Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.01.2020 року у справі №807/231/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року

Київ

справа №807/231/17

адміністративне провадження №К/9901/95/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (судді: Нос С.П., Кухтей Р.В., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу №279 від 16 лютого 2017 року "Про звільнення зі служби в НП України старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_1 ", наказу №33о/с від 17 лютого 2017 року про звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протокол про адміністративне правопорушення від 27 січня 2017 року є незаконним, оскільки він не перебував у стані алкогольного чи будь-якого іншого сп`яніння, що підтверджується постановою Ужгородського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року по справі №308/985/17. Таким чином, позивач вважає рішення прийняті відповідачем про його звільнення зі служби відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України - неправомірним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Закарпатській області №279 від 16 лютого 2017 року "Про звільнення зі служби в НП України старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_1 ». Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Закарпатській області № 33о/с від 17 лютого 2017 року "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Закарпатській області. Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у Закарпатській області з 17 лютого 2017 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Закарпатській області виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 64322,25 (шістдесят чотири тисячі триста двадцять дві гривні двадцять п`ять копійок) грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено незаконно, за відсутності зібраних у встановленому законом порядку необхідних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки позивача.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року (справа за № 308/986/17) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 27 січня 2017 року провадження у справі закрито за відсутністю в діях позивача події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП. Тому вина позивача у вчиненні адміністративного проступку відсутня.

Таким чином, з урахуванням частини першої статті 72 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність винесення спірних наказів через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не встановив обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні, які б точно і достовірно, безапеляційно спростовували обставини, встановлені службовим розслідуванням і давали підстави стверджувати про відсутність з боку позивача дисциплінарного порушення.

На переконання апеляційного суду, факт перебування позивача в стані алкогольного сп`яніння встановлено висновком від 27 січня 2017 року № 23, який складено відповідно до наказу МВС та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.

Натомість постанову Ужгородського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року, якою закрито провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.

Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Скаржник зазначає, що постанова Ужгородського міськрайонного суду від 27 лютого 2017 року, якою закрито провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП набрала законної сили та відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі, вказує на необґрунтованість скарги позивача.

Рух касаційної скарги

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Желтобрюх І.Л., суддів: Данилевич Н.А., Смокович М.І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року № 624/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 січня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

На підставі висновку від 16 лютого 2017 року за результатами службового розслідування відносно позивача Головним управлінням Національної поліції у Закарпатській області було прийнято наказ від 16 лютого 2017 року № 279 «Про звільнення зі служби в НП України старшого слідчого відділу СУ ГУ НП в Закарпатській області ОСОБА_1».

Також, наказом відповідача від 17 лютого 2017 року № 33 о/с «По особовому складу», відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» позивача за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) звільнено зі служби в поліції з посади слідчого (за рахунок старшого слідчого) відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області з 17 лютого 2017 року.

Не погоджуючись з наказами позивач звернувся до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до частини 1 статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Згідно з пунктами 6, 10 статті 77 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, (далі - Дисциплінарний статут) дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського:

1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки;

3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;

4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;

6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;

8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;

9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;

10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;

11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;

12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;

13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;

14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Згідно із статтею 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Згідно із статтею 14 Дисциплінарного статуту Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Правила етичної поведінки поліцейського, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаних Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Відповідно до пункту 3 розділу 5 Правил, керівник підрозділу поліції повинен: бути прикладом у дотримання Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, професійно-етичних вимог, основних принципів професійної діяльності та правил поведінки поліцейських, визначених Правилами, а також вимагати їх дотримання від підлеглих; відповідати за віддані розпорядження і накази, наслідки їх реалізації, відповідність їх законодавству України; об`єктивно оцінювати виконання службових обов`язків підлеглими, а в разі порушення норм законодавства України або недотримання вимог Правил - ініціювати притягнення їх до відповідальності згідно із законодавством України; заохочувати етичну поведінку.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у висновку від 16 лютого 2017 року за результатами службового розслідування відносно позивача зазначено, що під час перевірки документів на право керування транспортним засобом у працівників патрульної служби виникли підозри, що позивач перебуває в стані алкогольного сп`яніння (запах парів алкоголю з ротової порожнини та порушення координації). У зв`язку з цим останньому було запропоновано пройти медичний огляд для встановлення стану сп`яніння за допомогою приладу «Драгер». Вказану пропозицію позивач відхилив та виявив бажання пройти медичний огляд в Закарпатському обласному наркологічному диспансері (а.с. 79). У подальшому в приміщенні Закарпатського обласного наркологічного диспансеру черговим лікарем було проведено медичний огляд позивача та видано висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння № 23 від 27 січня 2017 року (а.с. 79).

Згідно з висновку за № 23 від 27 січня 2017 року чергового лікаря Закарпатського обласного наркологічного диспансеру, позивач на момент освідчення перебував у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до висновку службового розслідування відносно позивача, запропоновано звільнити позивача зі служби в Національній поліції України за порушення ним вимог статті першої, статті сьомої Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ігнорування вимог статті 18, статті 64 Закону України «Про національну поліцію», грубе порушення Правил дорожнього руху України, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року №1179, що проявилися у порушенні транспортної дисципліни та, як наслідок, призвело до дискредитації звання поліцейського перед громадкістю, неінформуванні керівництва Ужгородського ВП ГУНП про факт складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП та винесення постанови про адміністративне правопорушення, передбачені частиною першою статті 121 КУПАП.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року (справа за № 308/986/17) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 27 січня 2017 року провадження у справі закрито за відсутністю в діях позивача події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

Однак, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність факту притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності позивача не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який, в порядку Дисциплінарного статуту, відповідач має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів Національної поліції, який входить до його компетенції.

Крім того, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку.

Службовим розслідуванням встановлено факт вчинення позивачем діяння, що дискредитує звання працівника органів Національної поліції.

В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Тобто Судом в межах розгляду цієї справи не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача щодо вчинення адміністративного правопорушення, а надавалась правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ним дисциплінарного проступку. При цьому, наявність факту притягнення до адміністративної відповідальності або відсутність такого факту не спростовує можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за наявності відповідних підстав.

Стосовно застосування до позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу, яким є звільнення з поліції, Суд вважає, що керування працівником поліції транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння є грубим порушенням службової дисципліни, принижує та дискредитує як самого працівника поліції, так і органи поліції в цілому.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновок суду першої інстанції про неправомірність накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з займаної посади, у зв`язку із відсутністю факту вчиненого ним діяння, оскільки такий спростовується висновком службового розслідування.

Таким чином, на позивача правомірно накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з займаної посади, у зв`язку із наявністю факту вчиненого ним діяння, тому відсутні підстави для поновлення позивача на службі в органах Національної поліції.

Верховний Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).

Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постановах 28 листопада 2019 року справа №120/860/19а, від 04 грудня 2019 року №, справа № 824/355/17-а.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішеня виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судом апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги, що закриття провадження у справі щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є підставою для скасування спірних наказів є помилковими, так як звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 4, 343, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов