Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.09.2018 року у справі №815/6623/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа №815/6623/15

адміністративне провадження №К/9901/11326/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року (головуючий суддя - Андрухів В.В., судді - Аракелян М.М., Стеценко О.О.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року (головуючий суддя - Бойко А.В., судді - Танасогло Т.М., Яковлєв О.В.)

у справі № 815/6623/15

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання повторно розглянути заяву, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. В листопаді 2015 ОСОБА_1 (далі - позивач 1, скаржник 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2, скаржник 2) звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративними позовами до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), які об'єднані ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 в одне провадження, в якому просили:

- визнати протиправними та скасувати рішення ДМС України від 12.08.2015 року № 491-15 та від 30.07.2015 року № 426-15 про відмову у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту;

- зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання повторно розглянути заяву - відмовлено повністю.

3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ані під час перебування на батьківщині, ані під час перебування поза межами країни своєї громадянської належності позивачі не зазнавали і не зазнають жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також суди вказали, що позивачі перебуваючи у третій безпечній країні - Російській Федерації, не звернулися за міжнародним захистом до органів міграційної служби даної країни, що виключає безпідставність відмови у наданні позивачам статусу біженця. Крім того, судами не встановлено існування загрози життю, безпеці чи свободі позивачів в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

4. 09 вересня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року, в якій скаржники, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати зазначені рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

5. В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано наявність погроз з боку талібів йому та його дружині, пов'язані із їх трудовою діяльністю та їх вимагань щодо постачання зброї. Крім того, скаржники зауважили, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Також, позивачами зазначено, що у випадку їх повернення до Афганістану , їх життю та здоров`ю буде загрожувати небезпека.

6. 31 жовтня 2016 року судом касаційної інстанції отримано заперечення відповідача на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, а тому підстави для скасування чи зміни рішень- відсутні.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

8. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

9. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Афганістану, уродженцем провінції Кундуз. За національністю таджик, за віросповіданням - мусульманин-суніт. Рідна мова - дарі. Одружений на громадянці Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, з якою має дитину - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 має середню освіту, яку здобув у ліцеї "Шерхан" в період з 1993 по 2007 року у м. Кундуз (Афганістан). До моменту виїзду з країни походження позивач працював касиром у ресторані батька в м. Кундуз до 2012 року, потім директором будівельної фірми "Рахман Расулі" в м. Кундуз з 2012 по 2013 рік.

10. Позивач 1 не був членом жодних політичних, молодіжних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій. В країні громадянського походження в м. Кундуз залишились проживати близькі родичі позивача, а саме: батько - ОСОБА_4 1954 р.н., мати - ОСОБА_5 1964 р.н., брат - ОСОБА_6 1994 р.н., ОСОБА_7 2002 р.н., сестра - ОСОБА_8 1992 р.н., сестра - ОСОБА_9 1996 р.н., сестра - ОСОБА_10 1998 р.н., сестра - ОСОБА_11 2000 р.н.

11. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою Афганістану, уродженкою провінції Кундуз. За національністю узбечка, за віросповіданням - мусульманка-суніт. Рідна мова - дарі. Також володіє такими мовами: англійська, пушту, урду, узбецька. Одружена на громадянині Афганістану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, з якою має дитину - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 має вищу освіту, яку здобула в Афганістані в м.Кундуз. В період з 1996 року по 2008 рік навчалась в ліцеї "Бібі Аіша Сідіка", з 2008 по 2010 року навчалась в технічному професійному училищі за спеціальністю - бізнес "Маслакі Тижорат". В 2012 закінчила Інститут адміністрування та бухгалтерської справи. До моменту виїзду з країни походження позивачка працювала радіооператором у німецькій компанії "GTZ".

12. Позивач 2 не була членом жодних політичних, молодіжних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій. В країні громадянського походження в м. Кундуз залишились проживати близькі родичі позивачки, а саме: батько - ОСОБА_12 1953 р.н., мати - ОСОБА_13 1966 р.н., брат - ОСОБА_14 1985 р.н., брат - ОСОБА_15 1993 р.н., брат - ОСОБА_16 1996 р.н.

13. 24.07.2014 року позивач - ОСОБА_1 разом з дружиною - ОСОБА_2 покинули Афганістан авіарейсом Кабул (Афганістан) - Дубаї (ОАЕ), з м. Дубаї (ОАЕ) - м. Москва (Російська Федерація). 04.08.2014 року з м. Москва (РФ) до м. Київ (Україна) позивачі потрапили автотранспортом нелегально, після чого з м. Київ позивачі вирушили до м. Одеса.

14. 04.09.2014 року ОСОБА_2 звернулася до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області із заявою № 196 про надання захисту в Україні.

15. 10.09.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області із заявою № 200 про надання захисту в Україні.

16. 30.09.2014 року наказом №182 першого заступника начальника ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, громадянину Афганістану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, особова справа 2014OD0211.

17. 30.04.2015 року за результатами розгляду особової справи 2014OD0211 громадянина Афганістану ОСОБА_1 Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складено висновок щодо відмови громадянину Афганістану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. 12.08.2015 року рішенням Державної міграційної служби України № 491-15 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, відсутні.

19. 29.10.2015 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області за № 394 від 03 вересня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС № 491-15 від 12 серпня 2015 року.

20. 28.10.2014 року наказом №200 першого заступника начальника ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, громадянинки Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа 2014OD0212.

21. 05.05.2015 року за результатами розгляду особової справи 2014OD0212 громадянки Афганістану ОСОБА_2 Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складено висновок щодо відмови громадянці Афганістану ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22. 30 липня 2015 року рішенням Державної міграційної служби України № 426-15 ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, відсутні.

23. 29 жовтня 2015 року ОСОБА_2 отримала повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області за № 345 від 21 серпня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС № 426-15 від 30 липня 2015 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

24. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27. Абзац 7 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI:Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

28. Частина 6 статті 8 Закону № 3671-VI: Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

29. Частина 6 статті 5 Закону № 3671-VI:Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

30. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

31. Пункт 5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 (далі - Директиви № 8043/04): заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

32. Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

33. Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

34. Пункт 95 Керівництва: У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

38. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі та їх родичі не переслідувалися в країні громадянської належності за конвенційними ознаками статусу біженця; до них не застосовувалось фізичне насилля, або утиски в регіоні постійного проживання; не вказали яким чином порушувалися їх права на батьківщині. До того ж, зазначена ОСОБА_1, ОСОБА_2 інформація носить загальний характер і не має реального підґрунтя про небезпеку для позивачів стати жертвою переслідувань чи утисків на батьківщині.

40. Доводи скаржників щодо погроз на їх адресу з боку представників терористичної організації «Талібан» у зв'язку з їх діяльністю в будівельній компанії «Рахман Расулі» (позивач 1) та німецькій організації «GTZ» (позивач 2) Судом не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

41. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, інші члени родини позивача 1 також працювали разом з ним у будівельній компанії «Рахман Расулі», однак, на даний момент, вони залишаються проживати у Афганістані; жодних погроз та їх переслідувань позивачем 1 не зазначено. Стосовно переслідувань ОСОБА_2, у зв'язку з її трудовою діяльністю, то Суд зауважує, що протоколом співбесіди підтверджується, що після звільнення в грудні 2010 року з німецької організації «GTZ», будь - яких погроз вона не отримувала.

42. Таким чином, доводи скаржників щодо обґрунтованості побоювань стати жертвами переслідувань з боку антиурядових організацій не заслуговують на увагу.

43. Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачі до приїзду в Україну перебуваючи в третій безпечній країні - Російській Федерації, не скористалися своїм правом на міжнародний захист та не зверталися до органів міграційної служби даної країни із заявами про надання статусу біженця, а відтак не можуть, в силу абзацу 7 п. 1 статті 6 Закону № 3671-VI, бути визнані біженцями в Україні. Безпечність Російської Федерації підтверджується приєднанням 02.02.1993 даної країни до Конвенції про статус біженців, прийнятої 28.07.1951 Конференцією повноправних представників з питань статусу біженців і апатридів, що скликана у відповідності до Резолюції 428 (V) Генеральної асамблеї ООН від 14.12.1950, що підтвердило взяття даною країною зобов'язання щодо дотримання норм даної Конвенції, загалом, та, зокрема, міжнародного захисту осіб, яким надано статус біженця.

44. Щодо доводів позивачів про загрози їх життю та здоров`ю, у зв'язку з поверненням до міста, де вони проживали в Афганстані - м.Кундуз, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено наявність інших безпечних міст проживання в Афганістані та можливість переміщення до них, що виключатиме існування зазначеної позивачами загрози.

45. Суд також зазначає, що згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

46. Зазначені вимоги у судочинстві кореспондуються з правилами доказування, визначеними ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року , що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

47. Тому доводи скаржників щодо порушення судами норм процесуального права в частині покладення обов`язку доказування протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень виключно на самого ж суб`єкта спростовуються вищевикладеними нормами міжнародних правових актів, які підтверджують обов`язок особи, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, доведення обґрунтованості побоювань стати жертвою переслідування у країні її походження.

48. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1, ОСОБА_2 безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

49. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

51. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

52. Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

53. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року - залишити без змін.

54. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

Т.Г. Стрелець