Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.07.2020 року у справі №560/4006/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 560/4006/19

провадження № К/9901/16852/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Франтовської К. С., суддів: Совгири Д. І., Кузьменко Л. В.

І. Обставини справи:

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Краматорського прикордонного загону (військова частина 2382), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік;

1.2. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні - виплати в день виключення зі списків особового складу прикордонного загону (02.08.2019) компенсації за неотримане речове майно;

1.3. стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 02 грудня 2019 року в сумі 82152,36 гривень.

2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що проходив військову службу у Краматорському прикордонному загоні (військова частина 2382) на посаді старшого офіцера відділу прикордонного штабу, маючи військове звання підполковника. В подальшому був звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із закінченням строку контракту, та виключений зі списків особового складу наказом начальника прикордонного загону від 30 липня 2019 року № 253-ос, з 02 серпня 2019 року.

2.1. Стверджує, що станом на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів повного розрахунку при звільненні позивача, а фактичний розрахунок здійснив лише 03 грудня 2019 року. Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день звільнення, то в період з 02 серпня 2019 року по 02 грудня 2019 року існувала затримка у розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувсь до суду з цим позовом.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу в Краматорському прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на посаді старшого офіцера відділу прикордонного контролю штабу, маючи військове звання підполковника.

4.22 травня 2019 року позивач подав до начальника Краматорського прикордонного загону рапорт про нарахування та виплату йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.

5. Наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 липня 2019 року № 213-ОС позивача звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку із закінченням строку контракту.

6.08 липня 2019 року позивач подав до начальника Краматорського прикордонного загону рапорт про виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019 рік.

7. Листом від 30 липня 2019 року відповідач повідомив, що згідно із пунктами 17, 18, 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинене, виплата грошової компенсації на передбачена.

8. Наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 30 липня 2019 року № 253-ОС виключено підполковника ОСОБА_1 зі списків особового складу загону з 01 серпня 2019 року.

9.03 грудня 2019 року проведено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 26625,53 гривень.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 06 лютого 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.

10.1. Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2382), що полягає у невчасному нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік.

10.2. Визнано протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2382), що полягає у нездійсненні повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині виплати в день виключення зі списків особового складу прикордонного загону компенсації за неотримане речове майно.

10.3. Стягнуто з Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 02 грудня 2019 року в сумі 8615,47 грн без урахування обов'язкових податків та зборів.

10.4. В решті позову - відмовлено.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 зазначив, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, Краматорський прикордонний загін протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також протиправно не виплатив грошову компенсації за неотримане речове майно. Дійшовши висновку, що у межах спірних правовідносин у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування, виходив з того, що позивачу вчасно не виплачено лише частину коштів на які він мав право при звільненні, а відтак, ухвалив про стягнення на його користь середнього заробітку у пропорційному відношенні.

12. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2020 року скасував зазначене рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року в частині задоволення позову і стягнення з Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 02 грудня 2019 року в сумі 8615,47
грн., та у зазначеній частині позов залишив без розгляду. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року залишив без змін.

13. Залишаючи позовну заяву у частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами встановленого строку, оскільки перебіг встановленого законом строку закінчився 03 листопада 2019 року (з 03.08.2019р. - по 03.11.2019р. ).

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати його рішення в частині залишення позовних вимог без розгляду та направити справу у частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні до суду апеляційної інстанції.

14.1. В іншій частині постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року не оскаржується.

15. Водночас представник відповідача у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду

16. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. За приписами частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.

18. Відповідно до частин 1 -3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частин 1 -3 статті 122 КАС України або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи частин 1 -3 статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

19. Частиною п'ятою цієї ж статті обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

20. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

21. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

22. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

23. Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

24. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

25. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

26. За висновком указаного рішення Конституційного Суду України положення частини 1 статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями частини 1 статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

27. Отже, для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

28. Також варто зауважити на тому, що, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

29. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України роз'яснив, що положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

30. Окрім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 положення частини 2 статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

31. Оскільки предметом переданого на розгляд адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування частини 3 статті 233 КЗпП відсутні.

32. При цьому Верховний Суд акцентує увагу на тому, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України як норми спеціального процесуального закону. Такого висновку Верховний Суд дійшов, із-поміж інших, у постанові від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 815/2681/17.

33. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

34. У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

35. У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

36. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

37. У справі, що розглядається, доводи касаційної скарги стосуються оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року в частині строку звернення позивача до адміністративного суду під час застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.

38. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції позивачем не оскаржується.

39. Залишаючи позовну заяву у частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні без розгляду, Сьомий апеляційний адміністративний суд виходив з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду.

40. Як уже зазначено, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем по виплаті компенсації за неотримане речове майно проведено 03 грудня 2019 року, а відтак перебіг строку для звернення до суду про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні розпочався саме з дати фактичного розрахунку з позивачем, а не з моменту звільнення позивача з військової служби (03 серпня 2019 року), як вказує суд апеляційної інстанції.

41. Своєю чергою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 06 грудня 2019 року, тобто через три дні після проведення остаточного розрахунку при звільненні, що свідчить про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

VІ. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

42. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

43. Таким чином, з огляду на приписи частини 1 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

VІІ. Судові витрати

44. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у справі № 560/4006/19 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

О. В. Кашпур