Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2019 року

Київ

справа №803/1686/16

адміністративне провадження №К/9901/56013/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2017 (суддя - Мачульський В.В.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 (судді- Судова-Хомюк Н.М., Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)

у справі №803/1686/16

за позовом Фізичної особи-громадянина ОСОБА_4

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ДПІ) від 22.04.2016.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що ДПІ безпідставно розцінило суму прощеного банківською установою боргу за кредитним договором як отримане ОСОБА_4 додаткове благо, з якого остання повинна сплатити податок.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0019351304 від 22 квітня 2016 року в частині збільшення ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 272 832, 85 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 68 208,21 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

У своєму відзиві позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2008 року між ОСОБА_4, як позичальником та АТ «УкрСиббанк» (далі Банк), як кредитором, був укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит в іноземній валюті (доларах США).

Повідомленнями від 29.09.2014 Банк проінформував ОСОБА_4 про анулювання боргу що станом на 30 вересня 2014 року становив : 263 378, 08 доларів США, що складає 3 399 730, 61 грн. по курсу НБУ, штрафні санкції у сумі 4 412, 87 грн., та кредитної заборгованості в сумі 62 680, 13 грн., штрафні санкції у сумі 116, 28 грн. При цьому Банк повідомив позивача про те, що відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України анульована сума заборгованості є доходом, отриманим як додаткове благо, в зв'язку з чим ОСОБА_4 належить самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.

За результатами проведеної ДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 складено акт від 29 березня 2016 року.

В акті викладено висновок контролюючого органу про те, що позивач в ІІІ кварталі 2014 року отримала від Банку дохід у якості додаткового блага в сумі 3 466 940, 20 грн., проте в порушення вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 та статті 179 Податкового кодексу України не сплатила до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 583 136, 23 грн.

На цій підставі відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0019351304 від 22 квітня 2016 року яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 589 136, 23 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 147 454, 06 грн.

Свої дії щодо прийняття податкового повідомлення-рішення ДПІ обґрунтовує тим, що прощення (анулювання) Банком суми боргу є додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу.

Частково задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що загальна сума доходу, який підлягає оподаткуванню в порядку «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України становить 1 860 607, 85 грн. (борг за основним зобов'язанням), а тому саме вказану суму позивач був зобов'язаний включити до декларації та нарахувати відповідний податок з вказаної суми. В той же час, відсотки за користування кредитом та штрафні санкції нараховані Банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України, який підлягає оподаткуванню.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що у розумінні положень абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України сума пені та відсотки за користування кредитом, які прощено (анульовано) кредитором, не відноситься до додаткового блага платника податків і не може включатися до загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній, зокрема, в постановах від 10 травня 2018 року у справі №807/1304/16, від 10 травня 2018 року у справі №802/142/17-а та від 23 жовтня 2018 року у справі №808/3458/16.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регламентують спірні правовідносини, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, постанови Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2017 та Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер