Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2019 року у справі №826/28216/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа №826/28216/15

адміністративне провадження №К/9901/32172/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (головуючий суддя: Глущенко Я.Б., судді: Пилипенко О.Є., Кузьмишина О.М.) у справі №826/28216/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський Газовий Банк» Оберемка Романа Анатолійовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Європейський Газовий Банк», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Європейський Газовий Банк» Оберемка Романа Анатолійовича (далі по тексту - відповідач-2, Уповноважена особа), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Європейський Газовий Банк" (далі по тексту - ПАТ «Єврогазбанк») за рахунок Фонду, з належною йому сумою в розмірі 196 400,00 грн. на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою від 18 червня 2014 року №349667;

- зобов'язати відповідача-2 включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Єврогазбанк» за рахунок Фонду, з належною йому сумою в розмірі 196 400,00 грн. на підставі договору банківського вкладу з фізичною особою від 18 червня 2014 року №349667 в порядку визначеному чинним законодавством;

- зобов'язати Фонд вчинити дії щодо виплати грошових коштів у розмірі, визначеному частиною першою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що розміщені за договором банківського рахунку у ПАТ «Єврогазбанк», на користь позивача.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначила, що вважає, що належні їй кошти в ПАТ «Єврогазбанк не підпадають під обмеження, визначені частиною четвертою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Уповноваженою особою не наведено визначених законом підстав для не включення позивача до відповідного переліку вкладників, що свідчить про допущення зі сторони відповідача-2 протиправної бездіяльності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Оберемка Р.А. щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Єврогазбанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу з фізичною особою від 18 червня 2014 року №349667. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Оберемка Р.А. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Єврогазбанк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу з фізичною особою від 18 червня 2014 року №349667. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Оберемка Р.А. задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ "Єврогазбанк" (банк) укладено договір банківського вкладу з фізичною особою від 18 червня 2014 року №349667, за умовами якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_1 та приймає від вкладника грошові кошти в сумі 196 400,00 грн.

Згідно з квитанцією від 18 червня 2014 року №81564 на вкладний рахунок позивача внесено грошові кошти у розмірі 196 400,00 грн.

Постановою Національного банку України від 17 червня 2014 року № 366/БТ «Про застосування до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» заходів впливу та призначення куратора» зупинено вказаному банку з дня прийняття цієї постанови до 18 грудня 2014 року (включно) здійснення таких операцій, у тому числі:

- залучення у вклади (депозити) кошти від фізичних осіб (у тому числі з видачею ощадних депозитних сертифікатів) у національній та іноземній валютах, а також у банківських металах, крім операцій з членами спостережної ради, правління ревізійної комісії банку, власниками істотної участі банку, а також у разі залучення коштів на умовах суборденованого боргу;

- відкриття поточних рахунків (у тому числі карткових) та залучення на поточні рахунки клієнтів (у тому числі карткові) - фізичних осіб (резидентів) коштів у національній та іноземній валюті.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 листопада 2014 року №725 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський Газовий Банк" постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Єврогазбанк", а на підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18 листопада 2014 року №121 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ "Єврогазбанк" та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Єврогазбанк" Ковальова В.М.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2014 року №150 призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи Оберемка Р.А. з 19 грудня 2014 року.

У газеті "Голос України" №226 (5976) за 22 листопада 2014 року опубліковано оголошення про початок процедури ліквідації ПАТ "Єврогазбанк" та повідомлено, що для отримання коштів вкладники банку з 25 листопада по 06 січня 2015 року включно можуть звертатись до установ банку-агента - ПАТ "Банк "Київська Русь"; відшкодування вкладникам ПАТ "Єврогазбанк" після 06 січня 2015 року здійснюватимуться за результатами розгляду їх індивідуальних звернень на адресу Фонду.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та до Загального реєстру вкладників ПАТ "Єврогазбанк" звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не було наведено, а судом не встановлено належних правових підстав для визнання нікчемним договору банківського рахунку від 18 червня 2014 року №349667, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача щодо включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. В той же час, позовні вимоги до Фонду заявлені позивачем передчасно.

Крім того, суд першої інстанції відступив від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15 червня 2016 року №826/20410/14, та дійшов до висновку, що даний спір з приводу виконання відповідачами функцій з організації виплат відшкодування за вкладами є публічно-правовим та має розглядатись в порядку адміністративного судочинства, а тому підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Також суд першої інстанції зазначив, що належними доказами не було доведено факт надіслання позивачу повідомлення про нікчемність правочину від 17 квітня 2015 року, при цьому порушення прав позивача носить триваючий характер, оскільки ОСОБА_1 розраховувала на отримання коштів за вкладом від початку призначення ліквідаційної процедури, а тому суд не застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 99 КАС України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов до висновку, що ПАТ «Єврогазбанк», не зважаючи на заборону щодо залучення вкладів від фізичних осіб, встановлену постановою НБУ від 17 червня 2014 року №366/БТ, було укладено договір банківського вкладу з позивачем, а тому Уповноважена особа правомірно вважала вказаний правочин нікчемним. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що постанова НБУ від 17 червня 2014 року №366/БТ «Про застосування до ПАТ «Єврогазбанк» заходів впливу та призначення куратора» була доведена до відома банку 18 червня 2014 року о 12:30 годин, в той час, як залучення коштів за договором банківського вкладу відбулось 18 червня 2014 року о 15:55 годин. Крім того, апеляційний суд дійшов до висновку, що фактичного внесення коштів на рахунки не відбулось, що підтверджено випискою по рахунках.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова НБУ від 17 червня 2014 року №366/БТ є банківською таємницею, а тому позивачу не могло бути відомо про її існування. Встановлені нею обмеження не поширюються на клієнтів банку, а тому позивач не може нести відповідальність за порушення встановлених нею приписів. При цьому відповідачами не надано жодних доказів притягнення до відповідальності посадових осіб ПАТ «Єврогазбанк», які, будучи обізнаними про існування вказаної постанови, уклали з позивачем договір банківського вкладу. Зауважено, що договір банківського вкладу було укладено до запровадження тимчасової адміністрації у банку. Також скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою звіт колишньої Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Єврогазбанк» Ковальова В.М. від 11 грудня 2014 року №258/14, який був затверджений виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та яким жоден із договорів не було визнано нікчемним. Стосовно виписки по особовим рахункам, на яку послався суд апеляційної інстанції, скаржник зазначив, що з огляду на кількість та інтервал між операціями не можна стверджувати, що вказана виписка відображає конкретний час створення банківських документів, а свідчить лише про час автоматичного розподілення документів на рівні серверу головного банку, до якого ні клієнт, ні працівники банку не мають відношення, оскільки такі операції є фінальною стадією проведення документу та здійснюються в автоматичному режимі. Положення пункту сьомого частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів» не підлягають застосуванню в даному випадку, оскільки позивач є вкладником, а не кредитором банку.

В подальшому позивачем було надано додаткові пояснення на касаційну скаргу, в яких наголошено на тому, що застосування до даних правовідносин пункту сьомого частини 3 статті 38 вказаного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є протиправним, оскільки на момент їх виникнення відповідні зміни до Закону ще не були внесені.

Крім того, позивачем було подано також клопотання про здійснення заміни відповідача у справі, а саме Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» з Оберемка Романа Анатолійовича на ОСОБА_5.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для здійснення заміни відповідача у справі, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у розрізі приписів пункту 17 частини першої статті 2, пункту другого частини п'ятої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа є працівником Фонду, який може змінюватися виконавчою дирекцією Фонду впродовж тимчасової адміністрації та ліквідації Фонду, але при цьому незмінно виконує відповідні делеговані їй Фондом функції, то зазначення конкретного прізвища, імені та по батькові відповідної посадової особи під час судового розгляду справ не є обов'язковим, в тому числі і з метою належного захисту порушених прав особи в процесі виконання судового рішення. Отже, підстави для здійснення заміни сторони у справі відсутні, а тому клопотання позивача у цій частині задоволенню не підлягає.

Інші учасники судового процесу правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи станом на день запровадження у банку тимчасової адміністрації залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

На дату прийняття постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2014 року №424 "Про віднесення ПАТ «Єврогазбанк» до категорії неплатоспроможних" на вкладному (депозитному) рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ «Єврогазбанк» договору від 18 червня 2014 року №349667, знаходились грошові кошти у розмірі 196 400 грн.

Як вбачається з квитанції від 18 червня 2014 року №81564, вказані кошти на депозитний рахунок позивача були залучені ним особисто готівкою через касу банку (а.с.7).

Частина друга статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на дату укладення договорів банківського вкладу, а саме 18 червня 2014 року) визначає, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Згідно з частиною третьою вказаної статті встановлено, що договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, чинній з 11 липня 2014 року, Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до повідомлення № 1025.3-7-21 від 17 квітня 2015 року про нікчемність договору №349667 банківського вкладу з фізичною особою від 18 червня 2014 року та операцій з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку. Відкритому на виконання вказаного договору, відповідач-2 підставою нікчемності вказаного правочину визначив пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Так, пункт 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI (в редакції, чинній з 11 липня 2014 року) визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема у випадку, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку

Судом касаційної інстанції враховується той факт, що спірний правочин було укладено до внесення змін до статті 38 Закону № 4452-VI, яка в редакції, чинній до 11 липня 2014 року, взагалі не містила пункту сьомого, як і не містила пункту, який би містив аналогічні пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI (в редакції, чинній з 11 липня 2014 року) положення. Слід зауважити, що особи повинні дотримуватись вимог законодавства, чинного саме на момент вчинення ними певних дій, та не можуть нести відповідальність за порушення, які встановлені законодавцем пізніше.

Разом з тим, вказане повідомлення не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, в редакції, чинній саме на час укладення договору банківського вкладу та вчинення відповідної трансакції, з якими відповідач-2 пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

При цьому зазначення відповідачем-2 пункту 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI як підставу для віднесення спірного правочину до категорії нікчемних, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки відповідачем-2 всупереч приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) не було доведено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок укладення спірного правочину у позивача виникли переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку. Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується доводами касаційної скарги, при укладенні договору банківського вкладу (депозиту) від 18 червня 2014 №349667 позивачем не отримано жодних переваг від ПАТ «Єврогазбанк», банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку, вказаний договір є типовим.

З приводу посилань відповідача-2 на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася лише 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на вказане, застосування відповідачами посилань на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивача є безпідставним.

З приводу посилань відповідачів на те, що спірний правочин було укладено в період дії обмежень, встановлених постановою від 17 червня 2014 року № 366/БТ «Про застосування до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» заходів впливу та призначення куратора», колегія суддів касаційного суду зазначає, що відповідно до приписів статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» положення вказаної постанови є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача з її положеннями відповідачами надано не було, як і не надано, всупереч приписів статті 71 КАС України (в редакції чинній на час ухвалення рішень судами) доказів доведення керівництвом такої інформації і до відповідальних працівників банку, якими було оформлено з позивачем спірний договір банківського вкладу.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Єврогазбанк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2 не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Єврогазбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Єврогазбанк» за рахунок Фонду.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

Суд касаційної інстанції зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів про відсутність підстав для зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснити дії щодо включення позивача в загальний реєстр вкладників ПАТ «Єврогазбанк», з огляду на їх передчасність, адже вчинення таких дій належить до повноважень Фонду, які можуть бути реалізовані ним лише після отримання додаткової інформації від Уповноваженої особи про позивача як вкладника банку, які в даному випадку відповідачем-2 здійснені не були, а отже, адміністративний позов у цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №814/4091/15.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року у справі №826/28216/15 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду