Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.11.2019 року у справі №442/7251/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 442/7251/17

адміністративне провадження № К/9901/30489/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Попка Я. С., суддів Хобор Р. Б., Сеника Р. П. ) від 01 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Львівського обласного військового комісаріату (далі - Львівський ОВК), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Львівського ОВК з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, від 18 серпня 2017 року № 15 щодо відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій;

- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що проходив службу в 416 окремому саперному батальйоні у ВЧ 40887 - шофером, у ВЧ 40887 - радіотелеграфістом, у ВЧ 01350 - сапером, у ВЧ 01350 - радіотелеграфістом, що підтверджується, серед іншого, архівною довідкою, анкетою-запитом на підтвердження проходження військової служби, військовим квитком та долученою фотографією, а тому відповідач, на його думку, протиправно відмовив у встановленні статусу учасника бойових дій.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 21 травня 2019 року задовольнив позов. Визнав протиправним та скасував рішення Львівського ОВК від 18 серпня 2017 року, оформлене витягом з протоколу № 15, про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. Зобов'язав Комісію Львівського ОВК з розгляду питань, пов'язаних з встановленням статусу учасника бойових дій, надати ОСОБА_1 такий статус та видати посвідчення встановленого зразка.

При ухваленні цього рішення, суд першої інстанції виходив з того, що докази, які відповідачем були взяті до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення, у повній мірі підтверджують той факт, що позивач безпосередньо брав участь у розмінуванні.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 жовтня 2019 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

За позицією суду апеляційної інстанції, рішення комісії Львівського ОВК з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, від 18 серпня 2017 року (протокол № 15) щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій прийняте в межах повноважень та у спосіб, що встановлений Законом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів включення позивача у склад групи розмінування, вибуття або прибуття на (з) розмінування та безпосередню участь заявника у розмінуванні.

Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права і не дослідив належним чином усіх обставин справи. За позицією скаржника, у матеріалах наявні докази, які підтверджують факт того, що позивач безпосередньо брав участь у розмінуванні, а саме: воєнний квиток серії НОМЕР_1, виданий Дрогобицьким об'єднаним міським воєнним комісаріатом Львівської області; копія довідки центрального архіву Міністерства Оборони Російської Федерації від 08 червня 2017 року та інформація про проведення батальйоном, де служив позивач, розмінування територій Львівської області; накази про вибуття особового складу частини на розмінування, які містяться в історичному формулярі 416 окремого саперного батальйону.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 жовтня 2019 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

16 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання позивача про прискорення касаційного розгляду його касаційної скарги, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1,1937 року народження, є інвалідом ІІ групи, особою похилого віку, який проживає самостійно, а тому остаточне вирішення цієї справи для нього дуже важливе.

Колегія суддів звертає увагу, що в ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зазначено, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що зазначений вище принцип є одним із основоположних для дотримання процесуальних прав та інтересів учасників справ. При цьому у справі "Циммерман і Штайнер проти Швейцарії" (п. 29 рішення ЄСПЛ від 13 липня 1981 року) ЄСПЛ зазначив, що тимчасове нагромадження невирішених справ не призводить до відповідальності Договірну державу, якщо вона оперативно вживає заходів для подолання такої надзвичайної ситуації. До методів, які визнані як тимчасово доцільні, ЄСПЛ відніс встановлення певної черговості розгляду справ, яка залежить не тільки від дати порушення справи в суді, а й ступеня її терміновості, важливості та, зокрема, з'ясування, яке значення для даної особи (осіб)має вирішення справи.

Ураховуючи клопотання учасника справи про прискорення розгляду цієї справи в касаційному порядку та з метою дотримання основоположних принципів КАС України і правових висновків ЄСПЛ, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 грудня 2019 року призначив цю справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 грудня 2019 року.

Відповідно до ч 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

18 серпня 2017 року за результатами розгляду наданих позивачем документів, Комісія Львівського ОВК з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, прийняла рішення, оформлене витягом з протоколу № 15, про відмову ОСОБА_1 у встановленні такого статусу, оскільки у поданих документах відсутні відомості щодо включення його у склад групи розмінування, вибуття або прибуття на розмінування та безпосередньої участі заявника у розмінуванні.

При цьому судами попередніх інстанцій установлено, що на розгляді у відповідача перебували такі документи: архівна довідка Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 08 червня 2017 року № 228067; копія архівної довідки Міністерства оборони Російської Федерації від 08 червня 2017 року № 228067; копія військового квитка ОСОБА_1 від 29 грудня 1963 року серії НК № 1620128; копія фотокартки з розмінування, на якій є ОСОБА_1.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в наданні йому статусу учасника бойових дій, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Судове рішення апеляційного суду, ухвалене за результатом перегляду судового рішення першої інстанції, є предметом касаційного розгляду в даній справі.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

При ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази, які розглядалися відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення в повній мірі підтверджують той факт, що позивач безпосередньо не брав участі у розмінуванні.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - ~law10~) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з ~law11~ учасниками бойових дій визнаються особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

За приписами п. 9 положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 травня 2015 року № 200 (далі - Положення про Комісії МОУ), на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визнання учасниками бойових дій із числа осіб, звільнених зі Збройних Сил, колишніх партизанів та підпільників - за місцем їх реєстрації.

Пунктом 12 указаного Положення передбачено, що Комісії МОУ приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі таких документів: заяв громадян або клопотань командирів (начальників); довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; партизанського квитка; посвідчення учасника підпілля; посвідчення до знака "За розмінування"; грамот, фотографій (оригіналів); газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження; історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника; документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).

Крім того, підставою для надання статусу учасника бойових дій є такі документи: 1) для військовослужбовців, які були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки: витяг із наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває в складі національного контингенту; витяг із відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби в складі національного контингенту чи персоналу; довідка про проходження військової служби в складі національного контингенту чи персоналу; 2) для військовослужбовців, які перебували у відрядженні в державах, де в той час велися бойові дії: рішення Міністра оборони України або начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України про відрядження; витяг із наказу (по стройовій частині) відповідного командира (начальника) про направлення у відрядження; копії посвідчень про відрядження з відповідними відмітками про вибуття та прибуття.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій у спірному рішенні зазначено відсутність у наданих позивачем до комісії документах відомостей про включення останнього у склад групи розмінування, вибуття або прибуття на (з) розмінування та безпосередньої участі заявника в розмінуванні.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

~law12~ встановлено, що ~law13~ спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Як зазначалося вище, при зверненні до відповідача із заявою про встановлення статусу учасника бойових дій, ОСОБА_1 надав такі документи:

- копію архівної довідки Міністерства оборони Російської Федерації від 08 червня 2017 року № 228067;

- копію військового квитка ОСОБА_1 від 29 грудня 1963 року серії НОМЕР_2;

- копію фотокартки з розмінування, на якій є ОСОБА_1.

При цьому, згідно з інформацією, як відображена у військовому квитку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1, позивач у період 11 жовтня 1956 року по 07 жовтня 1979 року проходив службу в 416 окремому саперному батальйоні у військових частинах № 40887 та № 01350. Зокрема, за час проходження військової служби з жовтня 1956 року по лютий 1957 року був шофером; з лютого 1957 року по грудень 1958 року - радіотелеграфістом; з грудня 1957 року по грудень 1958 року - сапером (у ВЧ 01350); з грудня 1958 року по грудень 1959 року - радіотелеграфістом (у ВЧ 01350).

Тобто, з вказаного військового квитка вбачається, що в період з грудня 1957 року по грудень 1958 року ОСОБА_1 брав участь у розмінуванні. На підтвердження даного факту позивач також надав Комісії Львівського ОВК з розгляду питань, пов'язаних з встановленням статусу учасника бойових дій, викопіювання фотокартки із зображенням позивача та інших військовослужбовців поряд з вилученими ними снарядами.

Колегія суддів звертає увагу, що факт безпосередньої участі 416 окремого саперного батальйону в розмінуванні, підтверджується копією архівної довідки Міністерства оборони Російської Федерації від 08 червня 2017 року № 228067, відповідно до якої в 1958 році (період коли ОСОБА_1 проходив службу і саме був сапером) руками особистого складу, який проводив розмінування території Львівської області, було знайдено і знищено близько 50 тисяч вибухонебезпечних предметів.

При цьому, відповідно до вказаної архівної довідки в наказах командира 416 окремого саперного батальйону за 1958-1959 роки є інформація про вибуття особового складу військової частини на розмінування. Однак таке вибуття відображено лише кількісно. Поіменні списки відсутні.

Таким чином, судова колегія Верховного Суду вважає вірними твердження суду першої інстанції про відсутність у позивача можливості надати відповідачу документи, які підтверджують його особисту участь у розмінуванні.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що докази, які розглядалися відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, у повній мірі підтверджують той факт, що ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у розмінуванні, у зв'язку з чим рішення Комісії Львівського ОВК з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, від 18 серпня 2017 року № 15 щодо відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій є протиправним та необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно зобов'язання Комісії Львівського ОВК з розгляду питань пов'язаних з встановленням статусу учасника бойових дій надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка з огляду на таке.

Задовольняючи зазначену позовну вимогу, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, а є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок Львівського окружного адміністративного суду вірними, у зв'язку із такими обставинами.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо встановлення статусу учасника бойових дій регламентовано ~law14~ та Положенням про Комісії МОУ, якими визначені умови, за яких орган відмовляє у встановленні такого статусу.

Таким чином, у разі, якщо зазначені умови відсутні, орган повинен установити такий статус заявнику та видати посвідчення учасника бойових дій у порядку, визначеному Інструкцією про порядок видачі в Міністерстві оборони України посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків "Ветеран війни - учасник бойових дій" та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50-відсотковою знижкою їх вартості, затвердженою Міністерства оборони України від 07 травня 2015 року № 200.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків та дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 5 Положення про Комісії МОУ, у своїй діяльності Комісії керуються Конституцією України, іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України та цим Положенням.

Виходячи з наведеного, та ураховуючи протиправність спірного рішення відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, невірно застосував норми матеріального права, що призводить до скасування судового рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю (..) і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції (..), якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасувати і залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Саприкіна

Судді

С. М. Чиркін

В. М. Шарапа