Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.04.2019 року у справі №907/755/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/755/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.

за участю секретаря судового засідання - Астапової Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Булеци Магдалини Олександрівни на постанову Західного апеляційного господарського суду від
31.01.2019 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2018 у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Булеци Магдалини Олександрівни до Ужгородської міської ради, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Куліс Вікторія Єнеївна, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною, рішення Ужгородської міської ради незаконним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

(сторони попереджені належним чином про час і місце розгляду касаційної скарги, проте не скористалися своїм правом направити для участі у розгляді справи своїх повноважних представників)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.12.10.2017 Фізична особа-підприємець Булеца Магдалина Олександрівна (далі - ФОП Булеца М. О.) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради про:

- визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо розгляду проекту землеустрою про відведення позивачу земельної ділянки площею 0,0061 га по АДРЕСА_1 для розміщення тераси;

- визнання незаконними та скасування рішень Ужгородської міської ради:

- № 1108 від 15.05.2009 в частині надання приватному підприємцю Куліс В. Є. дозволу на підготовку проекту землеустрою щодо відведення ділянки площею 0,0105 в оренду в АДРЕСА_1;

- № 362 від 09.12.2011 в частині пункту 1.23;

- № 864 від 29.03.2013 в частині пункту 3 про скасування рішення № 140 від
26.12.06;

- № 517 від 24.05.2012 в частині пункту1.6;

- № 868 від 29.03.2013;

- зобов'язання відповідача вчинити дії - розглянути проект землеустрою про відведення земельної ділянки площею 0,0061 га по АДРЕСА_1 Булеца М. О. для розміщення тераси.

1.2. Позивач вважає, що з прийняттям зазначених рішень відповідач порушив його право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, згоди про яке досягли сторони - позивач та відповідач, надавши позивачу рішенням № 140 дозвіл на виготовлення проекту відводу цієї земельної ділянки; скасування відповідачем власного рішення № 140 позивач вважає незаконним з огляду на відсутність таких повноважень у органу місцевого самоврядування.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1.26.12.2006 Ужгородською міською радою було прийнято рішення № 140 "Про надання та приватизацію земельних ділянок", пунктом 3.63 якого надано дозвіл Булеці М. О. на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0061 га для розміщення тераси по АДРЕСА_1 (на умовах оренди).

2.2. За твердженням позивача, на її замовлення було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У 2007 році вона звернулася до відділу з видачі документів дозвільного характеру Ужгородської міської ради про отримання документу дозвільного характеру на вказану земельну ділянку (рішення), однак вирішення цього питання затягувалось з невідомих їй причин. Позивачка зазначає, що неодноразово зверталась до відповідача із заявами про правове оформлення землекористування, однак відповідач ряд її заяв ігнорував, не надавав відповідей і питання не виносилось на засідання сесії Ужгородської міської ради.

2.3.15.05.2009 Ужгородською міською радою було прийнято рішення № 1108 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", згідно пункту
2.13 якого приватному підприємцю Куліс В. Є. надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0105 га під терасою з надбудовою та для її обслуговування по АДРЕСА_1 (на умовах оренди).

2.4 Позивач зазначив, що надана Куліс В. Є. земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку щодо якої рішенням міської ради № 140 від
26.12.2006 надано дозвіл позивачеві на виготовлення проекту відведення.

2.5. Рішенням від 09.12.2011 № 362 Ужгородської міської ради затверджено приватному підприємцю Куліс В. Є. проект відведення зазначеної земельної ділянки та надано її в оренду на три роки до грудня 2014року.

2.6. У подальшому 24.05.2012 Ужгородська міська рада прийняла рішенням № 517, яким надала дозвіл приватному підприємцю Куліс В. Є. на проведення експертної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки.

2.7.29.03.2013 Ужгородською міською радою прийнято рішення № 864 "Про зміни та скасування рішень міської ради", у пункті 3 якого скасувала рішення від
26.12.2006 № 140 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ПП Булеца М. О."

2.8.29.03.2013 Ужгородська міська рада прийняла також рішення № 868 "Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу", яким затвердила вартість зазначеної земельної ділянки та вирішила продати її приватному підприємцю Куліс В. Є.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2018 (суддя Ушак І. Г. ) у задоволенні позову відмовлено повністю.

3.2. Рішення мотивовано тим, що позивачем не було подано суду доказів того, що ФОП Булеца М. О. зверталася до міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки, тому вимоги про визнання бездіяльності Ужгородської міської ради неправомірною та зобов'язання останнього розглянути проект землеустрою про відведення приватному підприємцю Булеца М. О. земельної ділянки площею 0,0061 га по АДРЕСА_1 для розміщення тераси є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки позивачем не було укладено договору оренди земельної ділянки, відповідно відсутні підстави стверджувати про наявність у нього права користування такою земельною ділянкою.

Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсними оскаржуваних рішень міської ради, оскільки прийнявши такі рішення, міська рада розпоряджалася вільною земельною ділянкою, яка перебувала у комунальній власності, що відповідає повноваженням міської ради за змістом статей 12, 122, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у відповідних редакціях станом на час прийняття оспорюваних рішень.

3.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 (колегія суддів у складі: Кравчук Н. М., Кордюк Г. Т., Хабіб М. І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ФОП Булеца М. О. у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, змінити рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю, не передаючи справу на новий розгляд.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статей 74, 76, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник наголошує, що відповідач погодивши з позивачем істотні умови договору, а саме об'єкт оренди, зобов'язаний укласти договір оренди; відповідач не мав права відмовити позивачу в правовому оформленні користування земельною ділянкою.

Крім того, скаржник зазначає, що статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

5.2. Адвокат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням касаційної скарги. Зазначене клопотання судом відхилено, оскільки в матеріалах справи наявні докази направлення скаржником копії касаційної скарги сторонам у справі, в тому числі ОСОБА_2.

Крім того ухвалою Верховного Суду від 25.10.2019 справу призначено до слухання на 20.11.2019, ухвалою Верховного Суду від 20.11.2019 слухання справи було відкладено на 18.12.2019, тобто у сторін було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Частиною 1 статті 116 ЗК України.

6.3. Згідно з частиною 1 статті 124 ЗК України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

6.4. Тобто, визначальним у правовідносинах з надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене в формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення договору оренди, укладеного на підставі відповідного рішення.

6.5. частиною 1 статті 124 ЗК України (у відповідній редакції) встановлено порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам, який поширюється і на позивача як фізичну особу-підприємця. Згідно частини 1 цієї статті надання земельних ділянок у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок; умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт (частина 2); особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до, зокрема, міської ради (частина 3); відповідна міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки (частина 5); проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених частиною 1 статті 124 ЗК України, приймають рішення про надання земельної ділянки (частина 6).

6.6. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не подано відповідачеві проекту відведення земельної ділянки на затвердження, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову про визнання неправомірною бездіяльності відповідача та зобов'язання останнього розглянути проект землеустрою про відведення приватному підприємцю Булеца М. О. земельної ділянки площею 0,0061 га по АДРЕСА_1 для розміщення тераси є правомірними.

6.7. Щодо позову в частині визнання недійсними рішень Ужгородської міської ради № 1108, № 362, № 517, № 868 колегія суддів зазначає, що стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

6.8. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

6.9. Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

6.10. Поряд з цим приписами статей 125, 126 ЗК України (у відповідній редакції) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється, право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

6.11. Оскільки судами встановлено, що на час прийняття спірних рішень позивачем проект відведення земельної ділянки на затвердження відповідачу не подавався та не було укладено договору оренди земельної ділянки, тобто у нього не виникло право користування цією земельною ділянкою, суди дійшли правильного висновку, що її надання в оренду та подальший продаж ФОП Куліс В. Є. на підставі оспорюваних рішень не порушило право позивача щодо користування земельною ділянкою, яке б підлягало захисту судом.

6.12. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

6.13. Судами встановлено, що приймаючи спірні рішення, Ужгородська міська рада розпорядилася вільною земельною ділянкою, яка перебувала у комунальній власності та не була передана у користування позивачу, що відповідає повноваженням міської ради, передбаченим статтями 12, 122, 124, 127, 128 ЗК України (у відповідних редакціях) у зв'язку з чим висновки судів про відмову в позові в частині визнання недійсними рішень Ужгородської міської ради № 1108, № 362, № 517, № 868 є правомірними.

6.14. Щодо рішення Ужгородської міської ради від 29.03.2013 № 864, у пункті 3 якого рада скасувала рішення від 26.12.2006 № 140, колегія суддів зазначає, що

гідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

6.15. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

6.16. Аналіз наведених положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

6.17. Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

6.18. Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

6.19. Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

6.20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а також наголошено на неможливості скасування органами місцевого самоврядування своїх попередніх рішень та внесення до них змін у випадку, коли на підставі цих рішень виникли певні правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

6.21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Ужгородської міської ради від 26.12.2006 № 140 не було виконано, правовідносини на підставі цього рішення не виникли.

6.22. Крім того, судами встановлено, що рішення № 140 відповідно до приписів пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" зберігало чинність протягом двох років з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", тобто до 14.10.2010, тому з прийняттям відповідачем 29.03.2013 рішення № 864 не відбулося порушення права позивача, наявністю якого обґрунтовані позовні вимоги.

6.23. З огляду на викладене, суди дійшли правомірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради від 29.03.2013 № 864.

6.24. Аргумент скаржника, що рішення Ужгородської міської ради від 29.03.2013 № 864 прийнято в період дії ухвали Ужгородського міськрайонного суду від
14.03.2012 є недоречним, оскільки ухвалою від 14.03.2012 вжито заходів до забезпечення позову шляхом накладення заборони на прийняття Ужгородською міською радою будь-яких рішень, що стосуються предмету позову у справі № 2а/712/482/2012/712/3867/2012 - земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 тоді як рішення Ужгородської міської ради від 29.03.2013 № 864 та відповідно рішення від 26.12.2006 № 140 стосуються земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

6.25. Твердження скаржника про те, що відповідач, погодивши з позивачем істотні умови договору, зобов'язаний укласти договір оренди з позивачем не заслуговують на увагу, оскільки будь-які докази погодження умов договору оренди спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні та їх наявність судами не встановлено, як і відсутнє відповідне рішення про надання спірної земельної ділянки в оренду позивачу.

6.26. Посилання скаржника на статтю 127 ЗК України в контексті того, що відповідач не має права відмовити позивачу в правовому оформленні користування земельною ділянкою, не може бути прийнято до уваги, оскільки згадана стаття регулює продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них.

6.27. Що стосується посилання скаржника на статті 8, 19, 55, 124 Конституції України, статі 16, 25 Закону України "Про звернення громадян" в контексті права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, слід зазначити, що скаржнику не було відмовлено у доступі до правосуддя, оскільки його позовну заяву прийнято до розгляду, розглянуто та за результатами розгляду ухвалено рішення у справі, прийнято до розгляду його апеляційну скаргу та переглянуто в апеляційному порядку рішення першої інстанції.

6.28. Твердження скаржника про те, що вступна та резолютивна частина постанови не була проголошена 31.01.2019 спростовується наявною в матеріалах справи підписаною колегією суддів вступною та резолютивною частиною постанови від
31.01.2019 та відповідним звукозаписом судового засідання.

6.29. Щодо посилання скаржника на те, що висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають приписам положень ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів, вважає, що рішення та постанова у справі є обґрунтованими, скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, а правильне по суті і законне рішення відповідно до частини 2 статті 309 ГПК України не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

6.30. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2. Враховуючи, що фундаментальних порушень при розгляді касаційної скарги не встановлено, рішення та постанова попередніх судових інстанцій мають бути залишені без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Булеци Магдалини Олександрівни залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2019 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2018 у справі № 907/755/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір