Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №820/11668/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 липня 2019 року

Київ

справа № 820/11668/15

адміністративне провадження № К/9901/2877/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року (суддя Тітов О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (судді Кононенко З.О., Калитка О.М., Бондар В.О.) у справі № 820/11668/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУМВС України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області), Красноградського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Красноградський РВ ГУМВС України в Харківській області) про поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 645о/с у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділення Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області від 29 грудня 2015 року № 689 о/с у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділення Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області;

- поновити позивача на посаді старшого слідчого слідчого відділення Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області (старшого слідчого слідчого відділення Красноградського відділу поліції ГУНП в Харківській області) з 06 листопада 2015 року;

- стягнути з ГУМВС України в Харківській області (ГУНП в Харківській області) щомісячне грошове забезпечення в період служби за такими видами: оклад за спеціальним званням та надбавку за вислугу років - за час відсторонення від посади з 01 травня по 17 липня 2015 року включно; посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавку за вислугу років - за час перебування на посаді з 18 липня до 06 листопада 2015 року включно;

- стягнути з ГУМВС України в Харківській області (ГУНП в Харківській області) щомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням;

- зобов`язати ГУМВС України в Харківській області (ГУНП в Харківській області) внести виправлення до трудової книжки позивача щодо недійсності запису № 2 про його звільнення та поновлення його на посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУМВС України у Харківській області, будучи обізнаним про бажання та наміри позивача продовжити службу в органах Національної поліції, прийняв наказ про його звільнення за скороченням штатів, яке відбулося унаслідок ліквідації органу внутрішніх справ. Позивач вважає своє звільнення незаконним, а спірні накази такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 07 квітня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 липня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції у частині залишення без задоволення позову щодо стягнення грошового забезпечення за період з 01 травня по 06 листопада 2015 року. Прийняв у цій частині нову постанову якою позов задовольнив. Стягнув з ГУМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення за період з 01 травня по 06 листопада 2015 року в сумі 10 735,32 грн. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року та змінити постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначає, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій стверджували, що позивач законно звільнений за скороченням штатів, оскільки не висловив бажання проходити службу в органах поліції. Проте, відповідачі умисно приховали, а суди не з`ясували, факт наявності заяви позивача про прийняття в поліцію, штучно створивши докази про неприйняття ОСОБА_1 на службу на підставі пункту 10 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію». Харківський апеляційний адміністративний суд не врахував доказів, які свідчать про дійсний намір позивача проходити службу в органах поліції. ОСОБА_1 наголошує, що в матеріалах справи наявна копія його рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з переведенням на службу в поліцію, а тому твердження відповідача про те, що позивач не звертався до кадрової служби з рапортом про призначення в поліцію є безпідставними. У наказі від 29 грудня 2015 року № 689 о/с відповідач спотворив текст пункт 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, не включивши до наказу його обмежувальну частину щодо відсутності наміру подальшого використання позивача на службі. ОСОБА_1 упевнений, що може бути використаний на службі в поліції, тому його звільнення за скороченням штатів є протиправним і суперечить нормам чинного законодавства.

Заперечення на касаційну скаргу позивача до суду не надійшли.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 27 липня 2016 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

05 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 531/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі й запереченнях доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 04 серпня 2006 року позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ згідно наказу Харківського національного університету внутрішніх справ від 30 серпня 2006 року № 274 о/с.

Наказом ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 645 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1. /М-166900/, старшого слідчого слідчого відділу Красноградського РВ ГУМВС України в Харківській області звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Підстава: рапорт ОСОБА_4 від 06 листопада 2015 року.

Наказом ГУМВС України в Харківській області від 29 грудня 2015 року № 689 о/с внесено зміни до пункту наказу ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 645 о/с у частині звільнення у запас Збройних Сил згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації), вважаючи старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-166900/ таким, що звільнений у запас Збройних Сил з 06 листопада 2015 року згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до пункту 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, (через скорочення штатів), з виплатою компенсації за невикористану відпустку з 01 січня 2015 року, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 09 років 03 місяці 02 дні, у пільговому обчисленні - немає. Підстава: висновок Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 29 грудня 2015 року.

Листом від 29 грудня 2015 року ГУНП в Харківській області повідомило позивача, що його звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів з 06 листопада 2015 року.

Листом від 14 листопада 2015 року № 7/В-75 ГУНП в Харківській області повідомило позивача, що його кандидатура УВБ в Харківській області ДВБ МВС України та відділом інспекції з особового складу УКЗ Головного управління не була погоджена щодо продовження служби (роботи) в поліції. Також зазначено, що заява ОСОБА_1 про прийняття на службу до поліції на посаду старшого слідчого Красноградського ВП ГУНП в Харківській області до управління кадрового забезпечення не надходила.

Листом від 31 грудня 2015 року № 83/1090 позивача повідомлено про те, що його заява про прийняття на службу до поліції на посаду старшого слідчого відділку Красноградського ВП ГУНП в Харківській області до сектору кадрового забезпечення відділу не надходила та відповідно до УКЗ ГУНП в Харківській області не направлялася.

Вважаючи своє звільнення незаконним, а накази відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Залишаючи без задоволення адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що 06 листопада 2015 року позивач подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ України, який був задоволений та наказом начальника ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 645 о/с ОСОБА_1 був звільнений. Позивач надав до матеріалів справи свою заяву від 07 листопада 2015 року про прийняття на службу до поліції на посаду старшого слідчого відділку Красноградського ВП ГУНП в Харківській області, яка не містить ані штампу вхідної кореспонденції, ані доказів направлення цієї заяви засобами поштового зв`язку до сектору кадрового забезпечення УКЗ ГУНП в Харківській області. Отже, фактично позивач не подав заяву про прийняття на службу до поліції. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. За таких обставин суд дійшов висновку, що звільнення позивача зі служби є обґрунтованим, а наказ про його звільнення -правомірним.

Харківський апеляційний адміністративний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, однак скасував судове рішення у частині позовних вимог про стягнення грошового забезпечення, оскільки дійшов висновку, що виходячи з положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499, ОСОБА_1 мав право на отримання грошового забезпечення за період служби з 01 травня по 06 листопада 2015 року.

Надаючи правову оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «Г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ).

Згідно з пунктом 1 розділу XI Закону № 580-VІІІ цей Закон набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон № 580-VІІІ опублікований у газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Отже, пункти 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 з 06 серпня 2015 року вважався таким, що попереджений про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилами пункту 9 розділу XI цього Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Під час розгляду справи відповідач стверджував, що позивач не звертався до кадрової служби ані з рапортом про звільнення зі служби в міліції, ані з рапортом про прийом його на службу в поліцію.

З такими доводами ГУМВС України в Харківській області погодилися й суди першої та апеляційної інстанцій.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження служби, а навпаки, виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідний рапорт на ім`я начальника ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ зі змістом «у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і організації, за пунктом 64 «з» Положення № 114».

Такі обставини також відображені у висновку Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 29 грудня 2015 року.

Крім того, за змістом спірного наказу ГУМВС України в Харківській області від 06 листопада 2015 року № 645 о/с позивач звільнений у запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» Положення № 114, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) на підставі рапорту ОСОБА_4 від 06 листопада 2015 року.

Отже, сам по собі наказ від 06 листопада № 645 о/с свідчить про те, що ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ для подальшої служби в органах Національної поліції.

Колегія суддів відзначає, що системний аналіз наведених вище законодавчих актів свідчить, що згода працівника міліції на подальше проходження служби в органах Національної поліції зазначається у рапорті працівника про звільнення з органів внутрішніх справ.

Тобто, подача окремого рапорту про згоду на призначення в органи поліції не передбачена.

Указані обставини не враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи.

Харківський апеляційний адміністративний суд у постанові від 05 липня 2016 року зазначив про необґрунтованість посилання позивача на те, що він написав рапорт про перехід до поліції та передав його через начальника слідчого відділення, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовані матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги письмові пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , зазначивши, що такі не є належними та допустимими доказами.

У той же час, апеляційний суд не вчинив будь-яких дій для виклику зазначених осіб для надання показів у судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що в силу частини 2 статті 71 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного суду.

З оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій слідує, що даний публічний-правовий спір вирішувався лише з точки зору правомірності рішення суб`єкта владних повноважень - ГУМВС України в Харківській області щодо звільнення ОСОБА_1 з огляду на відсутність рапорту останнього про переведення до органів Національної поліції, що, в свою чергу, є спірним.

Між тим, судами взагалі не надано оцінку правовій суті наказу відповідача від 29 грудня 2015 року № 689 о/с.

Так, спірним наказом ГУМВС України в Харківській області від 29 грудня 2015 року № 689 о/с внесено зміни до наказу відповідача від 06 листопада 2015 року № 645 о/с у частині підстав звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ. Зокрема, позивача звільнено на підставі пункту 10 розділу XI Закону № 580-VІІІ - у зв`язку з не прийняттям на службу до поліції, та пункту 64 «Г» Положення № 114 - за скороченням штатів.

У пункті 10 розділу XI Закону № 580-VІІІ визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктом 64 «Г» Положення № 114 обумовлено, що звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Колегія суддів відзначає, що приписи розділу ХІ Закону № 580-VІІІ та Положення № 114, на які є посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

З матеріалів адміністративної справи убачається, що підставою для прийняття відповідачем зазначеного наказу слугував висновок Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 29 грудня 2015 року «Щодо можливості зміни статті звільнення з органів внутрішніх справ працівників ГУМВС».

У цьому висновку, серед іншого, зазначено, що ОСОБА_1 у листопаді 2015 року подав рапорт (заяву) по переведенню (переходу) до Національної поліції та був звільнений у зв`язку з переведенням до Національної поліції відповідно до пункту «з» Положення № 114, пунктом 5 статті 36 Кодексу законів про працю України (переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу організацію або перехід на виборну посаду). Однак, ОСОБА_1 не був призначений на посаду в органи поліції через непогодження його кандидатури Управлінням внутрішньої безпеки в Харківській області ДВБ МВС України та відділом інспекції з особового складу УКЗ ГУМВС України в Харківській області.

Водночас, матеріали справи не містять будь-якої інформації (документів), які б підтверджували непогодження кандидатури позивача вказаними органами.

Судами взагалі не надана оцінка зазначеним обставинам, будь-яких висновків або мотивів з цього приводу оскаржувані судові рішення не містять.

Колегія акцентує увагу на тому, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Поряд із цим, колегія суддів дійшла висновку, що у рамках розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій достеменно не з`ясовано чи мало місце незаконне звільнення позивача з органів внутрішніх справ без переведення його на роботу в органи поліції.

Верховний Суд вважає, що незабезпечення належного захисту громадян від незаконного звільнення є також і обов`язком судового органу на стадії вирішення публічно-правого спору, і його невиконання невілюватиме інститут трудового права та знецінить роль судової системи як інструменту для відновлення порушених трудових прав громадян.

За такого правового врегулювання та обставин справи колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій не повно встановлені всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням статей 11, 159 КАС України (у редакції, чинній на час вирішення даної справи) .

В силу пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При цьому Верховний Суд відзначає, що діє у межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, частиною 2 якої установлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне направити дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При повторному розгляді справи судам першої та апеляційної інстанцій необхідно повно та всебічно з`ясувати фактичні обставини даної справи, зокрема, установити чи надавав згоду ОСОБА_1 на переведення до органів Національної поліції, чи дійсно ним 07 листопада 2015 року власноручно написана заява про призначення на службу до поліції. Також судам необхідно надати правову оцінку діям ГУМВС України в Харківській області щодо внесення змін до наказу від 06 листопада 2015 року № 645о/с ураховуючи зміст цього наказу. Установити, чи дійсно відповідач має право (наділений повноваженнями) на внесення змін до наказу про звільнення саме в частині зміни підстав такого звільнення, а також з`ясувати дійсність факту непогодження кандидатури позивача Управлінням внутрішньої безпеки ГУМВС в Харківській області.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду