Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №808/2491/17

касаційне провадження №К/9901/33108/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Управління, відповідач) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2017 (суддя - Лазаренко М.С.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 (головуючий суддя - Білак С.В., судді - Олефіренко Н.А., Шальева В.А.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Запоріжбіосинтез» (далі - Товариство, позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000711200 від 25.05.2017.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалось на те, що узгоджене податкове зобов'язання з єдиного податку у сумі 6300,00 грн. було сплачене позивачем у визначений законодавством строк, що підтверджується квитанцією банку № 0.0.708985869.1 від 17.02.2017 зі штампом банку, з огляду на що застосування до Товариства штрафу у розмірі 10% згідно спірного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 26.09.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0000711200 від 25.05.2017.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта (позивача) на переказ коштів, платник внесків не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату податків, зборів та обов'язкових платежів, з урахуванням того, що Товариством вчасно виконано обов'язок зі слати єдиного податку.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 28.03.2018 відкрив касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що датою валютування, вказаною у квитанції банку №0.0.708985869.1 від 17.02.2017, зазначено 20.02.2017, що свідчить про те, що платник був ознайомлений із датою, починаючи з якої кошти, переказані ним отримувачу, переходять у власність отримувача.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить залишити касаційну скаргу Управління без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.07.2018 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 31.07.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Товариство є платником єдиного податку третьої групи. 08.02.2017 позивач подав до контролюючого органу декларацію платника єдиного податку № 926956058, граничний строк сплати податкового зобов'язання за якою є 17.02.2017. Згідно квитанції банку № 0.0.708985869.1 від 17.02.2017, яка містить штамп банку та підпис касира банку, узгоджене податкове зобов'язання з єдиного податку у сумі 6300,00 грн. було сплачене позивачем у визначений законодавством строк - 17.02.2017 о 17:40 грн. При цьому, датою валютування у квитанції зазначено 20.02.2017.

Згідно абзацу 2 пункту 294.1 статті 294 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.

За змістом підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 295.3 статті 295 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Положеннями абзацу першого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

За визначенням, наведеним у абзаці першому пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Положеннями статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Приписами пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта на переказ коштів, платник внесків не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату податків, зборів та обов'язкових платежів, з урахуванням того, що Товариством вчасно виконано обов'язок зі слати єдиного податку.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2017 та постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити. Посилання скаржника на дату валютування, зазначену у квитанції банку, є безпідставними, оскільки зобов'язання платника зі сплати податків, зборів та обов'язкових платежів закон пов'язує із датою надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, а не із датою, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача (датою валютування).

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2017 та постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Т.М. Шипуліна