Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

Київ

справа №816/4855/15

провадження №К/9901/9600/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/4855/15

за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного центру зайнятості, третя особа: Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду (прийняту у складі: головуючого судді - Молодецького Р.І.) від 24 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Калитки О.М., суддів: Бондара В.О., Кононенко З.О.) від 12 квітня 2016 року,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Полтавського обласного центру зайнятості, третя особа: Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості, про визнання протиправною бездіяльності Полтавського обласного центру зайнятості в частині незвільнення позивача з займаної посади, розірвання трудового договору на підставі статті 39 КЗпП України, у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та зобов'язання нарахувати і виплатити вихідну допомогу.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Полтавським обласним центром зайнятості неодноразово порушувалося законодавство про працю стосовно позивача, а саме: ненадання їй в повному обсязі в жовтні 2011 року щорічної відпустки; відмова у виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпустки у лютому 2013 року; незаконне звільнення в серпні 2015 року. У зв'язку з наведеними обставинами позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні її заяви про звільнення на підставі статті 39 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю протиправної бездіяльності відповідача щодо незвільнення позивача на підставі статті 39 КЗпП України, оскільки на момент порушення Полтавським обласним центром зайнятості її трудових прав, вона не скористалась своїм правом на звільнення на підставі зазначеної статті. Відповідну заяву позивач подала після спливу тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 12 квітня 2016 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:

5.1 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 29 квітня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року.

10. 25 січня 2018 року вказана касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

11. Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

12. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі):

12.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

12.2. Позивач зазначає, що відповідачем неодноразово порушувались її трудові права, у зв'язку з чим вона змушена була звертатися до суду за їх захистом. Так, у 2013 році судовими рішеннями різних інстанцій були задоволені її вимоги та, відповідно, доведено порушення відповідачем трудових прав позивача, що є підставою для дострокового розірвання строкового трудового договору на вимогу працівника в разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю на підставі статті 39 КЗпП України. Прийняття відповідачем наказу від 28 серпня 2015 року №175-бз, яким було відмінено наказ обласного центру зайнятості від 4 серпня 2015 року №229-к «Про звільнення ОСОБА_1», є фактичним визнанням відповідачем порушення її прав. Також посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 22 травня 2013 року у справі №6-34цс13. У зв'язку з наведеним скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам її позовної заяви.

13. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі):

13.1. Відповідач посилається на статтю 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду у справах про вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

13.2. Посилається на те, що позивач дізналася про порушення її трудових прав в 2011 році та постановою Вищого адміністративного суду України (справа №К/9991/12187/12) від 29 січня 2013 року, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду (справа №816/2296/13-а) від 1 серпня 2013 року визнано незаконними дії Полтавського обласного центру зайнятості щодо порушень трудових прав ОСОБА_1. Однак розірвання трудового договору з вищезазначених підстав позивач не вимагала.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Полтавського обласного центру зайнятості, оформленим протоколом №34 засідання конкурсної комісії обласного центру зайнятості від 18 серпня 2009 року, ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста 1 категорії відділу взаємодії з роботодавцями Кременчуцького МЦЗ тимчасово на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника.

15. 1 вересня 2009 року ОСОБА_1 прийняла присягу державного службовця.

16. 7 жовтня 2010 року позивач звернулася до Полтавського обласного центру зайнятості із заявою, в якій просила приєднати основну щорічну відпустку повної тривалості 30 календарних днів до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

17. Відповідачем було частково задоволено заяву ОСОБА_1, що стало підставою для її звернення до суду із відповідною позовною заявою.

18. За результатами розгляду вказаної позовної заяви, постановою Вищого адміністративного суду України № К/9991/12187/12 від 29 січня 2013 року визнано незаконними дії Полтавського обласного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 приєднати основну щорічну відпустку повної тривалості 30 календарних днів до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та призначити її з 22 жовтня 2011 року; зобов'язано відповідача приєднати основну щорічну відпустку повної тривалості 30 календарних днів до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та призначити її з 22 жовтня 2011 року.

19. 27 лютого 2013 року ОСОБА_1 подала до відповідача заяву про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку.

20. У задоволенні вказаної заяви Полтавським обласним центром зайнятості було відмовлено.

21. Вищевказану відмову Полтавського обласного центру зайнятості позивач оскаржила до суду.

22. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі №816/2296/13-а визнано незаконними дії Полтавського обласного центру зайнятості в частині відмови виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в 2011 році дні відпустки та зобов'язано Полтавський обласний центр зайнятості виплатити компенсацію за невикористані в 2011 році дні відпустки.

23. 4 серпня 2015 року наказом Полтавського обласного центру зайнятості №229-к позивача звільнено у зв'язку з закінчення строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України з 4 серпня 2015 року.

24. Разом з тим, вищевказаний наказ про звільнення відмінено наказом Полтавського обласного центру зайнятості від 28 серпня 2015 року №175-бз.

25. Також, наказ Полтавського обласного центру зайнятості №229-к від 4 серпня 2015 року позивачем було оскаржено до суду. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року у справі №816/4200/15, яка набрала законної сили 31 жовтня 2015 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Полтавського обласного центру зайнятості, третя особа - Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості, про визнання неправомірними дій Полтавського обласного центру зайнятості щодо звільнення її 4 серпня 2015 року та визнання неправомірним та скасування вказаного наказу.

26. 10 грудня 2015 року позивач надіслала заяву Полтавському обласному центру зайнятості, в якій просила звільнити її з займаної посади з 18 грудня 2015 року на підставі статті 39 КЗпП України, у зв'язку з порушенням Полтавським обласним центром зайнятості по відношенню до неї законодавства про працю з виплатою відповідно до статті 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

27. Листом від 22 грудня 2015 року №0183-15-4808/0-15 відповідач надав позивачу відповідь про відсутність підстав для звільнення позивача на підставі статті 39 КЗпП України та повідомив ОСОБА_1, що вона має право подати заяву про звільнення за власним бажанням.

28. Позивач не погодилась з тим, що її заяву про звільнення від 10 грудня 2015 року не було задоволено, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

29. Конституція України.

24.1 Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

25.1 Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

31. Кодекс законів про працю України

26.1 Пункт 4 частини першої статті 36. Підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

26.2 Частина перша статті 39. Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу..

26.3 Частина перша статті 233. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

32. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

33. Доводи касатора про те, що для звільнення на підставі статті 39 КЗпП України достатньо лише самого факту вчинення відповідачем порушення її трудових прав є необґрунтованими, оскільки частина перша статті 233 КЗпП України встановлює тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права

34. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивач дізналася про порушення своїх трудових прав в 2001 році, а у 2013 році постановами Вищого адміністративного суду України (справа №К/9991/12187/12) від 29 січня 2013 року та Харківського апеляційного адміністративного суду (справа №816/2296/13-а) від 1 серпня 2013 року адміністративні позови ОСОБА_1 задоволено і визнано незаконними дії Полтавського обласного центру зайнятості щодо порушення її трудових прав.

35. Однак позивач продовжувала перебувати з відповідачем у трудових відносинах та не вимагала розірвання договору на підставі статті 39 КЗпП України. Відповідну заяву ОСОБА_1 подала лише 10 грудня 2015 року, тобто через два роки після того, як судовими рішеннями встановлено порушення її трудових прав.

36. Щодо доводів позивача про порушення її трудових прав шляхом видання наказу про звільнення від 4 серпня 2015 року, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили про відсутність такого порушення, оскільки наказом Полтавського обласного центру зайнятості від 28 серпня 2015 року №175-бз, стан суб'єктивних прав та обов'язків позивача у сфері проходження публічної служби відновлено до первісного, який існував до прийняття спірного наказу №229-к. При цьому забезпечено реалізацію права позивача на відпустку без збереження заробітної плати.

37. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року у справі №816/4200/15 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 щодо скасування вказаного наказу про звільнення.

38. Також, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що про порушене право позивач дізналась 6 серпня 2015 року, про що зазначає в заяві про звільнення від 10 грудня 2015 року, яку вона подала відповідачу після спливу тримісячного строку, встановленого для звернення до суду, відповідно до вимог статті 233 КЗпП України. Проте позивач із заявою про звільнення звернулась безпосередньо не за фактом виявлення порушення своїх прав, а через чотири місяці, протягом яких трудові відносини з відповідачем продовжувались.

39. Доводи касаційної скарги в частині висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 травня 2013 року у справі №6-34цс13 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаному рішенні не порушується питання застосування строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.

40. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

43. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №816/4855/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх