Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2023 року

м. Київ

справа № 520/342/21

адміністративне провадження № К/9901/46993/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Бившевої Л.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу №520/342/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021 (головуючий суддя Катунов В.В., судді: Ральченко І.М., Чалий І.С.),

В С Т А Н О В И В :

У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просив:

- визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо винесення податкових повідомлень-рішень №0232135-5606-2030, №0232135/1-5606-2030, №0232149-5606-2030, №0232149/1-5606-2030, №0232147-5606-2030, №0232147/1-5606-2030, №0232119-5606-2030, №0232119/1-5606-2030, №0232120-5606-2030, №0232120/1-5606-2030, №0085147-5606-2030, №0085147/1-5606-2030, №0085146-5606-2030, №0085146/1-5606-2030, №0085148-5606-2030, №0085148/1-5606-2030, №0085151-5606-2030, №0085151/1-5606-2030, №0085150-5606-2030, №0085150/1-5606-2030, №0085149-5606-2030, №0085149/1-5606-2030;

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.05.2020 №0232135-5606-2030, №0232135/1-5606-2030, №0232149-5606-2030, №0232149/1-5606-2030, №0232147-5606-2030, №0232147/1-5606-2030, №0232119-5606-2030, №0232119/1-5606-2030, №0232120-5606-2030, №0232120/1-5606-2030, №0085147-5606-2030, №0085147/1-5606-2030, №0085146-5606-2030, №0085146/1-5606-2030, №0085148-5606-2030, №0085148/1-5606-2030, №0085151-5606-2030, №0085151/1-5606-2030, №0085150-5606-2030, №0085150/1-5606-2030, №0085149-5606-2030, №0085149/1-5606-2030.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при визначенні податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2019 звітні роки та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень порушено положення Податкового кодексу України (далі також - ПК України), рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 №542/17 та рішення Старовірівської сільської ради від 22.06.2018 №28. Так, контролюючий орган неправильно та без належних правових підстав здійснив нарахування позивачу податкового зобов`язання з застосуванням максимальної ставки податку, визначеної виконавчими органами у розмірі 1% щодо усіх нежитлових будівель, які належать позивачеві на праві власності. Натомість, до нежитлових приміщень, розташованих за адресою АДРЕСА_1 (будівлі промисловості та склади), має застосовуватися ставка податку у розмірі 0,25%, до нежитлових будівель, які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 (інші будівлі), підлягає застосуванню ставка 0,1%, а до будівель за адресою АДРЕСА_3 (будівлі сільськогосподарського призначення) - 0,2%.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 як за власником рахуються нежитлові будівлі за адресами:

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 141,9 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 1148,2 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 131,8 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 129,4 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 204,5 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 108,1 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 191,4 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 143,5 кв. м, право власності набуто 08.06.2015;

- цілісний майновий комплекс будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 10814,9 кв. м (розмір частки власності 19/25), право власності набуто 25.03.2013;

- нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5173,8 кв. м. та 1155,5 кв. м (розмір частки власності 1/20), право власності набуто 25.09.2009.

Відповідно до рішення ХІ сесії Харківської міської ради VІІ скликання від 22.02.2017 №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (зі змінами та доповненнями), встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення, яким передбачена ставка податку на нерухоме майно, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр.

Ставка податку у 2017 році становила 32,00 грн, за 1 квадратний метр бази оподаткування (1% від розміру мінімальної заробітної плати (3200 грн), встановленої на 01 січня 2017 року).

Ставка податку у 2018 році становила 37,23 грн, за 1 квадратний метр бази оподаткування (1% від розміру мінімальної заробітної плати (3723 грн), встановленої на 01 січня 2018 року).

Ставка податку у 2019 році становила 41,73 грн, за 1 квадратний метр бази оподаткування (1% від розміру мінімальної заробітної плати (4173 грн), встановленої на 01 січня 2019 року).

Контролюючим органом здійснено позивачеві нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період з 2017 по 2019 роки та прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2020 №0232135-5606-2030 на суму 342992,39 грн, №0232135/1-5606-2030 на суму 569023,52, №0232149-5606-2030 на суму 10795,13 грн, №0232149/1-5606-2030 на суму 17909,11 грн, №0232147-5606-2030 на суму 2410,95 грн, №0232147/1-5606-2030 на суму 3999,41 грн, №0232119-5606-2030 на суму 5988,26 грн, №0232119/1-5606-2030 на суму 9934,51 грн, №0232120-5606-2030 на суму 5399,86 грн, №0232120/1-5606-2030 на суму 8958,36 грн, №0085147-5606-2030 на суму 5921,49 грн, №0085147/1-5606-2030 на суму 9823,74 грн, №0085146-5606-2030 на суму 7987,12 грн, №0085146/1-5606-2030 на суму 13250,62 грн, №0085148-5606-2030 на суму 8533,79 грн, №0085148/1-5606-2030 на суму 14157,54 грн, №0085151-5606-2030 на суму 4511,01 грн, №0085151/1-5606-2030 на суму 7483,76 грн, №0085150-5606-2030 на суму 5500,01 грн, №0085150/1-5606-2030 на суму 9124,51 грн, №0085149-5606-2030 на суму 6184,39 грн, №0085149/1-5606-2030 на суму 10259,87 грн.

Не погоджуючись із визначеною сумою податкових зобов`язань, позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби України.

Рішенням №5324/Ш/99-00-06-02-04-09 від 04.12.2020 Державною податковою службою України відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги, а спірні рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, висновки якого підтримав й апеляційний суд, виходив з правомірності донарахування контролюючим органом позивачеві спірних сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомості.

Рішення судів мотивовано тим, що позивачем не надано, як до податкового органу, так і до суду, жодного технічного документу, при дослідженні якого було б можливо класифікувати функціональне призначення нерухомих об`єктів, щодо яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення. В свою чергу, відповідачем було надано до суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на підставі якої податковим органом було зроблено розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, при дослідженні якої встановлено, що оподатковані об`єкти нерухомого майна є нежитловими будівлями, та відповідно є об`єктами оподаткування.

Крім того, суди зазначили, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно - будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об`єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції при вирішені спору не досліджено та не визначено функціональне призначення об`єктів нежитлової нерухомості за ДК 018-2000, а зроблено лише формальне посилання на Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Вважає, що застосувавши до усіх нежитлових приміщень найвищу ставку податку, контролюючий орган порушив принцип визначеності й такі його дії не відповідають прийнятим органами місцевого самоврядування рішенням по встановленню певних правил.

Окрім того, позивач вказує, що в порушення приписів статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, судом обов`язок щодо доказування правомірності прийнятих контролюючим органом рішень, з відповідача перекладено на нього.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021 у цій справі.

Відповідач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішення.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу вимог п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зокрема зобов`язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Як констатовано судами та вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи позовну заяву, а також вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою просп. Гагаріна, 360-Б, м. Харків є нежитловим приміщенням, а саме виробничим будинком, а відтак ставка для зазначеної будівлі при обчисленні податку за 2017 -2018 роки повинна складати 0,25 відсотка.

Будівля, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 відноситься до пункту "інші будівлі" та відповідно ставка для сплати податку за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, становить 0,1%.

Об`єкт же нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 відноситься до будівель сільськогосподарського призначення й ставка податку до нього має бути застосована у розмірі 0,2%.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано, ні до податкового органу, ні до судів першої та апеляційної інстанцій, жодного технічного документу, при дослідженні якого було б можливо класифікувати функціональне призначення нерухомих об`єктів, щодо яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

В свою чергу, відповідачем було надано до суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на підставі якої податковим органом було зроблено розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, при дослідженні якої судами встановлено, що оподатковані об`єкти нерухомого майна є нежитловими будівлями. Встановити ж належність нежитлових будівель до певної класифікації з вказаних документів не вбачалося можливим.

Разом з тим, судами обґрунтовано зазначено, що відповідно до пп. 266.7.3. п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:

- об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

- розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

- права на користування пільгою із сплати податку;

- розміру ставки податку;

- нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Відтак, позивача не було позбавлено можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподаткованих будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування відповідних коефіцієнтів для обчислення такого податку. Однак, як встановлено судами, позивачем не вчинялися дії щодо звірки даних для обчислення податку відповідно до податкового законодавства.

Що ж стосується посилань позивача на те, що в даному випадку обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Колегія суддів приймає до уваги й те, що позивач не обґрунтував неможливість надання технічних документів, на підставі яких можливо було б класифікувати функціональне призначення нерухомих об`єктів, щодо яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, як контролюючому органу, так і судам попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем в даному випадку не доведено та не спростовано обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судом в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021 у справі №520/342/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Л.І. Бившева