Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2019 року у справі №813/6603/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2019 року

Київ

справа №813/6603/15

адміністративне провадження №К/9901/41906/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Кузана Р.І. від 27 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Ніколіна В.В., Старунського Д.М. від 10 жовтня 2017 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Головне управління ДФС у Львівській області (далі - позивач, ГУ ДФС) звернулось до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач, ФОП) про стягнення фінансових санкцій у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по сплаті штрафних (фінансових) санкцій, застосованих рішенням контролюючого органу за порушення ФОП статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР), а саме зберігання алкогольних напоїв в місці, невнесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що рішення контролюючого органу від 21 вересня 2015 року №45/2100/2948304657, яким застосовано до ФОП спірну суму фінансових санкцій у розмірі 17000,00 грн., визнано протиправним та скасовано постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у справі №813/217/16, яка набрала законної сили, у зв'язку з чим, за висновком судів, підстави для стягнення таких санкцій та задоволення позову відсутні.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки на момент звернення до суду із цим позовом відповідач не сплатив суми фінансових санкцій у розмірі 17000,00 грн., застосованих рішенням контролюючого органу за порушення статті 15 Закону №481/95-ВР. Зазначає про ненадання належної оцінки нормам законодавства, зокрема в частині, що стосується прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за матеріалами, отриманими від правоохоронних органів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в Дрогобицькій ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області.

10 вересня 2015 року контролюючим органом проведено фактичну перевірку кафе-бару, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ФОП, за результатами якої складено акт 10 вересня 2015 року №13/140/2100/2948304657, в якому, окрім іншого, встановлено порушення вимог статті 15 Закону №481/95-ВР.

Підставою для таких висновків стало встановлення обставин зберігання ФОП алкогольних напоїв в місці, невнесеному до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

21 вересня 2015 року позивачем прийнято рішення №45/2100/2948304657, яким на підставі абзацу одинадцятого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР застосовано до ФОП суму фінансових санкцій у розмірі 17000,00 грн.

Встановлено, що рішення ГУ ДФС від 21 вересня 2015 року №45/2100/2948304657 оскаржено відповідачем в судовому порядку. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у справі №813/217/16, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року, позов ФОП задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС від 21 вересня 2015 року №45/2100/2948304657. Рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до частини тридцять п'ятої статті 15 Закону №481/95-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб'єкта господарювання з обов'язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків (частина тридцять шоста статті 15 Закону №481/95-ВР).

Згідно із частиною першою статті 16 Закону №481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Як визначено частиною першою статті 17 Закону №481/95-ВР, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

За змістом абзацу одинадцятого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР у разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.

Пунктом 10 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону №481/95-ВР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2003 року №790, встановлено, що у разі невиконання рішення про застосування фінансових санкцій протягом 30 днів після його отримання сума санкцій стягується на підставі рішення суду.

Рішення про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено у місячний термін в установленому законодавством порядку. Уразі скасування рішення про застосування фінансових санкцій сплачені суми штрафів підлягають поверненню у строки та у порядку, визначені законодавством (пункти 13, 14 вказаного Порядку).

Отже наведеним законодавством, положення якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі виявлення порушень Закону №481/95-ВР орган доходів і зборів та/або орган, який видав відповідну ліцензію, виносить рішення про застосування фінансової санкції, яка протягом визначеного строку має бути сплачена суб'єктом господарювання. Проте останній має право оскаржити таке рішення в установленому законодавством порядку й у разі його скасування воно не створюватиме правових наслідків з моменту його прийняття.

У зв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з приписами частини першої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Аналогічні положення процесуального законодавства закріплені також і в статтях 78, 370, 372 КАС України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII).

Тобто законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов'язковим для виконання та поширюється на всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

За встановлених у даній справі обставин набрання законної сили постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у справі №813/217/16, у відповідності до якої визнано протиправними та скасовано рішення від 21 вересня 2015 року №45/2100/2948304657, яким застосовано до ФОП спірну суму фінансових санкцій, стягнення якої є предметом розгляду у даній справі, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених ГУ ДФС позовних вимог.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи позивача не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній час ухвалення цієї постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду