Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2018 року

Київ

справа №806/617/14

касаційне провадження №К/9901/4260/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 (головуючий суддя Липа В.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 (головуючий суддя Малахова Н.М., судді: Зарудяна Л.О., Котік Т.С.) у справі №806/617/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат» до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до суду з позовом до Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому просило суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 №0000102200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5032886,00грн. (за основним платежем - 3355257,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1677629,00грн.).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, позов задоволено.

Володарсько-Волинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пунктів 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат» з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток, податку на додану вартість та плати за користування надрами за період з 01.04.2013 по 30.09.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, пункту 146.5 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4053961,00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.12.2013 №51/5/22-07/30597936 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2014 №0000102200 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5073344,00грн. (за основним платежем - 3382229,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1691115,00грн.).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Межирічинський гірничо-збагачувальний комбінат» оскаржено спірне податкове повідомлення-рішення в частині 5032886,00грн. (у тому числі збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 3355257,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 1677629,00 грн.).

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено порушення товариством вимог податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем витрат внаслідок проведення реалізації готової продукції за цінами, нижчими за облікову собівартість, суд звертає увагу на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за висновками акту перевірки товариством завищено собівартість реалізованої продукції у червні 2013 року на загальну суму 928861,00грн. внаслідок реалізації продукції власного виробництва (ільменітового концентрату) на користь ПрАТ «Кримський Титан» згідно договору від 27.12.2012 №1459-1 за цінами, нижчими від облікової собівартості. Згідно умов договору ціна на ільменітовий концентрат в обсязі 3709,658 товарних тон (42% ТіО2) складала 1281,00грн. за одну тону. Різниця між собівартістю однієї тони концентрату за червень 2013 року та договірною ціною його реалізації покупцю склала 250,39грн.

Підпунктом 134.1.1 пункту 34.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4. статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, положення Податкового кодексу України не містять обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

У свою чергу, податковим органом не наведено доводів щодо про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України при віднесені ним будь-яких витрат (амортизації, матеріальних витрат, послуг, заробітної плати, соціальних внесків, ін.) до складу собівартості готової продукції.

Посилання відповідача на неправомірність реалізації партії продукції за ціною, нижчою за собівартість, та відповідно не призвела до зростання власного капіталу обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій як безпідставні з огляду на наступне.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

До того ж, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору від 27.12.2012 №1459-1 передбачалось здійснення поставок позивачем ільменітового концентрату на користь покупця протягом 2013 року. Тобто, реалізація ільменітового концентрату не носила разового характеру, а здійснювалась на постійній основі і при незмінній ціні протягом 2013 року. При цьому, у перевіреному періоді сума перевищення доходу від реалізації позивачем готової продукції над її собівартістю (прибуток) складала 6281545,00грн. Згідно податкової декларації з податку на прибуток, позивачем за три квартали 2013 року отримано прибуток в розмірі 3190317,00грн., у тому числі від реалізації ільменітового концентрату, що вказує на прибутковість господарської діяльності позивача.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо недоведеності податковим органом порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем показників відображених у рядку 06.5 Декларацій з податку на прибуток «від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік» за період з 01.04.2013 по 30.09.2013 суд звертає увагу на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено відображення у рядку 06.5 Декларацій з податку на прибуток «від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік» за період з 01.04.2013 по 30.09.2013у загальній сумі 16730386,00грн., яке виникло за результатами господарської діяльності за 2009-2011 роки.

Так, за висновками податкового органу у позивача відсутнє право на формування фінансових витрат за користування кредитними коштами згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К, які були використані на придбання обладнання (основних засобів, транспортних засобів, технічного устаткування), загальна сума яких становить 21253444,00грн., у зв'язку з тим, що позивачем отримано від'ємний фінансовий результат в сумі - 659096,00грн. від операцій з продажу такого устаткування, придбаного за отримані від ПАТ «Банк Кліринговий Дім» кредитні кошти згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення від'ємного результату в сумі 659096,00 грн. здійснено ревізорами наступним чином: дохід від реалізації на ПрАТ «Кримський Титан» товарів 162072999,00грн. (дебет рахунку 702 / кредит рах.791) зменшений на вартість придбаних товарів 141478651,00грн. (дебет рахунку 791 / кредит рах.902) та зменшений на суму понесених фінансових витрат за користування кредитними коштами згідно договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К, які були використані на придбання товарів 21253444,0грн. (162072999,00 грн. - 141478651,00 грн. - 21253444,00 грн. = (-) 659096,00 грн.).

Судами також встановлено, що позивачем віднесено до фінансових витрат відсотки по кредитному договору від 27.04.2012 №КД 21/2012-К у сумі 16727005,09грн., а не в розмірі 21253444,00грн.. Сума фінансових витрат в розмірі 16727005,09грн. підтверджена відповідними первинними документами, а саме: карткою бухгалтерського рахунку 684.1 та довідкою ПАТ «Банк Кліринговий Дім».

Таким чином, з врахуванням документально підтвердженої суми фінансових витрат в розмірі 16727005,09грн., господарська операція з реалізації обладнання є прибутковою.

Отже, висновок акту перевірки щодо отримання від'ємного фінансового результату в сумі - 659096,00грн. від операцій з продажу товарів, придбаних за отримані від ПАТ «Банк Кліринговий Дім» кредитні кошти згідно договору від 27.04.2012№КД 21/2012-К, не відповідає дійсності.

Крім того, відповідачем зроблено висновок, що позивачем завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за результатами діяльності за 2012 рік (додаток 12 до акту), а відповідно і показників, що декларувалися в рядку 06.5 Декларацій з податку на прибуток «від'ємне значення рядка 07 Податкової декларації за попередній звітний (податковий) рік» протягом відповідних звітних періодів 2013 року.

Пунктом 150.1 статті 150 Податкового кодексу України встановлено, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу показників в сумі 16730386,00грн. відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України, віднесено 25 відсотків від'ємного значення об'єкта оподаткування станом на 1 січня 2012 року (значення рядка 06.5 декларації з податку на прибуток 1 кварталу 2012 року) в сумі 10743541,00грн. (42974162,00грн. х 25% = 10743541,00грн.) та від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток отримане за підсумками 2012 року (рядок 07 Декларації за 2012 рік) в сумі 5986845,00грн., яке було включено товариством до витрат першого календарного кварталу наступного 2013 податкового року по рядку 06.5 Декларації.

Таким чином, загальна сума від'ємного значення об'єкта оподаткування, що підлягала відображенню по рядку 06.5 Декларацій за перший квартал, півріччя та три квартали 2013 року становить 16730386,00грн. (10743541,00грн. + 5986845,00грн.).

За доводами податкового органу, результатами попередньої позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 31.03.2013 (акт від 14.06.2013 №20/5/22-07/30597936) встановлено неправомірність віднесення позивачем до фінансових витрат відсотків по кредитному договору від 27.04.2012 №21/2012-К в період з 2-го кварталу 2012 року по 1-й квартал 2013 року, що вплинуло на зазначені вище показники.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено зазначені доводи податкового органу з огляду на те, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 по справі № 806/6349/13-a, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, встановлено правомірність включення позивачем відсотків за кредитами до складу витрат суб'єкта господарювання без необхідності збільшення вартості придбаного обладнання на суму таких відсотків.

Таким чином, зважаючи на результати попередньої перевірки та судові рішення, товариством правомірно задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) року по рядку 06.5 декларації з податку на прибуток за перший квартал 2013 року (так само як і в деклараціях за півріччя та три квартали 2013 року) в розмірі 16730386,00грн. та не підтверджується необхідність формування фінансового результату від реалізації обладнання з врахуванням відсотків, сплачених позивачем за користування кредитом, отриманим для придбання такого обладнання.

Враховуючи викладене, податковим органом не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а тому висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Володарсько-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.04.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 у справі №806/617/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

І.А. Гончарова,

Судді Верховного Суду