Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.11.2020 року у справі №818/1310/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 818/1310/17

адміністративне провадження № К/9901/40946/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В.,

суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №818/1310/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про зобов'язання утриматись від вчинення дій, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2017 (суддя Павлічек В. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 (головуючий суддя Бартош Н. С., судді: Русанова В. Б., Курило Л. В. ),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" (далі також - позивач, ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ") звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі також - відповідач, ДПІ), у якому позивач просив зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Сумах Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області утриматись від безпідставного розірвання (припинення) договору про визнання електронних документів від 06.05.2015 №060520151 (реєстраційний номер - 9087589461) укладеного з ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач всупереч діючого законодавства України постійно здійснює розірвання (припинення) договору про визнання електронних документів №060520151, що в результаті призводить до унеможливлення здійснення господарської діяльності "ПВП "СТАНДАРТ". Позивач вказує, що ДПІ неодноразово здійснювалось протиправне розірвання договору, що підтверджується судовими рішеннями у справах №818/158/16, №818/567/17. З метою захисту прав та інтересів Товариства окрім визнання протиправності дій щодо розірвання договору вважає належним способом захисту прав є зобов'язання ДПІ про утримання від вчинення певних дій, а саме - утриматись від безпідставного розірвання (припинення) договору про визнання електронних документів, укладеного з Товариством.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2017, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
02.11.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі №818/1310/17.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивач вказує, що судовими рішеннями підтверджено безпідставне розірвання договору, предметом розгляду у цих справах є визнання протиправними дій, відтак твердження позивача про можливість повторного розірвання договору про визнання електронних документів не можна вважати припущеннями, відповідач може вчинити такі дії у майбутньому. Як звертає увагу позивач, товариство просить утриматися саме від безпідставного розірвання договору, оскільки судовими рішення встановлено безпідставність розірвання такого договору. Позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу. ДПІ зазначає, що нормами Податкового кодексу України контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів, відтак право позивача щодо безпідставного розірвання договору захищено приписами податкового законодавства. Відповідач вказує, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою, просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від
03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №818/1310/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2020 матеріали справи прийнято до провадження, касаційний розгляд призначено у порядку письмового провадження на 24.11.2020.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.05.2015 між ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ" та ДПІ укладено договір про визнання електронних документів №060520151 (реєстраційний номер - 9087589461) (а. с. 10-11).

Підставою для звернення позивача до суду з вимогою про зобов'язання ДПІ області утриматись від безпідставного розірвання (припинення) договору про визнання електронних документів, укладеного з ТОВ "ПВП "СТАНДАРТ" слугувало твердження позивача про те, що відповідачем неодноразово здійснювалось розірвання договору про визнання електронних документів, а тому позивач просить суд захистити його права у такий спосіб.

Судами з'ясовано, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від
01.03.2016 у справі №818/158/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016, задоволено позовні вимоги ТОВ "ПВП "Стандарт" до ДПІ про визнання протиправними дій ДПІ по розірванню договору від 06.05.2015 №060520151 про визнання електронних документів на підставі довідки від 14.01.2016 №3/18-28-07-0709 про невстановлення фактичного місцезнаходження платника податків.

Також, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №818/567/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2017, визнано протиправними дії ДПІ про припинення (розірвання) договору про визнання електронних документів від
06.05.2015 №060520151 (реєстраційний номер - 9087589461), укладеного між ТОВ
"ПВП "Стандарт" та ДПІ.

Крім того, на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі, в провадженні Сумського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа №818/1158/17 за позовом ТОВ "ПВП "Стандарт" до ДПІ, зокрема, про визнання протиправними дій ДПІ щодо припинення (розірвання) договору про визнання електронних документів від 06.05.2015 №060520151 (реєстраційний номер - 9087589461), укладеного з ТОВ "ПВП "Стандарт" та зобов'язання ДПІ поновити дію договору про визнання електронних документів від 06.05.2015 №060520151 (реєстраційний номер - 9087589461), укладеного з ТОВ "ПВП "Стандарт".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що рішення суду не може бути прийнято на майбутнє та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства. Суд зазначив, що позивачем не надано належних обгрунтувань наявності на час розгляду даної справи порушення його прав чи інтересів.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України відобразив у постанові Пленуму "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 №9. Зокрема, правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Стаття 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до частин першої, третьої статті 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з частиною 1 та 5 статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Згідно положень статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28-36).

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У рішенні від 14.11.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статтею 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У пункті 54 рішення у справі "Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (постанова Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16).

Заявляючи вимогу про зобов'язання відповідача утриматись від безпідставного розірвання (припинення) договору про визнання електронних документів, укладеного з ТОВ "ПВП "Стандарт", позивач фактично просить захистити його право, яке може бути порушене в майбутньому. При цьому, можливість порушення такого права в майбутньому позивач по справі обґрунтовує виключно тим, що відповідач вже неодноразово розривав договір про визнання електронних документів.

З метою захисту своїх прав, реалізовуючи право на судовий захист від порушення, позивач звертався до суду у справах №818/158/16,818/567/17,818/1158/17.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог частинами 1 , 2 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень".

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі №818/1158/17 постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.10.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2018, адміністративний позов задоволено: зокрема, визнано протиправними дії ДПІ щодо припинення (розірвання) договору про визнання електронних документів від 06.05.2015 №060520151; зобов'язано ДПІ поновити дію договору про визнання електронних документів від 06.05.2015 №
060520151. Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2019 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У справі №818/158/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій протиправними по розірванню договору про визнання електронних документів постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 позов задоволено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
16.05.2016 апеляційну скаргу ДПІ повернуто заявнику. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.08.2016 касаційну скаргу ДПІ повернуто скаржнику.

Крім того, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2017, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2017, задоволено позов у справі №818/567/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про визнання дій ДПІ протиправними щодо припинення (розірвання) договору про визнання електронних документів. Постановою Верховного Суду від 13.10.2020 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України (у редакції, чинній до
15.12.2017), положення якої кореспондуються з припасами частини 4 статті 78 КАС України (у чинній редакції) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, у справі що розглядається, правомірним є висновок судів попередніх інстанцій, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає лише порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні. У зв'язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, зокрема, із зобов'язанням суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій, та не може ґрунтуватися на припущеннях, без фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому.

У касаційній скарзі доводів на спростування висновків судів у даній справі, позивачем не вказано.

Враховуючи зазначене, у даній справі судами попередніх інстанцій всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, у яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на вказане, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ "ПВП " СТАНДАРТ" не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2017 у справі №818/1310/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Р. Ф. Ханова

Судді Верховного Суду