Історія справи

Постанова КАС ВП від 23.11.2023 року у справі №380/3931/21
Постанова КАС ВП від 23.11.2023 року у справі №380/3931/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 380/3931/21

адміністративне провадження № К/990/21091/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Білак М.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (головуючий суддя - Крутько О.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року (головуючий-суддя: Гуляк В.В., судді: Ільчишин Н.В., Коваль Р.Й.)

у справі № 380/3931/21

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій,

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідач), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 19 лютого 2021 року №54 - о/с, яким відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про Державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на 2020 рік» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців;

- зобов`язати вчинити певні дії, а саме: поновити ОСОБА_1 в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на посаді, з якої було незаконно звільнено, або на рівнозначній слідчій посаді в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 02 березня 2021 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2021 року по день прийняття судового рішення відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п.п. 2, 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, виходячи з заробітнї плати станом на день звільнення з посади.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 22 жовтня 2020 року наказом директора ТУ ДБР у м. Львові № 188-о/с «Про попередження працівників» вирішено попередити персонально працівників ТУ ДБР у м. Львові про вивільнення, посади яких скорочуються. 26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 вручено повідомлення директора ТУ ДБР у м. Львові № 12-12-26822вих20 про наступне вивільнення по закінченню 30 днів з моменту вручення цього попередження. Проте упродовж 2020 року та січня 2021року ОСОБА_1 звільнено не було, про наявність нового штатного розпису в управлінні на 2021рік позивача повідомлено не було, позивач продовжував виконувати свої службові обов`язки та вважав, що попередження від 22 жовтня 2020 року про наступне вивільнення втратило чинність. Наказом від 28 січня 2021 року № 19-о/с внесено зміни в наказ щодо наступного вивільнення працівників, а саме словосполучення «з 31 січня 2021 року замінено на словосполучення «з 28 лютого 2021 року». Проте звільнений позивач був з 01 березня 2021року, а не 28 лютого 2021 року, тобто поза межами терміну звільнення, який був визначений в наказі від 28 січня 2021 року. Позивач зазначає, що як учасник бойових дій має переважне право на залишення на роботі при скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Позивач уважає, що рішення про його звільнення прийнято з порушенням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», яким передбачено продовження здійснення повноважень слідчими органів ДБР при визнанні цих посад посадами рядового і начальницького складу, неуповноваженою особою та за відсутності фактичного скорочення посади, а також відсутності доказів непроходження ним відповідного конкурсу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, закрито провадження у справі в частині п. 7 позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 рік, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення з посади.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Закриваючи провадження, суд першої інстанції керувався пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України та прийняв відмову ОСОБА_1 від позову в частині п.7 позовних вимог, а саме про зобов`язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2021 року, виходячи з заробітної плати станом на день звільнення з посади.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що директор ТУ ДБР у м. Львові є тією особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління.

Отже, оскаржуваний наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, від 19 лютого 2021 року за №54о/с підписано уповноваженою особою - директором ТУ ДБР у м. Львові, полковником ДБР ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Львові відсутні посади державної служби, обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків за якими є рівнозначними з посадою слідчого Третього слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові, яку займав ОСОБА_1 .

Чинним законодавством України, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено права на переведення (без проходження відповідних конкурсів на зайняття посад) державних службовців центрального органу виконавчої влади на посади рядового та начальницького складу державного правоохоронного органу.

Судом встановлено, що позивач брав участь у конкурсі на службу до Державного бюро розслідувань, однак не був визначений Конкурсною комісією, як переможець конкурсу.

У зв`язку з цим твердження позивача, що законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень, зокрема і слідчими, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР є помилковими.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Тому також відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі позовні вимоги є похідними від попередніх.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (окрім пункту 7 позовних вимог) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року та прийняти нову, якою задовльнити позовні вимоги.

Так, позивач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо затосування пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на 2020 рік» щодо підстав припинення державної служби та звільнення з посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Позивач указує, що, приймаючи спірний наказ про звільнення позивача із займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби, відповідач не пропонував переведення на іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, тим більше, що він є учасником бойових дій. Уважає апелянт законодавче скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу дискримінаційним у порівнянні з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованими об`єктивними підставами.

Проте положення Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади) не містили жодних застережень щодо застосування законодавства про працю у сфері звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу. Водночас обов`язок щодо пропозиції відповідної рівнозначної посади, як це визначено нормами Кодексу законів про працю України, визначені, зокрема статтею 49-2, скасований не був.

Загалом позивач наводить доводи, аналогічні доводам позовної заяви, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитує норми матеріального права, а також висловлює свою незгоду з оскаржуваними судовими рішеннями.

