Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

Київ

справа №826/14873/15

адміністративне провадження №К/9901/8720/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/15660/15

за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни, за участю третьої особи - ОСОБА_3, про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України, постановленої 28 вересня 2016 року колегією суддів у складі: головуючого - судді Смоковича М.І., суддів - Калашнікової О.В., Стрелець Т.Г., -

ВСТАНОВИВ :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни (далі - державний реєстратор) про:

- скасування рішення щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_3, проведеної 2 червня 2015 року на об'єкт нерухомого майна за №21726293.

- витребування незаконно захопленого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_3;

- поновлення права власності на квартиру.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2016 року та прийняв нову, якою задовольнив позовні вимоги. Скасував рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни №21726293 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року касаційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року - залишено без змін.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_3 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року, в якій скаржник ставить питання про скасування вказаної ухвали Вищого адміністративного суду України та постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2016 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, та закриття провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни, за участю третьої особи - ОСОБА_3, про скасування рішення для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - КАС в редакції Закону №2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону №2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяву представника ОСОБА_3, до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року для розгляду заяви представника ОСОБА_3 визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Мороз Л.Л., суддів Бучик А.Ю., Гімона М.М.

Ухвалою колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2018 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року разом з матеріалами адміністративної справи №826/14873/15 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 Перехідних положень КАС (в редакції Закону №2147-VIII).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

Так, представник ОСОБА_3 просить переглянути ухвалу Вищого адміністративного суду України з тієї підстави, що суди касаційних інстанцій по-різному застосовують одній й ті ж норми процесуального права щодо підвідомчості даного спору адміністративним судам, зокрема з посиланням на те, що Верховний Суд України у справі №826/4858/15 дійшов висновку, що аналогічний спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України

У ході розгляду справи судами встановлено, що 1 лютого 2008 року між ТОВ «Полібудсервіс Плюс», як позичальником, та АБ «Таврика», як банком, укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 11-08-КЛ, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 1 300 000, 00 грн. строком з 1 лютого 2008 року по 29 січня 2010 року включно.

Відповідно до п. 5.1 Договору кредитної лінії - забезпеченням своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливої неустойки є, зокрема, іпотека на квартиру, що належить позивачу.

1 лютого 2008 року між АБ «Таврика», як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки (далі - Договір іпотеки), за умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання ТОВ «Полібудсервіс Плюс» боргових зобов'язань за Договором кредитної лінії позивач надав АБ «Таврика» в іпотеку нерухоме майно - квартиру.

У подальшому, за договором про відступлення права вимоги № 10/260215, укладеному 26 лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Таврика», як первісним кредитором, та ТОВ «Кредекс Фінанс», як новим кредитором, право вимоги за Договором кредитної лінії первісним кредитором у повному обсязі відступлено новому кредитору - ТОВ «Кредекс Фінанс», яке, у свою чергу, за договором про відступлення права вимоги № 26/02/15, укладеному 26 лютого 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс», як первісним кредитором, та ОСОБА_3, як новим кредитором, право вимоги за Договором кредитної лінії первісним кредитором у повному обсязі відступлено новому кредитору - ОСОБА_3

Крім того, між ПАТ «Банк «Таврика», як первісним іпотекодержателем, та ТОВ «Кредекс Фінанс», як новим іпотекодержателем, 18 березня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов якого ПАТ «Банк «Таврика» відступило право вимоги за Договором іпотеки ТОВ «Кредекс Фінанс», яке, у свою чергу, за договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним 18 березня 2015 року між ТОВ «Кредекс Фінанс», як первісним іпотекодержателем, та ОСОБА_3, як новим іпотекодержателем, відступило ОСОБА_3 право вимоги за Договором іпотеки.

2 червня 2015 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 реєстраційний номер 11556050 від 26 травня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №21726293, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру № 208, розташовану по вулиці Ломоносова, 83-А у місті Києві, за ОСОБА_3

Так, у рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про неправомірність оскаржуваного рішення з тих підстав, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки набуває лише за умови надання до державного реєстратора відповідних документів, які, в свою чергу, необхідно перевірити не тільки на наявність, а й на зміст та повноту поданих документів, зокрема, наявність застереження, про яке домовились сторони договору.

За встановлених апеляційним судом обставин, згідно свідоцтв, виданих 30 квітня 2015 року ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П., які зареєстровані в реєстрі за № № 729, 730 вбачається, що нотаріусом адресовано ТОВ "Полібудсервіс Плюс" іпотечне повідомлення ОСОБА_3 з вказівкою на загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань, однак державним реєстратором при прийнятті спірного рішення не перевірено надходження іпотечного повідомлення до позивача як іпотекодавця від іпотекодержателя.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання іпотечного повідомлення ОСОБА_3, а також не надано відмітки про отримання від нього вищенаведених документів ОСОБА_1, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суди розглянули дану справу за правилами адміністративного судочинства.

У наданих для порівняння судових рішеннях, а саме в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року (провадження №К/800/46640/15) та постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа №826/4858/15), суди дійшли висновку, що у цих справах, які є аналогічними даній справі, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, тобто спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

В аспекті заявлених вимог, Суд дійшов висновку про існування неоднакового застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, і в контексті фактичних обставин, на підставі яких було ухвалено оскаржуване рішення суду касаційної інстанції, дійшов висновку про таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право власності на квартиру), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нежитлові приміщення від їх порушення іншою особою, за якою в подальшому зареєстровано таке право.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на квартиру іншою особою, за якою в подальшому зареєстровано таке право. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо спірного майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на таке майно. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року - скасувати, а провадження в адміністративній справі - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду