Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.11.2019 року у справі №804/13692/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2019 року

Київ

справа №804/13692/14

касаційне провадження №К/9901/6596/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л. І.,

суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 (суддя - Турлакова Н. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 (головуючий суддя - Іванов С. М., судді - Чабаненко С. В., Шлай А. В. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від
24.07.2014 № 5962-15 за 2012 рік, № 5962-15 за 2013 рік, № 5962-15 за 2014 рік, № 5970-15 за 2012 рік, № 5970-15 за 2013 рік, № 5970-15 за 2014 рік.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що: спірні податкові повідомлення-рішення не містять розрахунку, у якому б були вказані дані державного земельного кадастру та періоду, за який нараховано податок, зокрема: дані про земельну ділянку під будівлею, де розташоване належне позивачу нерухоме майно; дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; ставку податку, яка була застосована, тощо.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27.11.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що: за інформацією, наведеною у листі ГУ Держземагенства у Дніпропетровській області від 01.08.2014 № 24/026, нормативна грошова оцінка підлягає індексації у встановленому порядку станом на 01 січня кожного року, а згідно додатків до вказаного листа надана грошова оцінка земель функціонального призначення у розмірі економіко-планувальних зон (грн. за 1 м2), згідно якого вул. Робоча віднесена до КР8, а вул. Титова - КР9, які віднесені до земель комерційного використання; оскільки позивачем не складались та не подавались до Інспекції декларації із земельного податку, то у податкового органу був відсутній обов'язок додавати до податкових повідомлень-рішень додавати розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) з наведенням в ньому дат та номерів декларацій відповідного звітного періоду щодо якого здійснюється розрахунок податкового зобов'язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов'язання.

ОСОБА_1 оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.10.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які полягають у незастосуванні положень пункту 23.1 статті 23, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пунктів 286.1, 286.5 статті 286, пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та статей 13, 20 Закону України "Про оцінку земель". Також ОСОБА_1 посилається на те, що суди не надали належної правової оцінки тому, що: дані, використані податковим органом при нарахуванні земельного податку, ніякими документами не підтверджуються, адреси приміщень дописані від руки, а площа приміщень не відповідає дійсній; належні йому нежитлові приміщення знаходяться на перших поверхах багатоповерхових будинків, з огляду на що сума податку повинна бути розділена між всіма користувачами на кількість поверхів.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.11.2019 прийняв касаційну скаргу ОСОБА_1 до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 12.11.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.09.2006 ОСОБА_1 є спадкоємцем на 1/2 частини нежитлове приміщення, магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (опис об'єкта: в житловому будинку, літ. А-5 на 1 поверсі, магазин - приміщення № 31 поз. 1-5, загальною площею 70,0 м2, ганки літ. "а, а".

Також, ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу є набувачем 1/2 частини нежилого приміщення, магазину продовольчих товарів, за адресою: АДРЕСА_2 прим. 21, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів №4763789 від 12.10.2007.

Судами було встановлено, 29.08.2014 ОСОБА_1 отримав податкові повідомлення-рішення Інспекції від 24.07.2014 № 5962-15 за 2012 рік, № 5962-15 за 2013 рік, № 5962-15 за 2014 рік, № 5970-15 за 2012 рік, № 5970-15 за 2013 рік, № 5970-15 за 2014 рік про визначення йому податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 206,77 грн., 206,77 грн., 206,77 грн., 463,99 грн., 463,99 грн., 463,99 грн., відповідно на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.

За підпунктами 14.1.72, 14.1.73, 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII підпунктами 14.1.72, 14.1.73, 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.

Пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Положеннями пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = [І - 10]:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, не встановили: до якого з видів нежитлових приміщень належать магазини, що перебувають у приватній власності ОСОБА_1 (будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб; нежилове приміщення (його частина) у багатоквартирному жилому будинку тощо); яка площа цих нежитлових приміщень (зокрема, приміщення по АДРЕСА_2); чи внесені земельні ділянки, які знаходяться під приміщеннями, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, до Державного земельного кадастру. Також суди не перевірили доводи позивача стосовно нарахування земельного податку пропорційно частки кожної особи у спільній частковій власності та правильності здійсненого Інспекцією розрахунку такого податкового зобов'язання.

Принцип всебічності з'ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття - навести відповідні аргументи.

З урахуванням наведеного касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, п.1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

В. В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду