Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2019 року

Київ

справа №826/1560/13

адміністративне провадження №К/9901/3308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 (суддя Келеберда В.І.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 (головуючий суддя - Шостак О.О., Горяйнов А.М., Желтобрюх І.Л.)

у справі № 826/1560/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30 січня 2013 року.

Позов мотивовано тим, що ДПІ безпідставно дійшла висновку про те, що господарські правовідносини Товариства з його контрагентами не мали реального характеру, а висновки відповідача з цього приводу спростовуються наданими під час перевірки документами. Відтак, у відповідача не було дістав вважати, що позивачем неправильно визначено його податкові зобов'язання з податку на додану вартість та приймати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити адміністративний позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2014 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.

ДПІ не скористалася своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу у строк, встановлений ухвалою суду.

11 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), передано до Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками проведеної документальної позапланової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року складено акт 18 грудня 2012 року, в якому викладено висновки контролюючого органу про те, що під час перевірки виявлено наступні порушення:

- пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 47 600 грн.;

- підпункту 4.2.9. пункту 4.2. статті 4, підпункту 4.3.25 пункту 4.3. статті 4 та підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання сум податку з доходів фізичних осіб, належного до сплати, в сумі 1818,26 грн.

На цій підставі ДПІ 30 січня 2013 року прийняла податкове повідомлення-рішення №0000962220, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 392 478 грн., у тому числі за основним платежем - 317 600 грн., штрафні санкції - 74 878 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що укладені між Товариством та контрагентами ТОВ «Стіл Хоукс», ПП «Вікс Інтернешенл», ТОВ «Проектно будівельна компанія «Інжбуд», ТОВ «Сучасний стиль» господарські договори реально не виконувались, не призвели до реальних змін у майновому стані позивача, відтак не давали підстав для формування податкової звітності з урахуванням цих операцій.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового кодексу України, Законів України «Про податок на додану вартість», «;Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Здійснивши системний аналіз залучених до матеріалів справи доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків ДПІ про те, що господарські операції з ТОВ «Стіл Хоукс», ПП «Вікс Інтернешенл», ТОВ «Проектно будівельна компанія «Інжбуд», ТОВ «Сучасний стиль» щодо виконання будівельних та монтажних робіт, розробки проектної документації, послуг з сервісного обслуговування не мали реального характеру та не призвели до змін майнового стану Товариства.

При цьому судами дано належну оцінку фактам, на які посилалася ДПІ, щодо фіктивності діяльності контрагентів позивача, доказам відсутності у них об'єктивної можливості виконувати обумовлені договорами роботи та надавати послуги та враховано відсутність будь-яких доказів реального отримання Товариством робіт та послуг і використання їх у господарській діяльності позивача.

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що документи бухгалтерської звітності позивача не дають підстав визнати помилковим висновок контролюючого органу про те, що угоди щодо надання послуг між позивачем та його контрагентами фактично не виконувалась і що мало місце лише її документальне оформлення.

Доводи касаційної скарги Товариства не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, зводяться до переоцінки доказів, проаналізованих судами, та не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології та теплова автоматика «ЕСТА» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова