Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2019 року у справі №826/11727/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа №826/11727/14

адміністративне провадження №К/9901/6285/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді: Берназюк Я. О., Кравчук В. М.

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016р. (судді - Мороз Л. Л., Горбатюк С. А., Швед Е. А.) у справі №826/11727/14 (К/800/68316/14) за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Морозова Г. В. про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив:

-визнати протиправними дії Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Геннадія Вікторовича щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на: 1) житловий будинок № НОМЕР_1; 2) на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6, кадастровий номер 8000000000:90:072:0129; 3) земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_4, кадастровий номер 8000000000:90:072:0017, за ОСОБА_2;

-скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозова Геннадія Вікторовича про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вищевказані об'єкти;

-зобов'язати Державну реєстраційну службу України поновити запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вищевказані об'єкти.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що здійснивши державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки приватний нотаріус діяв противно, не у спосіб, визначений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Судами встановлено, що 17.07.2012р. між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 6138000 грн. (на час позики - еквівалент 500000,00 Євро).

В забезпечення виконання вказаного договору ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклав договір іпотеки зі ОСОБА_2 (іпотекодержатель), предметом якої було визначено спірне у цій справі майно.

16.08.2013р. відповідачем вчинено виконавчий напис №1636 про звернення стягнення на майно боржника - ОСОБА_1, а 18.04.2014р. прийняті рішення та вчинені дії з реєстрації права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_3; земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер undefined; земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5, кадастровий номер 8000000000:90:072:0017 з метою задоволення вимог стягувача - ОСОБА_2.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо проведення спірних реєстараційних дій, звернувся до суду з даним позовом.

Постановою Окружного адміністративного міста Києва від 07.10.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
16.12.2014р., у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016р. рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.

У липні 2016р. ОСОБА_1 (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017р. ) звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016р. у справі №826/11727/14 (К/800/4390/17) з підстави, встановленої пунктом 5 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обгрунтування заяви про перегляд посилався на неузгодженість висновків Вищого адміністративного суду України з висновками Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладених у постановах від 19.05.2013р. №21-121а15, від 11.11.2014р. №21-357а14.

Зокрема посилався на те, що за висновками Вищого адміністративного суду України, викладеним в ухвалі від 26.05.2016р., наявність зареєстрованих обтяжень під час вчинення реєстраційних дій не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем у відповідності до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас, за висновками Верховного Суду України, викладеним у зазначених вище постановах, наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Ухвалою Верховного Суду України від 12.09.2016р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Морозова Г. В. про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України, в редакції після
15.12.2017р., матеріали заяви передано до Верховного Суду.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд дійшов висновку що заява підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 7 ч. 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р. ), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому статей 2, 4 та 19 КАС України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України.

За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів."

Зокрема, приймаючи постанову від 04.09.2018р. у справі №823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Крім того, у постанові від 27.11.2018р. у справі 820/3534/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Приймаючи у подібних правовідносинах постанову від 22.08.2018р. у справі 820/4673/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що враховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

У справі, що розглядається виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням нотаріуса про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та житловий будинок за третьою особою. При цьому позивач не виступав заявником оскаржуваних реєстраційних дій.

Заявлені у справі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо виконання умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного) та правомірності набуття третьою особою права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення нотаріуса як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки виконання умов цивільно-правових угод, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту "б" пункту 1 частини 2 статті 243 КАС України всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з
15.12.2017р. ), статтями 241, 243, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017р. ), -

постановив:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного міста Києва від 07.10.2014р., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014р. та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016р. - скасувати, провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

Я. О. Берназюк

В. М. Кравчук