Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 560/1399/21

адміністративне провадження № К/9901/42889/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (суддя Блонський В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Смілянець Е.С., судді - Капустинський М.М., Сапальова Т.В.) у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» до Головного управління Державної податкової служби в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У лютому 2021 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі за текстом - СТОВ «Зоря», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Хмельницькій області (далі за текстом - ГУ ДПС в Хмельницькій області), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 4 грудня 2020 року №0015420712 та №0015410712.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до правових норм ПК України податкова накладна складається окремо на кожне постачання товарів, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата. Складання двох або більше податкових накладних у випадку отримання попередньої оплати товарів однією сумою або одноразової поставки товарів, не відповідає нормам ПК України, та не дає можливості ідентифікувати операції.

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження відповідач звертає увагу на застосування судами попередніх інстанції норми права без урахування висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 15 червня 2020 року у справі №440/17/19 за подібних правовідносин, в якій касаційний суд зазначив, що при складанні декількох податкових накладних постачальником у випадку оплати товару однією сумою покупець не має підстав для віднесення зазначених в них сум ПДВ до податкового кредиту, якщо такі податкові накладні не відповідають первинним документам.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Вважає безпідставними посилання відповідача на те, що податкові накладні не відповідають первинним документам (платіжним дорученням), в тому числі в частині суми ПДВ, оскільки це спростовується змістом наданих позивачем документів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління ДПС у Хмельницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку СТОВ «Зоря» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначено з врахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах, а саме: листопаді 2019 року-вересні 2020 року. За результатами перевірки 12 листопада 2020 року складено акт.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету, всього в сумі 375930 грн, та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 Декларації з ПДВ) за вересень 2020 року в сумі 302555 грн.

Висновки акта перевірки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальником товарів ТОВ «Компанія Агронова» з порушенням вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1 статті 201 ПК України.

За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки Головне управління ДПС у Хмельницькій області листом від 2 грудня 2020 року залишило висновки акта перевірки без змін.

На підставі встановлених перевіркою порушень 4 грудня 2020 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №00115410712, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 375930 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 93982,50 грн; №001542012, яким зменшено суму від`ємного значення по податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за вересень 2020 року в сумі 302555 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження Державна податкова служба України залишила означені податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Задовольняючи позов у повному обсязі та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що зміст спірних податкових накладних за сумами вартості партій товару та сплаченими сумами податку на додану вартість в їх арифметичній сукупності відповідає сумі коштів, перерахованих позивачем в рахунок оплати товару відповідним платіжними дорученнями, а також співпадає за іншими ознаками. За таких обставин, суди дійшли висновку, що позивачем правомірно віднесено сплачені суми податку на додану вартість до податкового кредиту згідно із отриманими податковими накладними.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт «а»).

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (…).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до приписів пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.11 статті 201 ПК України наведено перелік інших документів, які є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної.

Системний аналіз наведених вище положень ПК України зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що у разі вчинення першої події - списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, та у разі отримання покупцем товарів від їх продавця зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, платник податку на додану вартість має право на віднесення сплачених ним сум податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Правовою підставою, наявність якої забороняє платнику податку - покупцю товарів віднести сплачений податок на додану вартість до податкового кредиту відповідного звітного періоду, є відсутність підтвердження сплати податку зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними, чи іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України.

Як з`ясували суди обох інстанцій СТОВ «Зоря» у період з 1 листопада 2019 року по 30 вересня 2020 року здійснювало операції з придбання засобів захисту рослин, насіння, міндобрив та мікродобрив у ТОВ «Компанія Агронова» відповідно до договорів поставки від 11 березня 2019 року №ЗП 49/19Д та від 2 січня 2020 року №ЗП 31/2020.

19 жовтня 2020 року позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2020 року, в якій задекларовано від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 773057 грн.

З наявних у справі матеріалів суди з`ясували, що поставка товару здійснювалася відповідно до умов договорів партіями, на кожну окрему партію товару постачальник виставляв відповідний рахунок-фактуру, в якому зазначались номенклатура та кількість товару, що, за висновком судів, повною мірою дає можливість ідентифікувати товар, що поставлявся. Своєю чергою, позивач, як покупець товару, здійснював оплату за декількома рахунками-фактурами одним платежем, та у призначенні платежу в платіжному дорученні зазначав, за якими саме рахунками здійснюється оплата.

Таким чином, за настанням першої події - зарахування коштів на рахунок постачальника від покупця товару, за кожним рахунком, постачальником - ТОВ «Компанія Агронова» складалися і реєструвалися декілька податкових накладних за партіями товару, загальна сума вартості товару та сплаченого податку на додану вартість в яких, як з`ясували суди, дорівнює сумі відповідного платіжного доручення та відповідає його змісту. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, необхідність складання декількох податкових накладних обумовлювалася специфікою товару, що поставлявся позивачу, і в залежності від такої специфіки формувалися окремо рахунки-фактури за видами та номенклатурою товару.

Вирішуючи спір, суди також врахували, що факт сплати позивачем податку на додану вартість постачальнику в рахунок оплати товару підтверджується наявними у справі доказами, й зміст первинних документів, які були предметом дослідження при проведенні перевірки, давали змогу контролюючому органу ідентифікувати здійснені сторонами договорів поставки господарських операцій (поставки товарів партіями відповідно до їх номенклатури з оплатою одним платіжним документом).

Більш того, суди слушно взяли до уваги, що проведеною перевіркою не встановлено фактів відсутності реєстрації податкових накладних в ЄРПН, відповідно до яких позивач формував податковий кредит, як і не встановлено невідповідності податкових накладних первинним документам, оформленим за результатами господарських операцій. Не встановлено перевіркою й того, що податкові накладні відносяться до інших господарських операцій, ніж ті, які оплачувалися платіжними документами, й на підставі яких покупцю видавалися такі податкові накладні.

Так, дослідивши зміст наявних у справі первинних, розрахункових документів, податкових накладних, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податкові накладні за сумами вартості партій товару та сплаченими сумами податку на додану вартість в арифметичній сукупності відповідають сумі коштів, перерахованих позивачем в рахунок оплати товару відповідним платіжними дорученнями, а також співпадають за усіма іншими реквізитами.

Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки позивач сплачував постачальнику вартість товару платіжними дорученнями та отримував податкові накладні за видами та специфікаціями оплаченого товару згідно з рахунками-фактурами, отримані податкові накладні зареєстровані в ЄРПН є підставою для віднесення позивачем сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що зафіксовані актом перевірки обставини щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та спростовуються зібраними у справі доказами, а відтак і погоджує висновок судів про наявність підстав до скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду (справа №440/17/19), прийнятій за подібних обставин в аналогічних правовідносинах. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені фактичні обставини спору у справі №440/17/19, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що правовідносини цих юридичних спорів не є подібними. Так, у справі №440/17/19 контрагент платника податку (позивача) виписав податкові накладні, інформація в яких не підтверджувалася первинними документами (видатковими накладними). Натомість, як встановили суди у справі, яка переглядається, надані позивачем первинні документи повною мірою підтверджують інформацію, відображену в податкових накладних, що дає змогу ідентифікувати господарські операції з поставки товарів, а сума податкових накладних у сукупності дорівнює сумам, зазначених в рахунках-фактурах.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська