Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.04.2020 року у справі №520/8862/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/8862/19

адміністративне провадження № К/9901/9553/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (головуючий суддя Старостін В. В., судді Бегунц А. О., Рєзнікова С. С. ) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування рішень,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 22 березня 2019 року: № 0029895706 у розмірі 48768,16 грн та №0029875706 у розмірі 19306,32 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 9 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано оскаржувані рішення ГУ ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 22 березня 2019 року №0029895706 та №0029875706. Стягнуто на користь ФО-П ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 768,40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн.

Представником позивача у апеляційній скарзі було заявлено клопотання про відшкодування витрат, понесених позивачем у судах першої та апеляційної інстанції, а 4 березня 2020 року до Другого апеляційного адміністративного суду представником позивача адвокатом Сичовим А. Ю. заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, за рахунок відповідача у розмірі 21402,26 грн.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Сичова А. Ю. про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Постановляючи вказану ухвалу суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність заяви представника позивача про стягнення судових витрат, з огляду на відсутність доказів сплати позивачем гонорару адвоката у заявленому розмірі на час вирішення судом питання про можливість компенсації понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь ФО-П ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зауважує, що норми процесуального закону передбачають можливість стягнення не тільки судових витрат, які вже фактично понесені стороною, а й судових витрат, що мають бути сплачені у майбутньому за умови підтвердження розміру таких витрат належними доказами. Зокрема, у скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції при розгляді заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу не враховано правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2019 року (справа №826/9047/16) та від 19 лютого 2019 року (справа №803/1032/18).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частин 3 -4 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 3 червня 2019 року укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги № 131 між Сичовим А. Ю. (Адвокат), з однієї сторони, та ОСОБА_1 (Клієнт), з іншої сторони. Згідно умов вказаного Договору клієнт доручає, а адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання надати клієнту правничу (правову) допомогу, визначену в пункті 1.2 цього договору, а саме при оскарженні у адміністративному та/або судовому порядку рішень ГУ ДФС у Харківській області від 22 березня 2019 року №0029895706 та № 0029875706.

Додатковою угодою №1 від 31 грудня 2019 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 3 червня 2019 року № 131 внесено зміни, а саме: продовжено строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Пункт 2.1. Договору викладено у наступній редакції: "За надання правничої допомоги за цим договором сторони встановили фіксовану оплату у розмірі 20400
грн. Сума гонорару може сплачуватися клієнтом одноразово або частинами, на розсуд клієнта. У будь-якому разі уся сума гонорару має бути сплачена не пізніше ніж через 10 банківських днів з дня набрання рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 р. по справі №520/8862/19 законної сили."

На виконання Договору про надання правничої (правової) допомоги складено акти прийому-передачі від 13 січня 2020 року №117 та від 2 березня 2020 року №215, якими сторони погодили та склали детальний опис наданих адвокатом послуг з підготовки документів та представництво адвоката у суді першої інстанції на загальну суму 21402,26 грн, з яких 20400 грн - витрати за надання послуг адвоката з надання правничої допомоги та 1002,26 грн - витрати на сплату поштових витрат та судового збору.

Дослідивши наведені вище документи Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про передчасність вимог позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу, з огляду на відсутність факту оплати таких послуг на час вирішення відповідного питання у судовому порядку.

При цьому, судом апеляційної інстанції факт надання професійної правничої допомоги адвокатом (обсяг наданих послуг їх виконання робіт, їх вартість) на вказану суму не спростовано, як і не обґрунтовано, чому надані документи не можуть бути підтвердженням реальності витрат на правову допомогу.

Надаючи оцінку правильності висновків суду апеляційної в цій частині, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що питання застосування частини 7 статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді. Так, відповідно до постанов Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки належить сплатити.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати вбачається також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні по справі "Бєлоусов проти України" (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне:"..хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними" (див. вищезазначене рішення у справі "Савін проти України" (Savin v. Ukraine), п. 97)".

З огляду на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, через відсутність доказів оплати вказаних послуг, не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає некоректними посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №753/15683/15, оскільки у наведеній постанові викладений загальний підхід до вирішення питання підтвердження обсягу понесених витрат на правничу допомогу, який ґрунтується на тому, що такі витрати мають бути документально підтвердженими тими засобами, що є належними згідно із законом станом на час вирішення питання про розподіл судових витрат. Відтак, у разі якщо витрати були оплачені чи повинні бути оплачені станом на час вирішення питання про розподіл судових витрат, такі докази повинні бути надані до суду серед інших доказів, що підтверджують обсяг таких витрат відповідно до встановлених законом вимог, що цілком відповідає вимогам частини 7 статті 139 КАС України.

Разом з тим, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в силу вимог статті 341 КАС України позбавлена можливості самостійно вирішити питання про підтвердження позивачем заявлених до стягнення витрат на правову допомогу відповідно до вимог, встановлених частиною 4 статті 134 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції обмежився лише констатацією того, що позивач не надав доказів оплати спірних витрат. Поряд з цим суд не з'ясував, чи повинні були такі послуги з надання правової допомоги бути оплачені станом на час звернення до суду, чи надано позивачем детальний опис робіт (послуг), наданих адвокатом.

Судом взагалі не оцінювались документи, які було надано позивачем на підтвердження своїх вимог на предмет їх належності та допустимості, так само як і не оцінювався обсяг наданої правничої допомоги.

Враховуючи викладене, висновок Другого апеляційної адміністративного суду про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 21402,26 грн є передчасним, оскільки не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин, які мають значення для правильного вирішення питання.

Також колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що за приписами частини 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 7 цієї ж статті КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу на те, що наведені вище положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року (справа №400/478/19), від 22 квітня 2020 року (справа № 440/1757/19) та від 5 листопада 2020 року (справа №1.380.2019.002578).

З матеріалів справи вбачається, що жодних заперечень чи клопотань щодо зменшення витрат на правничу допомогу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.

Поряд із цим колегією суддів враховано, що відсутність таких заперечень з боку відповідача може бути наслідком формального підходу суду апеляційної інстанції до повідомлення сторін про дату, час та місце вирішення питання щодо відшкодування судових витрат та об'єктивною відсутністю у відповідача можливості підготувати та направити свої заперечення з даного приводу у строк, визначений судом.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення питання розподілу судових витрат по справі, зокрема, не досліджено зібрані у справі докази та не надано оцінки доводам сторін, наведене вище відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При вирішенні питання розподілу судових витрат у даній справі суд апеляційної інстанції з урахуванням обставин і складності справи повинен надати оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, а також надати юридичну оцінку запереченням відповідача щодо розміру таких витрат, у разі їх надходження, за результатами чого надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат та їх розмір.

За змістом частини 4 статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду переглянувши судове рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування Другим апеляційним адміністративним судом норм процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх