Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2019 року у справі №815/5165/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №815/5165/16

адміністративне провадження №К/9901/33155/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 (головуючий суддя: Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.)

у справі № 815/5165/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області

про скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП) звернулася до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 0017901303 про визначення податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 15989,15 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 0017901303.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення норм частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 19, 58, 61, 124 Конституції України, ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 286.6 ст. 286. Пункту 287.8 ст. 287, пункту 289.1 ст. 289, пункту 291.2 ст. 291, пункту 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.ст. 7, 70, 71, 86 9, 71, 159, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Доводи позивача зводяться до того, що судами не було враховано норми ПК, згідно з якими позивач не є платником податку на землю, оскільки є платником єдиного податку; її доводи про те, що рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлювалась нормативна грошова оцінка земельних ділянок були визнані протиправними у судовому порядку, а також суд звільнив відповідача від обов'язку доведення правомірності його рішення.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності; є власником нежитлових приміщень площею 125,1 кв.м., яке знаходиться у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 5 та займається таким видом діяльності, як: здавання в оренду власного нерухомого майна.

У зв'язку із наявністю вказаного майна ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2016 № 0017901303 про визначення податкового зобов'язання із земельного податку за 2016 рік у сумі 15989,15 грн.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 287.8 ст. 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, у розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 ст. 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 ст. 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена

За змістом вищевказаних норм ПК обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Такий зміст правового регулювання відповідає правовому висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а).

Висновок апеляційного суду відповідає вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду України.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271 ПК встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 271.2 цієї статті рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 ст. 274 ПК).

Застосовуючи вказані правові норми, апеляційний суд, за встановлення факту наявності у позивача у власності нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку, укладення позивачем із Одеською міською радою договору від 17.07.2007 № 7222 про дольову участь у землекористуванні, зокрема щодо користування 66,72 кв.м земельної ділянки, зробили обґрунтований висновок про наявність у позивача обов'язку сплачувати земельний податок. Та за обставин відсутності оспорення позивачем розрахунку суми податкового зобов'язання - правомірність донарахованої суми податкового зобов'язанні із земельного податку.

Не спростовують правильність висновків апеляційного суду доводи позивача щодо визнання протиправними та скасування рішення Одеської міської ради №41-VI від 28.12.2010 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси», рішення Одеської міської ради №1268-VI від 20.09.2011 "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 №41-VI "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси" постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 у справі № 522/11050/14-а. Виконання вказаного рішення, як встановлено апеляційним судом, було зупинено ухвалою Вищого адміністративного суду України.

Крім того згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2016 була скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2017 у справі № К/800/11076/16.

Не впливають на правильність висновків апеляційного суду також і доводи позивача про порушення судом норм частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 19, 58, 61, 124 Конституції України, ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки у касаційній скарзі позивач не розкриває, у чому саме виявились порушення судом вказаних норм.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко