Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.05.2018 року у справі №815/3927/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 червня 2019 року

Київ

справа №815/3927/17

адміністративне провадження №К/9901/51472/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/3927/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (ухвалену у складі головуючого судді Бжассо Н.В.) та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Домусчі С.Д., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заяви

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №54 від 21 березня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно позивача - ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 березня 2017 року громадянин Анголи ОСОБА_1 отримав повідомлення №5/1 - 78/1 від 21 березня 2017 року від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №54 від 21 березня 2017 року.

Вказане рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання ОСОБА_1 за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Анголи та інформацію по країні походження позивача.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 19 жовтня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання рішення неправомірним та зобов`язання вчинити певні дії.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ГУ ДМС в Одеській області, де розглядалася заява громадянина Анголи ОСОБА_1 , було належним чином проаналізовано всі подані останнім відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (наказ ГУДМС в Одеській області від 21.03.2017 №54).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 28 лютого 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року - без змін..

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Рух справи у суді касаційної інстанції

7. 23 травня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі касатор просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року .

8. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 12 червня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючий суддя), Радишевська О.Р., Уханенко С.А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 12 червня 2019 року №710/0/78-19.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року вказану касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до попереднього розгляду у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами на 27 червня 2019 року.

9. Головне територіальне управління юстиції в Одеській області надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представника позивача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 , зазначає, що вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо не надання позивачем документів або матеріалів, які б могли бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, про ненадання переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від`їзду до України. Така незгода касатора обумовлена тим, що в анкеті та проведеному інтерв`ю він причиною виїзду зазначив політичні проблеми, оскільки місто, в якому проживав апелянт, є найбагатшим містом в Анголі, яке веде боротьбу за незалежність та там йде війна, про яку у світі ніхто не чув, оскільки це не вигідно президенту Анголи.

Зазначає, що він вказував про те, що ОСОБА_1 не може повернутись на батьківщину, оскільки його життю буде загрожувати небезпека, так як його батько є членом групи, яка бореться за незалежність міста, а якщо він повернеться, люди можуть почати говорити, що позивач не погоджується з президентом, і навіть можуть вбити.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Вважає, що у разі його повернення до Анголи його життю на свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в якій вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню

Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

11. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі)

Головне територіальне управління юстиції в Одеській області посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій правомірно, а тому відсутні підстави для їх скасування.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Анголи, анголець (бакуну), неодружений, віросповідання - іслам (шиїт), рідна мова - португальська, володіє українською, фіоте, іспанською мовами та російською на початковому рівні.

13. 16 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою для подання такої заяви позивач зазначив те, що уряд Анголи зруйнував село, в якому народився позивач, у зв`язку з тим, що мешканці, які там проживають, вважаються повстанцями. Позивач зазначає, що просить українську владу допомогти отримати всі необхідні документи, щоб легалізуватися.

14. Згідно з анкетою позивача, що складена 20 березня 2017 року, на посвідчення особи ОСОБА_1 надав копію паспортного документа № НОМЕР_1 , що виданий Службою міграції та Іноземних справ Лаунда 15 травня 2014 року, дійсний до 15 травня 2019 року, оригінал загубив біля вул. Каманіна.

15. 21 жовтня 2010 року позивач покинув країну постійного проживання на підставі навчальної візи та літаками м. Луганда (Ангола) - м. Кіншаса (ДР Конго) - м. Брюссель (Бельгія) - м. Київ (Україна) потрапив приблизно 22-23 жовтня до України.

16. 21 березня 2017 року відповідачем складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.

У висновку зазначено, що за результатом розгляду заяви позивача та інформації по країні походження, відповідач дійшов висновку, що заява є очевидно необґрунтованою за відсутністю умов, визначених п.п.1,13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

17. 28 березня 2017 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту на підставі наказу №54 від 21 березня 2017 року.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

18. Конституція України.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

20. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Частина восьма статті 8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Частина друга статті 12. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

21. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

22. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

Пункт п`ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

25. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 як при звернені до відповідача, так і при звернені до суду не зазначив, що саме загрожує його життю у випадку повернення до Анголи.

26. Доводи касатора щодо участі його батька в угрупуванні «ФЛЕК ФАК», що в подальшому призвело до необхідності покинути Анголу через переслідування президентом, не підтверджені. До України позивач потрапив за навчальною візою, а не з підстав необхідності покинути Анголу через політичні переконання.

27. Крім того позивач неодноразово зазначав, що особисто до нього жодних погроз чи переслідувань на території Анголи не було.

28. 15 травня 2014 року ОСОБА_1 документований в службі Міграції та Іноземних справ Луанда паспортним документом № НОМЕР_1 . Зазначені обставини на думку судів попередніх інстанцій, з якою погоджується Верховний Суд, вказує на відсутність елементу переслідування позивача з боку державної влади Анголи.

29. Також судами встановлено, що у період з 2003 по 2008 рік позивач навчався у м. Луанда в коледжі Ренесцер Но Сосего, який закінчив з отриманням сертифікату, що спростовує доводи ОСОБА_1 відносно того, що особи, які проживають у м. Кабінда, з народження вважаються повстанцями та переслідуються владою.

30. До позивача не застосовувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався, невійськовозобов`язаний. Він не був членом політичних, релігійних, військових, громадських організацій, в інцидентах із застосуванням насильства, що пов`язано з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами участь не брав. На території Анголи ніякої шкоди та переслідувань не зазнавав.

31. За змістом анкети та протоколу співбесіди позивач прагне легально проживати на території України, оскільки він інженер і йому неприємно бути на території України нелегально.

Проте прагнення кращого життя, відсутність коштів на навчання та на повернення на Батьківщину, а також небажання нелегально проживати на території України, не є підставою для отримання статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

32. Крім того, враховуючи відомості, надані позивачем під час співбесіди від 21.03.2017 року, підстави, за яких він потрапив на територію України (для навчання) та доводи, які ОСОБА_1 зазначив в адміністративному позову та в касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про суперечливість та неправдоподібність тверджень ОСОБА_1 щодо підстав прибуття на територію України та підстав неможливості виїзду до країни громадянської належності. Спочатку він вказує підстави прибуття на територію України навчання, в подальшому політичну ситуацію в Анголі. Спочатку підставою неможливості виїзду до країни громадянської належності вказує відсутність коштів, а в подальшому політичну ситуацію в Анголі, перебування батька в угрупуванні «ФЛЕК ФАК», через що його життю буде загрожувати небезпека

33. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

34. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

VI. Судові витрати

35. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року у справі №815/3927/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Кашпур

Судді О. Р. Радишевська

С.А. Уханенко