Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 640/22951/21

адміністративне провадження № К/990/21297/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/22951/21

за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цикалевич Володимир Миколайович,

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року, ухвалене головуючим суддею Іщука І.О.,

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат ВРУ), в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 до 20.09.2011;

1.2. зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 до 20.09.2011 в сумі 26 339 грн 65 коп;

1.3. зобов`язати Апарат ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку;

2. В обґрунтування позовних вимог позивач указував, що при звільненні з посади помічника - консультанта народного депутата України він мав право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, втім відповідачем у її виплаті було відмовлено, з підстав відсутності коштів. Позивач уважає, що такими діями відповідач порушив його право на отримання частини своєї заробітної плати, в яку включається також компенсація за невикористану відпустку, а поновлення такого права можливо шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії по її виплаті.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Відповідно до довідки Апарату ВРУ від 04.08.2021 №20-17/675 ОСОБА_1 працював:

3.1. з 26.05.2006 по 23.11.2007 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 15 календарних днів щорічної основної відпустки;

3.2. з 26.11.2007 по 20.09.2011 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 84,5 календарних дні щорічної основної відпустки та 40 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній станом на 09.12.2015);

4. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 10.07.2021 (реєстраційний №228429/580633) про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, проте листом від 06.08.2021 №15/26-2021/ 257470 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви в частині виплати зазначених коштів у зв`язку з їх відсутністю.

5. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 позов задоволено частково:

6.1. визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011;

6.2. зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011;

6.3. у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмолено.

7. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції, застосовавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц, виходив із того, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату ВРУ, тобто перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народними депутатами України Верховної Ради України ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Отже, суд дійшов висновку, шо у цьому випадку видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

7.1. Судом цієї інстанції зауважено на тому, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону, а реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

7.2. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 26.05.2006 до 20.09.2011.

7.3. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд цієї інстанції, вказавши, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача, уважав за належне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011 без визначення конкретної суми цієї компенсації.

7.4. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки по день фактичного розрахунку, суд зазначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

7.5. При цьому, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

7.6. З огляду на те, що станом на час звернення позивача до суду із цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 в частині відмови середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені (виплати компенсації) та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково:

8.1. зобов`язано Апарат ВРУ виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненнях з 23.11.2007, з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011, але не більше розміру грошової компенсації;

8.2. у задоволенні позовних вимог щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені (виплати компенсації) в іншій частині відмовлено;

8.3. в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 залишено без змін.

9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в означеній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки саме на Апарат ВРУ, як роботодавця у розумінні вимог частини першої статті 117 КЗпП України, покладений обов`язок виплати позивачу компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, а обставини наявності вини саме відповідача у здійсненні неcвоєчасної виплати йому означеної компенсації встановлені судами у цій справі, то вимоги позивача про застосування до відповідача відповідальності за частиною першою статті 117 КЗпП України є обґрунтованими.

9.1. При цьому, як наголосив суд апеляційної інстанції, у такому випадку момент розрахунку зі звільненим працівником визначає виключно кінцеву дату періоду, за який має бути виплачений середній заробіток. Обставина того, що станом на час вирішення спору компенсацію середнього заробітку не здійснено, не позбавляє працівника права на її отримання та не перешкоджає органу, який розглядає спір, прийняти рішення щодо виплати цієї компенсації (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені).

9.2. При виборі способу захисту у цій частині позовних вимог у тому числі і щодо розміру належного відшкодування, суд апеляційної інстанції, урахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій частині буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні з 23.11.2007 та з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку, але не більше розміру самої грошової компенсації.

9.3. Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов, зокрема з урахуванням того, що у частині вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки (щодо визначення конкретних сум) рішення суду не оскаржувалося і відповідно не переглядається; відомості про виплату спірної грошової компенсації матеріали справи не містять як і відомостей про те, що позивач з 23.11.2007, вживав будь-які дії, спрямовані на отримання спірної компенсації до 10.07.2021. З огляду на що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості оперувати точними сумами при визначенні співмірного розміру середнього заробітку, який належить відшкодувати позивачу.

9.4. Щодо права позивача на компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, то суд апеляційної інстанції в цілому погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

9.5. Відхиляючи доводи Апарату ВРУ про порушення позивачем строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що спір у цій справі в частині вимог стосується не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення. Своєю чергою позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не зумовлена фактом проведення з позивачем остаточного розрахунку, а є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачу сум при звільненні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

10. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині не визначення конкретних сум як компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки так і середнього заробітку, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цикалевич Володимир Миколайович, звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 640/22951/21 скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

11. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

11.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржник наголошує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей застосували статті 116 117 КЗпП України без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

11.2. У цьому аспекті скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 сформовану правову позицію відповідно до якої, встановивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11.3. У цій справі Верховним Судом також зауважено на усталеній позиції суду касаційної інстанції щодо застосування статті 117 КЗпП в частині обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, що, зокрема, викладена у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

12. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями для розгляду касаційної скарги від 13.06.2023 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Єресько Л.О., суддів Білак М.В., ОСОБА_4

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 відкрите касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023, який здійснено на підставі розпорядження в.о.заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29.11.2023 № 1966/0/78-23, (у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 03.08.2023 № 770/0/15-23 про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», наказом Голови Верховного Суду від 03.08.2023 № 2457-к про відрахування судді ОСОБА_4 зі штату Верховного Суду, що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг), визначено для розгляду цієї справи колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Єресько Л.О. - головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Загороднюк А.Г., Білак М.В.

15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 29.11.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

16. Від Апарату ВРУ надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 640/22951/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

16.1. У цьому відзиві відповідач вказує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Аналогічний висновок щодо застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум, викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

16.2. Крім того, зазначає про необхідність врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 117 КЗпП у подібних правовідносинах, викладених зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інші, у яких суд касаційної інстанції неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору. Зокрема у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

16.3. Відповідач також зауважує на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який згідно позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, а саме строк звернення до суду обмежується місячним строком (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, від 25.02.2021 у справі № 240/5092/20, від 11.03.2021 у справі № 560/3338/19, від 15.07.2021 у справі № 300/2782/20, від 07.02.2023 у справі № 480/2878/22, від 18.05.2023 у справі № 420/9651/22).

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

18. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, Верховний Суд виходить із такого.

19. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

20. Спірні правовідносини виникли щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв`язку із цим за статтею 117 КЗпП України.

21. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем лише в частині не дотримання обов`язку визначення конкретних сум як компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

22. В іншій частині вирішення позивних вимог рішення судів попередніх інстанцій позивачем не оскаржуються, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.

23. Приписами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

24. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

25. Колегія суддів зазначає, що настання відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України пов`язане із наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, наслідком чого є сплата роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

26. Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

27. Сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (до прикладу постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20 та інш).

28. У цій справі судами попередніх інстанцій констатовано, що позивач має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011.

29. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача, а тому уважав за належне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011 без визначення конкретної суми цієї компенсації.

30. Проте така позиція суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, згідно з якою суд, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата належних працівникові сум при звільненні), повинен визначити розмір суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, що є належним і ефективним способом захисту його порушених трудових прав та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду.

31. Так, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівникові заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

32. Отже, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що судом першої інстанції, що залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, безпідставно не здійснено розрахунок невиплаченої ОСОБА_1 суми (розміру) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011, яка підлягає стягненню на користь позивача.

33. Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків по суті спору.

34. Так, суд першої інстанції встановив відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з огляду на її передчасність.

35. Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки саме на Апарат ВРУ, як роботодавця у розумінні вимог частини першої статті 117 КЗпП України, покладений обов`язок виплати позивачу компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, а обставини наявності вини саме відповідача у здійсненні неcвоєчасної виплати йому означеної компенсації встановлені судами у цій справі, то вимоги позивача про застосування до відповідача відповідальності за частиною першою статті 117 КЗпП України є обґрунтованими.

36. Поруч із цим, дійшов висновку, що належним способом захисту позивача зобов`язання відповідача виплатити позивачу це середній заробіток з 23.11.2007 та з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку, але не більше розміру самої грошової компенсації.

37. Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру.

38. Так, Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, та у подальшому підтриманий у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 та інш.

39. Зокрема у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

40. Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, пов`язаних зі стягненням конкретної суми (розміру) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також із відшкодуванням позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/виплати компенсації за невикористані дні відпусток, ухвалені з порушенням норм права та без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

41. Отже, доводи касаційної скарги, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

42. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

43. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

44. Під час нового розгляду цієї справи суду першої інстанції необхідно визначити суму (розмір) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період роботи ОСОБА_1 з 26.05.2006 по 20.09.2011, яка підлягає стягненню на користь позивача, а також розглянути по суті позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Апарату ВРУ виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 26.05.2006 по день фактичного розрахунку.

45. Щодо доводів відзиву відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду із цим позовом, то вказані доводи були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який при вирішенні вказаного питання врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.04.2023 по справі № 640/8348/21 у подібних правовідносинах.

46. Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

47. Вказані доводи могли бути викладені у касаційній скарзі на рішення судів попередніх інстанцій. Однак, відповідач касаційної скарги у цій справі не подавав, правом на оскарження в касаційному порядку рішення суду першої після апеляційного перегляду справи, а також постанови суду апеляційної інстанції - повністю або частково, не скористався. А відтак, наведені у відзиві на касаційну скаргу доводи не можуть бути розглянуті у межах цього касаційного провадження.

48. З цих же підстав не підлягають розгляду та задоволенню вимоги відзиву відповідача про скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

49. Відповідно до Закону України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності з 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. При цьому, у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

50. З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цикалевич Володимир Миколайович, задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 640/22951/21 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк М.В. Білак