Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.08.2019 року у справі №910/13297/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/13297/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Звади Р. В. (представник за дов. від 18.02.2019 № 18/0014/9209),

відповідача - не з'явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 (суддя Ярмак О. М. ) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 (Коробенко Г. П. - головуючий, судді Козир Т. П., Кравчук Г. А.) у справі

за позовом Національного банку України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1,

про визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності,

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У жовтні 2018 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - ТОВ
"АКЗБ "Дельта М"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (далі - ТОВ "КК "Гарант") про визнання недійсним договору від
30.09.2015 № 025 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 01.11.2007 № 27/10-912П, укладеним між ТОВ "АКЗБ "Дельта М" і ТОВ "КК " Гарант" (далі - спірний договір), а також про зобов'язання ТОВ "КК "Гарант" повернути ТОВ "АКЗБ "Дельта М" документи, отримані згідно з актом приймання-передачі до спірного договору.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відчуження прав могло бути здійснено лише на умовах, погоджених у рішеннях НБУ, а ціна реалізації прав не могла бути нижчою від граничної вартісті ціни продажу активів, визначеної у рішеннях НБУ.

Оскільки зазначених вимог не було дотримано, спірний договір має бути визнано недійсним у судовому порядку.

3. Відповідачі проти позову заперечили зазначаючи, що реалізація активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" (далі - АБ "Банк регіонального розвитку") відбувалася з уцінкою не більше як на 30 % від початкової ринкової ціни згідно з рішеннями позивача від 25.05.2015 № 255 та від 05.08.2015 № 414.

При цьому НБУ не зазначив у цих рішеннях про необхідність включення до умов договорів цесії застережень щодо моменту переходу права вимоги. Окрім того, відповідачі вважають, що оспорюваним договором не порушено права НБУ.

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено ОСОБА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 у справі № 910/13297/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 позов задоволено; визнано недійсним спірний договір; стягнуто з відповідачів на користь позивача по 1 762,00 грн судового збору.

6. Судові рішення арґументовано тим, що укладення спірного договору здійснено за нижчою ціною, ніж визначено у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав, погодженому НБУ, із перевищенням повноважень ТОВ "АКЗБ "Дельта М" і всупереч рішенням НБУ, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 910/13297/18, ТОВ "КК "Гарант" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. ТОВ "КК "Гарант" вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи та не дослідив належним чином рішення НБУ від 25.05.2015 № 255, оскільки суд зазначив, що згідно із цим рішенням НБУ надав право на продаж активу (окремого активу) фізичним та юридичним особам за ціною останнього аукціону, а далі наголосив, що у матеріалах справи немає відповідного погодження.

Скаржник зазначає, що: договір управління є типовим для всіх учасників відносин ліквідації банку та передбачений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою правління НБУ від 28.08.2001 № 369 (далі - Положення), дія якого поширюється на всіх учасників правовідносин; єдиним обмеженням стосовно відчуження активів для управителя, яке передбачено у Положенні та договорі управління, є отримання попереднього погодження НБУ.

Тобто, на думку скаржника, за змістом нормативно-правових актів управитель здійснює управління активами на власний розсуд і за це отримує винагороду та несе відповідальність. НБУ зобов'язується приймати рішення щодо погодження продажу активів у спосіб, запропонований управителем, або відмовляти у погодженні продажу активів. НБУ не наділений повноваженнями самостійно визначати спосіб продажу активів чи зазначити, який саме спосіб продажу активів має застосовувати управитель.

9. Скаржник зауважує, що для управителя не встановлено обмежень у виборі способу продажу активів.

10. Крім цього, заявник касаційної скарги зазначає, що у рішенні від 25.05.2015 № 255 НБУ надав дозвіл на проведення продажу активів АБ "Банк регіонального розвитку" за ціною останнього аукціону. Як спосіб продажу зазначено "шляхом проведення аукціону" (що є саме способом продажу активів, а не кількістю аукціонів). Оскільки останній (повторний) аукціон із реалізації майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" не відбувся, відповідно до рішення НБУ від
25.05.2015 № 255 ТОВ "АКЗБ "Дельта М" і ТОВ "КК "Гарант" 30.09.2015 уклали спірний договір № 025 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 01.11.2007 № 27/10-912П за ціною 33 000,00 грн, тобто з урахуванням уцінки майна не більше ніж на 30 %.

11. Скаржник також звертає увагу, що управитель звертався до НБУ із заявою про погодження продажу активів, обравши такий порядок продажу на аукціоні: у випадку нереалізації активів на перших торгах - уцінка активів на 30 % і проведення повторного аукціону, у випадку нереалізації активів на повторному аукціоні - продаж активів фізичним та/або юридичним особам за ціною останнього аукціону.

Такий порядок убачався найбільш доцільним, оскільки управитель для проведення аукціону повинен розмістити оголошення про його проведення принаймні в одній загальнодержавній та одній регіональній (місцевій) газеті. Середня вартість оголошення у загальнодержавній газеті (газета "Урядовий кур'єр") - 1 260,00 грн (мінімальна ціна оголошення 420,00 грн, максимальна - 12 000,00 грн). Середня вартість оголошення в місцевій газеті - 52 50,35 грн (мінімальна ціна оголошення 2 625,18 грн. максимальна - 42 002,78 грн). Тобто у разі проведення аукціону для кожного кредитному портфеля окремо затрати становитимуть 86*1260 + 86*5250,35 = 559 890,10 грн.

Крім того, у разі проведення торгів за кожним кредитним портфелем окремо потрібно буде провести 86 аукціонів, що також зумовить додаткові витрати. Таким чином, у разі проведення аукціону за кожним кредитним портфелем окремо, незалежно від того, чи будуть продані майнові права - боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами, затрати тільки на подання оголошень становитимуть 559 890,10 грн. Зважаючи на зазначене було вирішено на перших торгах здійснювати реалізацію активів одним лотом.

У випадку нереалізації активів за стартовою ціною 1 639 013,00 грн вирішено здійснити уцінку активів на 30 % і провести повторний аукціон. У разі якщо і повторний аукціон не відбудеться, продаж активів здійснюватиметься управителем безпосередньо юридичним або фізичним особам із можливістю придбання кожного кредиту окремо за ціною останніх торгів (з урахуванням зменшення вартості кожного кредиту на 30 %), що дасть змогу реалізувати активи у строк дії оцінки без додаткових затрат на нову оцінку та знецінення активів у зв'язку з строком давності невиконання зобов'язань боржниками.

12. ТОВ "КК "Гарант" вважає, що оскільки, як передбачено договором управління та Положенням, саме управитель несе відповідальність перед установником управління та кредиторами за належне управління активами та відшкодовує завдані збитки, а також отримує винагороду за надходження коштів, саме на нього покладено право визначати порядок реалізації активів.

13. Скаржник акцентує на неправомірності твердження суду апеляційної інстанції, що рішення НБУ № 255 в якому визначено інший спосіб продажу активів, зокрема шляхом проведення одного аукціону та продажу фізичним і юридичним особам за ціною першого аукціону без можливості продажу кожного активу окремо, не відповідає нормам Положення та договору управління, оскільки управитель не визначив такого способу продажу у своєму зверненні від 28.04.2015, а НБУ не може самостійно встановлювати способи продажу.

14. ТОВ "КК "Гарант" стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що у період із 11.07.2016 по 15.07.2016 НБУ провів планову перевірку, за результатами якої складено довідку стосовно діяльності ТОВ "АКЗБ "Дельта М", якому передано в управління непродані активи АБ "Банк регіонального розвитку".

За результатами перевірки будь-яких порушень процедури продажу активів, визначеної Положенням, рішенням НБУ від 25.05.2015 № 255, комісія НБУ не виявила, більше того, встановлено, що від продажу активів на рахунок управителя в НБУ надійшли кошти у сумі 165 784,64 грн.

15. Суд апеляційної інстанції також не дослідив і не з'ясував обставин, викладених у розділі 2 довідки з перевірки діяльності ТОВ "АКЗБ "Дельта М" за період з 01.11.2014 до 01.07.2016 та у довідці з перевірки діяльності управителя від 12.01.2018, що зрештою призвело до неправильної оцінки наявних у матеріалах справи доказів.

16. Скаржник вважає, що права НБУ як контролюючого органу при укладенні між ТОВ
"АКЗБ "Дельта М" і ТОВ "КК "Гарант" спірного порушено не було, тому НБУ не мав права звертатися із позовними вимогами щодо визнання недійсним зазначеного договору.

17. Крім того, на думку скаржника, у нормах права, на які посилався суд апеляційної інстанції у постанові, лише зазначаено, що позивач здійснює контроль діяльності управителя шляхом проведення перевірок і витребування інформації, однак, ці норми не наділяють позивача правом на звернення до суду із позовом про оскарження укладених управителем договорів, натомість дають управителю право звертатися з позовом про стягнення завданих збитків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

18. У відзиві на касаційну скаргу НБУ не погоджується із доводами скаржника, зазначає про правомірність висновків судів попередніх інстанцій, а також про те, що НБУ як державний орган, наділений функціями контролю за виведенням неплатоспроможних банків із ринку та подальшою діяльністю управителів, згідно з порядком, передбаченим Положенням, має на меті здійснити захист прав та майнових інтересів вкладників АБ "Банк регіонального розвитку" від незаконних дій відповідачів результатом яких є безоплатне виведення активів банку та непоповнення накопичувального рахунку, з якого здійснюється погашення вимог кредиторів банку.

19. До Касаційного господарського суду від ТОВ "АКЗБ "Дельта М" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство погоджується із доводами, викладеними у касаційній скарзі, та просить касаційну скаргу задовольнити, а рішення і постанову скасувати, оскільки НБУ у Положенні не визначив для управителя порядку, в якому він має здійснювати реалізацію активів банку, зважаючи на те, що управитель отримує винагороду за управління активами та несе відповідальність у виді штрафів і відшкодування збитків - управитель самостійно обирає порядок реалізації активів, а єдиним обмеженням стосовно відчуження активів для управителя, передбаченим у Положенні та у договорі управління, є отримання попереднього погодження НБУ.

Оскільки у Положенні не передбачено способу реалізації активів, ТОВ "АКЗБ " Дельта М" вважає, що управитель самостійно обирає порядок і спосіб їх продажу.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що управитель не мав права обирати спосіб, передбачений для ліквідатора, є помилковим, оскільки управитель у будь-якому разі повинен був обрати якийсь спосіб реалізації, а у наведеному випадку він не керувався нормами, що регулюють діяльність ліквідатора, а обрав саме спосіб реалізації активів, передбачений для ліквідатора, оскільки це єдиний спосіб реалізації, визначений у Положенні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.12.2009 правління НБУ прийняло постанову № 713 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", згідно з якою вирішено відкликати з 07.12.2009 банківську ліцензію АБ "Банк регіонального розвитку" та ініційовано процедуру ліквідації банку.

21.20.11.2013 між позивачем, АБ "Банк регіонального розвитку" в особі ліквідатора Євсієнка І. С. як установником управління І ТОВ "АКЗБ "Дельта М" як управителем укладено договір про передачу в управління непроданих активів (далі - договір управління), за умовами якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів, перелік яких наведено у додатку 1 до цього договору. Вигодонабувачами за договором є кредитори установника управління, які на дату підписання договору внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління (перелік вигоднабувачів) і розрахунки з якими не проведено. Управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. До управителя не переходить право власності на активи. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється цим договором і законодавством України.

