий рахунок позивача в ПАТ "Актабанк" не може вважатися належним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором з оплати отриманого товару в розмірі 261 812,00 грн., а відтак й про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

В статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою покладання на боржника передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та враховуючи наведену норму, здійснивши арифметично вірний перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3% річних у сумі 18 399,51 грн. та інфляційних втрат у сумі 203 976,26 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, судами встановлено, що вірним періодом її нарахування є з 13.08.2014 по 13.02.2015 та враховуючи дату звернення позивача до суду з позовною заявою - 14.06.2017, а також заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні такої вимоги з підстав пропуску строку позовної давності на підставі ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Доводи скаржника про те, що господарськими судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору та не досліджено належним чином усіх доказів по справі, колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються, оскільки під час розгляду справи господарськими судами, відповідно до приписів ст. ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказів в їх сукупності, належним чином проаналізували відносини сторін. При цьому, розгляд даної справи відбувся з дотриманням принципів господарського судочинства, передбачених статтями 42, 43 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), що, в свою чергу, спростовує доводи касаційної скарги про порушенням судами норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" та залишення рішення господарського суду Київської області 10.08.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі №911/1834/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області 10.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 у справі №911/1834/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков