Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

м.Київ

справа №804/7940/16

адміністративне провадження №К/9901/56734/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року (судді: Іванов С.М., Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі №804/7940/16 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, ,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Дніпропетровської області та Генеральної прокуратури України, в якому просив, з урахуванням уточненого адміністративного позову, -

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 20.10.2016 № 250 к (уточнений наказом Генерального прокурора України від 14.04.2017 № 92к в частині дати звільнення) про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Дніпропетровської області протиправним та скасувати;

- поновити на посаді заступника прокурора Дніпропетровської області з 3 листопада 2016 року.

- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 3 листопада 2016 року по день поновлення на посаді.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що наказ Генерального прокурора України від 20.10.2016 № 250к, яким його звільнено з посади заступника прокурора Дніпропетровської області, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки жодної реорганізації в Прокуратурі Дніпропетровської області не відбулося. Так, скаржник зазначає, що посади заступників прокурора області ліквідовані не були, відбулася лише зміна назви таких посад. Крім того, вважає, що під час вивільнення було порушено його право на залишення на роботі, оскільки на момент звільнення йому не були запропоновані усі наявні посади за відповідною професією та кваліфікацією.

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Дніпропетровської області просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а постанову суду апеляційної інстанції такою, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, наказом Генерального прокурора України від 22.01.2015 року №25к ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника прокурора Дніпропетровської області.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 7 липня 2016 року №94ш з метою удосконалення організації роботи Прокуратури Дніпропетровської області на підставі статей 9, 10, 14 та підпункту 6 пункту 5-1 розділу XII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» :

- ліквідовано у структурі та штатному розписі Прокуратури Дніпропетровської області 2 посади заступників прокурора області, які з відповідним фондом заробітної плати зараховані до резерву Генеральної прокуратури України;

- скорочено у штатному розписі Прокуратури Дніпропетровської області 2 одиниці, які з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України, а саме посади: начальника управління за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та начальника слідчого управління;

- установлено у структурі та штатному розписі Прокуратури Дніпропетровської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 2 посади з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступника прокурора області - начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та заступника прокурора області - начальника слідчого управління.

Листом Генеральної прокуратури України від 8 серпня 2016 року за вих. №11/1/2-1441вих-16 зазначений наказ доведено до відома прокурора Дніпропетровської області Матвійчука В.В. та зобов'язано останнього вжити відповідних заходів для його виконання.

9 серпня 2016 року за вих. №11-796вих.16 прокуратурою Дніпропетровської області винесено попередження про наступне вивільнення заступника прокурора Дніпропетровської області старшого радника юстиції ОСОБА_1, у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), також запропоновано позивачу посаду начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Дніпропетровської області.

Із вказаним попередженням ОСОБА_1 був ознайомлений 09.08.2016 року, від зайняття запропонованої посади, якою він відмовився, про що свідчить підпис, зроблений ним у відповідній графі.

У подальшому, Прокуратурою Дніпропетровської області листом від 12 жовтня 2016 року за вих. №11-1020вих16 позивачу запропоновано зайняття наступних вакантних посад в органах прокуратури:

- прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області;

- прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області;

- прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 з 30.08.2016 по 18.03.2019).

Від зайняття перелічених посад позивач відмовився, про що свідчить його особистий підпис, проставлений на письмовій пропозиції 13 жовтня 2016 року.

Поданням прокурора Дніпропетровської області від 17.10.2016 №11-1026вих16 запропоновано звільнити ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури з 17 жовтня 2017 року у зв'язку із скороченням чисельності штату працівників прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 20.10.2016 №250к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Дніпропетровської області та з органів прокуратури у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 14.04.2017 №92к наказ Генеральної прокуратури України від 20.10.2016 №250 к змінено в частині дати звільнення ОСОБА_1 та наказано вважати його звільненим з посади заступника прокурора Дніпропетровської області та з органів прокуратури з 02.11.2016.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Прокуратурою Дніпропетровської області не здійснювався порівняльний аналіз кваліфікації, професійної діяльності, освіти та інших ділових та особистих якостей заступників прокурора для визначення особи, яка має переважне право залишення на роботі. Крім того, вказав на обов'язок Генеральної прокуратури України пропонувати позивачу усі вільні посади в системі прокуратури України, а не в окремій регіональній прокуратурі, та фактичну наявність призначень на такі посади у спірний період, чого в даному випадку зроблено не було. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржений наказ Генерального прокурора України від 20.10.2016 № 250к є протиправним, та у зв'язку із порушенням порядку вивільнення позивача підлягає скасуванню.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачами були дотримані вимоги як спеціального законодавства, так і вимоги трудового законодавства під час звільнення позивача, яке мало місце внаслідок змін у структурі прокуратури Дніпропетровської області.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1 697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Пунктом 9 частини першою статті 51 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

За змістом частини 3 статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади з підстав та порядку, передбачених цим Законом.

Водночас, на працівників прокуратури як і на всіх громадян України поширюються гарантії, передбачені КЗпП України. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з посади саме на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Так, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами встановленими статтею 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

За такого правового врегулювання, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

З матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача з посади та з органів прокуратури відбулось у зв'язку із скороченням кількості прокурорів за рахунок ліквідації у структурі та штатному розписі Прокуратури Дніпропетровської області двох посад заступників прокурора області.

При цьому, Прокуратура Дніпропетровської області як юридична особа не була ні ліквідована, ні реорганізована, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В свою чергу, ліквідація у структурі та штатному розписі Прокуратури Дніпропетровської області 2 посадах заступників прокурора області та, з одночасним установленням у структурі та штатному розписі Прокуратури Дніпропетровської області 2 посад заступника прокурора області - начальника управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та заступника прокурора області - начальника слідчого управління, не є ліквідацією або реорганізацією Прокуратури Дніпропетровської області в розумінні пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Даний факт свідчить лише про зміну внутрішньої організаційної структури Прокуратури Дніпропетровської області.

Однак, відповідачем не здійснювався порівняльний аналіз кваліфікації, професійної діяльності, освіти та інших ділових та особистих якостей заступників прокурора для визначення особи, яка має переважне право залишення на роботі. Натомість, вже на дату попередження позивача про звільнення на створені посади заступників прокурора-начальника управління були призначені інші особи.

В контексті наведених обставин, колегія суддів також звертає увагу на те, що в попередженні від 09.08.2016 року ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією посади не зазначено, що при наявності вакантної посади позивачу буде запропоновано працевлаштування, а лише вказано про одну наявну посаду станом на 09.08.2016 року, яка не відповідає рівню кваліфікації позивача. Крім того, дане попередження не містить застережень, що у разі відмови у переведенні на іншу посаду позивача буде звільнено за скороченням штатів на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Подальші пропозиції відповідача зайняти позивачу нижчі посаді прокурорів відділів не можуть бути розцінені судом як дійсне виконання відповідачем вимог, покладених на нього статтею 40 КЗпП України, оскільки запропоновані посади не відповідали кваліфікаційному рівню позивача, більш того, були нерівнозначними посаді, яку обіймав позивач.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу протиправно не було запропоновано інші рівнозначні посади, наявні в системі прокуратури України, а запропоновано лише ті, які не відповідають його кваліфікації в окремій регіональній прокуратурі, чим допущено порушення статті 49-2 КЗпП України.

Будь-яких доказів, які б підтверджували неможливість запропонувати позивачеві вакантні посади, відповідачами надано суду не було, як і не спростовано ту обставину, що останні не мали можливості перевести позивача за його згодою на одну з таких посад.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про допущені порушення вимог законодавства під час звільнення позивача та наявність правових підстав до задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням вищенаведеного постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року підлягає скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року скасувати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець