Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.08.2019 року у справі №500/216/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2020 року

Київ

справа №500/216/19

адміністративне провадження №К/9901/22684/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого - Кашпур О.В.,

суддів: Уханенка С.А., Шевцової Н.В.,

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження адміністративну справу №500/216/19

за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою представника громадянина Сирії ОСОБА_1 адвоката Янчишина Володимира Йосифовича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. 7.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому, із урахуванням заяви про зміни і уточнення до позовної заяви, просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 серпня 2018 року №229-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської республіки ОСОБА_1 ;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати біженцем громадянина Сирії ОСОБА_1 .

2. Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог, зазначив про необхідність надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки в його країні - Сирійській Арабській Республіці йде війна, а він не відноситься до людей які можуть взяти в руки зброю. Якщо повернеться додому, то його заберуть в армію, або він потрапить у в`язницю.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посадовою особою відповідача 06.07.2017 складено висновок по справі №2016 ТЕ0002, згідно якого загальновідомий факт внутрішнього збройного конфлікту у Сирії підтверджується численною інформацією із ЗМІ та міжнародними організаціями (УВКБ ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Human Rights Watch, Amnesty International. Твердження ОСОБА_1 різняться і є недостовірними, він є грубим порушником міграційного законодавства, притягувався до кримінальної відповідальності в Україні, а повторне звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту носить характер зловживання процедурою, тому умови, передбачені пунктом 13 частини першої статті1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» в даній справі застосовувати повторно недоцільно. У разі повернення до Сирії - міста Дамаск , Латакія, Тартус , Хама , тобто на території, що не контролюються терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2019 року у справі №500/216/19 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково:

визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №229-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_6 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Восьмий апеляційний адміністративний суд вважає, що конфлікт в Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження забороненого статтею 3, 2 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за його життя та безпеку.

7. Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, представник громадянина Сирії ОСОБА_1 адвокат Янчишин Володимир Йосифович подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_8 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд, яким зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти нове рішення про визнання ОСОБА_9 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

9. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що в даному випадку не має потреби у повторному розгляді його заяви, оскільки це не забезпечить належного захисту його прав, а тому вимога про зобов`язання відповідача надати йому статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту є обґрунтованою та такою, що відповідає українському законодавству та практиці Європейського Суду з прав людини. Наголошує на тому, що відповідачем було тричі відмовлено скаржнику з одних і тих самих підстав, справа неодноразово розглядалась судами, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій порушили ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд, зокрема право отримати «вирішення» спору судом.

IV. Позиція інших учасників справи

10. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

11. 12 серпня 2019 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючого судді), Уханенко С.А., Шевцова Н.В.

12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

13. Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року справу призначено розгляд справи у порядку письмового провадження на 24 квітня 2020 року.

VI. Установлені судами фактичні обставини справи

14. ОСОБА_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уроженцем м . Хама . На територію України прибув 26 жовтня 2010 року повітряним шляхом в м. Одеса. 3 липня 2013 року одружився з громадянкою України.

15. 9 грудня 2016 року позивач звернувся до управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області із заявою-анкетою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.

16. Наказом управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 29 грудня 2016 року за №33 позивачу було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні.

17. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017, у справі №822/96/17 за позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 29 грудня 2016 року за №33.

18. У подальшому рішенням №333-17 від 21 липня 2017 Державна міграційна служба України повторно відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 21 липня 2017 № 333-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_1 . Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.12.2016 №2.

20. За результатами повторного вивчення документів та матеріалів щодо громадянина Сирії ОСОБА_1 Державною міграційною службою України прийнято оскаржуване рішення від 10 серпня 2018 року №229-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке обґрунтоване відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

VII. Джерела права та акти їхнього застосування

21. Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Пункт 1 частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 13 частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина перша статті 5. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Абзац 5 частини першої статті 6. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частина п`ята статті 5. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Частини перша та друга статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження

Частина одинадцять статті 9. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частина п`ята статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

25. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН в справах біженців, видання 1992 року

Пункти 45, 66. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

26. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04

Пункт п`ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

VIII. Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

29. Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

30. Як встановлено судами, позивач звертаючись із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, послався на те, що в його країні Сирії війна, а він не відноситься до людей, які можуть взяти в руки зброю, тому у разі повернення додому його або заберуть в армію, або посадять у в`язницю.

31. Відповідач наголошує, що ними не виявлено фактів щодо загрози життю, безпеці та свободі заявнику через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, а відповідно йому не загрожуватиме ризик зазнати поводження, яке заборонене пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" і він не підпадає під перелік підстав для надання йому додаткового захисту відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 вказаного закону. У разі повернення до Сирії - міста Дамаск , Латакія, Тартус , Хама, тобто на території, що не контролюються терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для надання додаткового захисту.

32. Із змісту Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) вбачається, після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)» ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.

33. Також у Рекомендаціях, зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання «Ісламська держава Іраку і аль- Шама », антиурядові збройні групи і курдські сили («Загони народної самооборони», ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

34. Резолюцією №2314 (2016), прийнятою Радою Безпеки на 7798 засіданні 31 жовтня 2016 року, висловлено тривогу в зв`язку з тим, що через застосування хімічних отруйних речовин в якості зброї в Сирійській Арабській Республіці продовжують гинути і отримувати каліцтва цивільні особи.

35. У Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 01.02.2018, вказується, що: 65. Цивільні особи як і раніше піддаються довільних затримань, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд. 72. З самого початку сирійського конфлікту однієї з його гротескних рис є напади усіх боків на цивільні і об`єкти, що охороняються в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.

36. У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16.11.2017 вказано, що в результаті бойових дій, що ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше завдається шкода цивільним особам та об`єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск, Риф-Дамаск, Хама, Дераа, Ель- Кунейтра , Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.

37. У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) від 22.05.2017 вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадав припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр -ез-Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф - Дімашк , Дар`я і Ель-Кунейтра .

38. Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказування у цій справі не потребують.

39. Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що існують загальновідомі офіційні документи та повідомлення ЗМІ, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та що відповідач не надав належної оцінки тому, що на час звернення позивача за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження позивача залишається загостреною, а відтак не з`ясував характер об`єктивного побоювання позивача, зокрема, наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров`ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

40. Ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для позивача, якщо він туди повернеться, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, конфлікт є всеохоплюючим, кількість вбитих та поранених осіб є дуже значною.

41. Крім того, ситуація у країні Сирії неодноразово досліджувалася Верховним Судом у своїй практиці, зокрема у постановах від 25 липня 2019 року в справі №815/7180/16, від 27 грудня 2019 року у справі №820/4137/16.

42. Так, ЄСПЛ у справі «Sufi and Elmi v.The United Kingdom» (заяви 8319/07 і 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які були переміщені в результаті боротьби.

43. Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують факти того, що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрозу життю, безпеці чи свободі позивача.

44. З огляду на наведене, Верховний Суд вважає правильним висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не надав належної оцінки тому, що на час звернення позивача за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження позивача залишається загостреною, а відтак не з`ясував характер об`єктивного побоювання позивача, зокрема, наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров`ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

45. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №229-18 протиправним та його скасування.

46. Водночас судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення, яким визнати біженцем ОСОБА_1 , з огляду на таке.

47. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

48. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

49. Враховуючи те, що повноваження прийняти рішення про визнання громадянина біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належить до виключної компетенції відповідача, тому адміністративний суд позбавлений можливості підміняти інших суб`єктів владних повноважень.

50. Разом з тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

51. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

52. Отже, враховуючи, що рішення відповідача від 10 серпня 2018 року №229-18 скасовано, суд обґрунтовано зобов`язав відповідача з метою захисту прав позивача повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 9 грудня 2016 року №2.

53. Доводи касаційної скарги позивача про те, що в даному випадку не має потреби у повторному розгляді його заяви, оскільки це не забезпечить належного захисту його прав, у зв`язку з чим необхідно зобов`язати відповідача надати йому статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту, є необґрунтованими.

54. Оцінюючи доводи касаційної скарги відповідача, Верховний Суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом попередньої інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

55. Враховуючи наведене, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, у зв`язку з чим погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

56. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

57. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

58. Отже, колегія суддів Верховного Суду уважає за необхідне залишити в силі рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року.

IX. Судові витрати

59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника громадянина Сирії ОСОБА_1 адвоката Янчишина Володимира Йосифовича залишити без задоволення.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2019 року залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя: О.В. Кашпур

Судді: С.А. Уханенко

Н.В. Шевцова