22. У розділі 2 договору управління визначено права та обов'язки сторін договору, згідно пунктами 2.4-2.6 якого: управитель має право: володіти, користуватися і розпоряджатися активами відповідно до законодавства України та цього договору; бути процесуальним правонаступником установника управління у справах, однією зі сторін (учасників) яких є установник управління, а також правонаступником у виконавчих провадженнях, однією зі сторін (учасників) яких є установник управління; на отримання винагороди та відшкодування витрат, які виникли в процесі управління активами, за рахунок одержаних від управління цими активами коштів у порядку та розмірах, визначених цим договором; позивач зобов'язується: відкрити управителеві накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління активами, проведення розрахунків з вигодонабувачами, а також перерахування на поточний рахунок управителя винагороди і відшкодування суми витрат відповідно до цього договору; приймати рішення щодо погодження продажу управителем активів у двотижневий термін з дня надходження до позивача відповідного звернення управителя; позивач має право: вимагати від управителя будь-яку інформацію, потрібну для здійснення контролю за виконанням умов цього договору; здійснювати контроль за діяльністю управителя щодо проведення процедури управління активами і задоволення вимог вигодонабувачів та із цією метою проводити перевірки його діяльності відповідно до нормативно-правових актів позивача.

23. Продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із позивачем (пункт 4.1 договору управління).

24. На виконання вимог зазначеного договору управителю передано в управління активи, в тому числі майнові права за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб - боржників банку у кількості 88 договорів із загальною сумою вимог 87 731 589,17 грн, у тому числі за кредитним договором від 01.11.2007 № 27/10-912П, укладеним між АБ "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_1 (додаток 1 до договору управління).

25. У матеріалах справи є листування сторін, із якого вбачається таке:

- у листі від 06.06.2014 № 06/06-2014 ТОВ "АКЗБ "Дельта М" звернулося до начальника управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду щодо надання йому попереднього погодження на продаж активів, переданих в управління за договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам, за ціною не нижчою від визначеної у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку", складеному Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" станом на
14.05.2014;

- НБУ згідно з листом від 01.07.2014 № 55-013/34115 повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження порядку продажу активів банку, наданий відповідно до листа від 06.06.2014, і зазначив, що продаж активів банку, зокрема майнових прав за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб, здійснюється у порядку, визначеному у главі10 розділу VI Положення, тому відповідно до вимог пункту 10.7 глави 10 розділу VI цього Положення для погодження слід надати необхідні документи;

- ТОВ "АКЗБ "Дельта М" у листі від 18.07.2014 № 18/07-2014 вказало, що наведений у главі 10 розділу VI Положення порядок продажу активів визначає відповідні вимоги до їх продажу ліквідатором, а не управителем, у зв'язку з чим повторно просив позивача надати попереднє погодження на відчуження активів;

- позивач згідно з листом від 22.08.2014 № 55-012/46775 вдруге повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження відчуження майна та повідомив, що для погодження Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем відчуження майна активів АБ "Банк регіонального розвитку" управителю необхідно подати до НБУ документи відповідно до глави 10 розділу VI Положення;

- у листі від 27.08.2014 № 40-113/46595 позивач повідомив ТОВ "АКЗБ "Дельта М" про необхідність керуватися вимогами Положення і тристороннього договору про передачу в управління непроданих активів, а також зазначив, що відповідно до пункту 4.1 глави 4 договору управитель здійснює продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, лише за попереднім погодженням із НБУ;

- у листах від 13.11.2014,27.01.2015,19.03.2015 та 28.04.2015 ТОВ "АКЗБ " Дельта М" зверталося до позивача для погодження умов продажу активів.

26.25.05.2015 Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем НБУ прийняла рішення № 255 про відчуження ТОВ "АКЗБ "Дельта М" майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку", згідно з яким:

- погоджено управителю відчуження майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" за ціною, не нижчою від оціночної ринкової вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639

013,00 грн (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), зазначеним в інформації про майно (активи) та наданим згідно з листом управителя від 27.01.2015, шляхом проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" на аукціоні управителю доручено здійснити безпосередній продаж майна (активу) АБ "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону;

- відмовлено у погодженні відчуження майнових прав за кредитними договорами, укладеними із такими особами: ОСОБА_2, договір від 05.12.2006 № 27/10-7211; ОСОБА_3, договір від 15.12.2003 № 27/10-7101, ОСОБА_1, договір від 01.11.2007 № 27/10-912П та договір від 25.12.2007 № 27/10-930А; ОСОБА_5. договір, від
29.12.2006 № 27/10-746А, ОСОБА_6, договір від 31.07.2008 № 27/10-997П; ОСОБА_7, договір від 20.12.2005 № 11/02-814-КІ; ОСОБА_8, договір від 22.06.2007 № 11/03-28; ОСОБА_9, договір від 12.03.2007 № 20/Б. в., ОСОБА_10, договір від
14.12.2006 № 14/10-191.

27. На виконання зазначеного рішення 10.06.2015 між ТОВ "АКЗБ "Дельта М" (замовник) та Українською універсальною товарною біржею (виконавець) укладено договір-доручення № 100 на проведення аукціону, за умовами якого сторони зобов'язалися здійснити ділове співробітництво із застосуванням організаційно-правових механізмів аукціонних торгів із метою створення умов для забезпечення ефективності аукціонних торгів із продажу майна, що належить АБ "Банк регіонального розвитку", а саме: лот № 1 - майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" у кількості 76 одиниць, початкова ціна продажу - 1 639
013,00 грн (без урахування ПДВ).

28. ТОВ "АКЗБ "Дельта М" опубліковано у газеті "Голос України" за 13.06.2015 № 104 (6108) та в газеті "Експрес об'ява" за 12.06.2015 № 22 (5079) оголошення про продаж на аукціоні активів банку, який відбудеться 30.06.2015, лота № 1 за стартовою ціною 1 639 013,00 грн.

29. Згідно з протоколом від 30.06.2015 № 1, складеним Українською універсальною товарною біржею, торги за лотом № 1 не відбулися у зв'язку із відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

30. У газеті "Голос України" за 03.07.2015 № 117 (6121) та в газеті "Експрес об'ява" за 03.07.2015 № 25 (5082) ТОВ "АКЗБ "Дельта М" опубліковало оголошення про проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лота 1 147 309,10 грн.

31. Відповідно до протоколу від 20.07.2015 № 1, складеного Українською універсальною товарною біржею, торги за лотом № 1 не відбулися у зв'язку із відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.

32.05.08.2015 НБУ прийняло рішення № 414 про відчуження ТОВ "АКЗБ "Дельта М" майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку, згідно з яким погоджено умови реалізації активів, що перебували в управлінні товариства, а саме:

- погоджено управителю відчуження майна (активів) банку за ціною не нижчою від оціночної ринкової вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності станом на
31.03.2015 на загальну суму 322 463,00 грн (без врахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), зазначеним в інформації про майно (активи) та наданим згідно з листом управителя від 13.11.2014, шляхом проведення аукціону;

- у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) банку на аукціоні управителю доручено здійснити безпосередній продаж майна (активу) банку фізичній чи юридичній особі за ціною останнього аукціону.

33.30.09.2015 між ТОВ "АКЗБ "Дельта М" як управителем і ТОВ "КК "Гарант" як новим кредитором укладено спірний договір про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 01.11.2007 № 27/10-912П, за умовами якого (розділ 1) управитель передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за кредитним договором від 01.11.2007 № 27/10-912П, укладеним між АБ "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_1 (позичальником), згідно з яким банк відкрив позичальникові кредитну лінію з лімітом у 560 000,00 грн. На день укладення цього договору сума зобов'язань позичальника за кредитним договором становить 2 442 053,15 грн. За цим договором новий кредитор одержує право замість банку (управителя) вимагати від позичальника виконання всіх зобов'язань за кредитним договором, у тому числі, але не виключно: з повернення суми кредиту в повному обсязі; зі сплати процентів у розмірі та в порядку, передбачених у кредитному договорі; зі сплати комісії у розмірі та в порядку, передбачених у кредитному договорі; зі сплати неустойки (штрафів, пені) у випадках, розмірі та порядку, передбачених у кредитному договорі, а також виконання позичальником будь-яких інших зобов'язань за кредитним договором. Відступлення права вимоги за кредитним договором здійснюється на платній основі за ціною 33 000,00 грн. Після підписання цього договору новий кредитор протягом одного місяця перераховує управителю грошові кошти в сумі 33 000,00 грн на накопичувальний рахунок, зазначений у договорі.

Право вимоги до позичальника за кредитним договором виникає у нового кредитора одразу після укладення цього договору.

34. На виконання умов договору цесії відповідачі склали та підписали акт приймання-передачі від 30.09.2015, зі змісту якого вбачається, що ТОВ "АКЗБ " Дельта М" передало, а ТОВ "КК "Гарант" прийняло документи за кредитним договором від 01.11.2007 № 27/10-912П, укладеним між АБ "Банк регіонального розвитку" та громадянином ОСОБА_1, а саме: оригінал кредитного договору від
01.11.2007 № 27/10-912П з усіма додатковими договорами, змінами та доповненнями; договори забезпечення, а також додаткові угоди до зазначених договорів; решти документів, які становлять кредитну справу позичальника, отримані банком від позичальника (управителем банку на підстав договору про передавання в управління непроданих активів від 20.11.2013), відповідно до умов зазначених договорів, у тому числі документи, на підставі яких банк здійснював оцінку платоспроможності позичальника; документи, пов'язані із виконанням кредитного договору.

35. Як уже зазначалося, позовні вимоги, заявлені НБУ у цій справі, обґрунтовано тим, що укладаючи спірний договір цесії, ТОВ "АКЗБ "Дельта М", не дотрималося вимог Положення (у редакціях, що діяли до 22.09.2012), умов договору про управління від 20.11.2013, та вийшло за межі своїх повноважень.

Позиція Верховного Суду

36. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

37. Причиною виникнення цього судового спору стало питання наявності або відсутності підстав для визнання недійсним договору від 30.09.2015 № 025 про відступлення права вимоги та застосування наслідків його недійсності.

38. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

39. У статтях 215 та 216 ЦК України наведено підстави та наслідки недійсності правочинів. Так, визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтях 215 та 216 ЦК України. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

40. Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

41. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

42. Касаційний господарський суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, за змістом якої, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

43. Таким чином, Касаційний господарський суд акцентує, що вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, і настання відповідних правових наслідків.

44. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

45. Згідно з статті 11 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Договір відступлення права вимоги за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу, а отже особа, яка виступає продавцем за таким договором, повинна мати необхідний для цього обсяг правоздатності.

46. З огляду на вимоги частини 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою ініційована до набрання чинності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також зважаючи на те, що ліквідацію АБ "Банк регіонального розвитку" було ініційовано згідно з постановою Правління НБУ від 02.12.2009 № 713, регулювання спірних правовідносин здійснюється, в тому числі, положеннями Глави 70 ЦК України, Закону України "Про банки і банківську діяльність" і Положення у редакціях, що діяли до 22.09.2012.

47. Відповідно до частини 11 статті 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній нбу юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

48. Згідно з частиною 1 статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

49. Відповідно до глави 13 Положення:

- ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до НБУ з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (пункт 13.1);

- за результатами конкурсу між банком, НБУ і управителем укладається тристоронній договір. Договір про передавання в управління непроданих активів від імені НБУ підписує уповноважена посадова особа Національного банку. Договір набирає чинності з дати його підписання (пункт 13.9);

- управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в НБУ накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією НБУ; задовольняє вимоги кредиторів банку (пункт
13.11).

50. Згідно з частиною 5 статті 1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

51. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що з укладенням договору управління майном (майновими правами) та переданням такого майна управителю відповідна особа набуває статусу фактичного тимчасового власника такого майна для досягнення мети укладення відповідного правочину управління, однак з обмеженими за умовами договору та закону повноваженнями щодо володіння та розпорядження ним.

52. Відповідно до частини 1 статті 1037 ЦК України управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

53. Як установили суди попередніх інстанцій, у пункті 4.1 договору управління передбачено, що продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із НБУ.

54. Таким чином, суди дійшли висновку, що з укладенням договору управління ТОВ
"АКЗБ "Дельта М" не набуло безумовних прав власності щодо спірних активів АБ "Банк регіонального розвитку", а укладення відповідних договорів про відступлення прав вимоги мало вчинятися лише на умовах, погоджених із НБУ.

55. Погодження за юридичною суттю є вирішенням питання відповідно до своєї компетенції уповноваженим суб'єктом.

56. Зазначене спростовує аргумент скаржника щодо можливості здійснення управління активами на власний розсуд управителем. Оскільки власний розсуд управителя обмежений погодженням із НБУ дій щодо реалізації активів, Касаційний господарський суд водночас частково погоджується із доводом скаржника, що управитель самостійно обирає спосіб, порядок продажу активів. Так, управитель є незалежним суб'єктом, який самостійно здійснює управління майном, яке йому передано в управління, має право обирати спосіб, порядок продажу майна, переданого в управління. Проте обраний спосіб і порядок продажу (відчуження) майна мають бути в обов'язковому порядку погоджені з НБУ.

57. Істотною умовою для погодження відчуження активу є визначення його ціни продажу. Так, ТОВ "АКЗБ "Дельта М" зверталося до НБУ із листами щодо надання погодження на продаж активів за певною ціною та у визначених обсягах, унаслідок чого НБУ було надано погодження, оформлене рішенням НБУ № 255, відповідно до якого погодив ТОВ "АКЗБ "Дельта М" продаж майна на певних умовах, а саме: шляхом продажу майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць одним лотом на аукціоні за ціною не нижчою ніж 1 639 013 грн (без урахування ПДВ) і тільки у випадку, якщо такий аукціон не відбудеться - шляхом безпосереднього продажу майна фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону, при цьому позивач не надав (непогодив) можливості як змінити визначену у рішенні ціну продажу спірного майна шляхом уцінки спірних активів на 30 % від ринкової ціни, так і продати майнові права за кожним кредитним договором окремо.

58. За таких обставин суди правомірно застосували положення статті 1037 ЦК України та пункту 13.11 Положення, пункту 4.1 договору управління та дійшли обґрунтованого висновку, що правомочності ТОВ "АКЗБ "Дельта М" із продажу наданих йому в управління активів (майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць (у т. ч. за спірним договором) були обмежені погодженими у рішенні НБУ № 255 ціною, порядком та умовами. Відповідно, ТОВ "АКЗБ "Дельта М" було позбавлено будь-якої можливості реалізувати (відчужити) ці активи за ціною, нижчою від визначеної оцінювачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, та шляхом продажу окремо за кожним кредитним договором.

59. Отже, суди правильно зазначили, що укладення ТОВ "АКЗБ "Дельта М" спірного договору щодо відчуження прав за кредитним договором окремо та за ціною нижчою від визначеної у звіті від 31.03.2015, є перевищенням повноважень управителя за договором.

60. Касаційний господарський суд зазначає, що скаржник без належних правових підстав ототожнив повноваження ліквідатора із повноваженнями управителя за договором, адже у главі 10 Положення урегульовано тільки повноваження ліквідатора банку, що не передбачає їх делегування із вчиненням договору управління, а не управителя активами банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, повноваження якого визначено у главі 13 Положення.

Укладення ТОВ "АКЗБ "Дельта М" спірного договору щодо відчуження прав за кредитним договором окремо та за нижчою ціною, ніж визначено у звіті від
31.03.2015, всупереч рішенню НБУ № 255, із порушенням вимог статті 1037 ЦК України, пункту 4.1 договору управління є укладенням (вчиненням) договору його стороною (ТОВ "АКЗБ "Дельта М") із перевищенням повноважень, тому свідчить про недодержання при укладенні договору відступлення наведених у статті 203 ЦК України вимог, а отже є підставою для визнання його недійсним з огляду на положення статті 215 ЦК України.

61. Касаційний господарський суд відхиляє доводи ТОВ "КК "Гарант" щодо відсутності порушених прав НБУ внаслідок укладення оспорюваного правочину як необґрунтовані з огляду на таке.

Позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, але згідно зі статми 15,16,215 ЦК України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та може мати прояв у тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

62. Касаційний господарський суд наголошує, що НБУ у розумінні положень частини 3 статті 215 ЦК України є іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено внаслідок вчинення правочину, оскільки має обґрунтовану юридичну заінтересованість. У наведеному випадку звернення позивача із позовом до суду обумовлено недодержанням ТОВ "АКЗБ "Дельта М" положень договору управління, укладеного між НБУ, ТОВ "АКЗБ "Дельта М" та АБ "Банк регіонального розвитку", що мало прояв у порушенні прав особи, уповноваженої на здійснення контролю за діяльністю управителя, до повноважень якої за змістом глави 14 Положення та розділу 7 договору управління віднесено право застосовувати заходи відповідальності до управителя за неналежне виконання покладених на нього згідно з таким договором обов'язків так і правом як вигодонабувача з метою задоволення кредиторських вимог, про що правомірно зазначив суд апеляційної інстанції.

63. Верховний Суд також відхиляє аргумент скаржника щодо неправильного обрання позивачем способу захисту з огляду на таке.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи висновок, судам слід виходити зі змісту відповідності суб'єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, характеру порушення і чи може обраний спосіб забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно мати на увазі, що захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами.

Тобто попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, на той час як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Формулюючи такий висновок, Суд ураховує mutatis mutandis висновки Верховного Суду, які він послідовно надає стосовно застосування принципу диспозитивності у господарському судочинстві (постанови Верхового Суду від 08.05.2018 у справі 922/1249/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17).

Ефективність способу захисту не викликає обґрунтованого сумніву з огляду на об'єктивну можливість сприяти відновленню порушеного права, а зазначений спосіб захисту за своєю суттю не є суперечливим стосовно правовідносин, які склалися між сторонами.

64. Доводи скаржника про те, що за результатами проведених позивачем перевірок не було виявлено порушень, допущенних під час укладення спірного договору відступлення, викладеного висновку не спростовують.

65. Інші викладені у касаційній скарзі аргументи зводяться до власного тлумачення скаржником положень договору управління та обставин справи. Водночас, зазначаючи про порушення цим судом норм процесуального та матеріального права, скаржник насправді фактично вдається до заперечення обставин, установлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої цим судом оцінки доказів у справі.

66. Наведені у касаційній скарзі доводи ТОВ "КК "Гарант" уже спростовано судом апеляційної інстанції. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

67. Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права під час прийняття оскаржуваної постанови не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які посилаються суди попереднії інстанції як на підстави для задоволення позову, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

68. Аналізуючи обсяг дослідження доводів скаржника та повноту їх відображення у судових рішеннях, вичерпність висновків суду, суд касаційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

69. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

70. У справі "Трофимчук проти України" ( № 4241/03, § 54, Європейський суд з прав людини, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

71. Ураховуючи викладене, Касаційний господарський суд вважає, що ним навів обґрунтування на всі доречні та вагомі доводи, викладені у касаційній скарзі.

72. Доводи НБУ, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного Касаційний господарський суд бере до уваги як такі, що узгоджуються з обставинами справи, встановленими попередніми судовими інстанціями.

73. Доводи ТОВ "АКЗБ "Дельта М", викладені у відзиві на касаційну скаргу, є необґрунтованими, зважаючи на мотиви, наведені у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

75. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

76. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

77. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 у справі № 910/13297/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