До суду касаційної інстанції від ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідач указує на те, що з комплексного аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» вбачається, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку).

Ураховуючи те, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

При виведенні скороченої посади із штатного розпису органу або підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. Таким чином, оскільки посади категорії державної служби в територіальних управліннях скорочувалися, особи, що займали такі посади, підлягали звільненню.

Крім того, на момент прийняття наказу про звільнення позивача, редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Також від ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції здійснив правильне тлумачення приписів статті 87 Закону України «Про державну службу», його висновки є обґрунтованими й такими, що узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Радишевська О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в попереднє судове засідання на 23 листопада 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, № 62-о/с від 06 травня 2020 року «Про призначення» ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, як обраного за конкурсом з 07 травня 2020 року з випробувальним строком 6 місяців.

На час призначення на посаду та проходження служби позивачем указана посада відносилася до посад державної служби.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, № 113-о/с від 20 жовтня 2020 року «Про продовження строку випробування ОСОБА_1 », продовжено ОСОБА_1 , слідчому Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, строк випробування на 05 календарних днів, у зв`язку з перебуванням під час випробування у щорічній відпустці та відпустці без збереження заробітної плати.

Наказом Державного бюро розслідувань від 03 листопада 2020 року № 664-ос «Про присвоєння рангу ОСОБА_1 » присвоєно ОСОБА_1 , слідчому Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 12 листопада 2020 року 7 (сьомий) ранг державного службовця, як такому, що пройшов випробування та має військове звання «капітан юстиції».

22 жовтня 2020 року наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, №188-о/с «Про попередження працівників» вирішено персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові про наступне вивільнення, посади яких скорочуються. 1.1. - з 30 листопада 2020р. (додаток 1); 1.2 - з 22 грудня 2020 року (додаток 2); 1.3. - з 31 грудня 2020 року (додаток 3); 1.4. - з 31 січня 2021 року (додаток 4).

28 січня 2021 року наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, № 19 о/с «Про внесення змін до наказу» у підпункті 1.4 пункту 1 наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 22 жовтня 2020 № 188-о/с «Про попередження працівників» словосполучення «з 31 січня 2021 року» замінено на словосполучення «з 28 лютого 2021 року».

26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлений з письмовим попередженням про наступне вивільнення від 22 жовтня 2020 року № 12-12-26822вих20, згідно якими у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, відповідно до наказу від 20 жовтня 2020 року №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», позивача попереджено про наступне скорочення посади слідчого Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) Слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, через 30 календарних днів з моменту вручення попередження.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, № 54-о/с від 19 лютого 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, 01 березня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Незгода з указаним наказом про звільнення зумовила його звернення до суду з цим адміністративним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною другою статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною шостою вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 01 грудня 2015 року «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII; далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

За приписами статті 12 Закону № 794-VIII визначено, що Директор Державного бюро розслідувань, з-поміж іншого: координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 3); затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань (пункт 4); визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (пункт 5); призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 9); присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу (пункт 14); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом (пункт 20).

Повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Пунктами 1, 2, 4, 5 частини третьої статті 13 Закону № 794-VIII визначено, що директор територіального управління Державного бюро розслідувань:

організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;

призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону;

вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління;

видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження.

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством (частина 5 статті 14 Закону).

Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, затверджений наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) (далі також - Порядок № 343).

Для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган, Директор Державного бюро розслідувань або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (пункт 2 Порядку № 343).

Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

Пунктом 6 Порядку № 343 визначено, що зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з такого.

У вимірі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження слід зауважити, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису ТУ ДБР у місті Львові.

До 27 грудня 2019 року Закон № 794-VIII діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у згаданій редакції) за правовим статусом ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Статтею 9 Закону № 794-VIII (у цій же редакції) було передбачено, що систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні органи, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні та інші підрозділи. Організаційну структуру Державного бюро розслідувань затверджує Директор Державного бюро розслідувань за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

27 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 305-IX, водночас редакція частини першої статті 14 Закону № 794-VIII, відповідно до якої до працівників ДБР належать 1) особи рядового і начальницького складу, 2) державні службовці та 3) особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР, не зазнала змін.

Частиною п`ятою статті 14 цього Закону (у редакції, чинній до 27 грудня 2019 року) визначено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

У зв`язку із набранням чинності 27 грудня 2019 року Законом № 305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-ІХ) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Окрім того, згідно з частинами першою та другою статті 9 указаного Закону, систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

Указані зміни були запроваджені з метою удосконалення правових основ організації й діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

На виконання вимог статті 9 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-ІХ) Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР, що, відповідно, зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.

За приписами частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-IX) трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VIII статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу» (частина перша статті 14-3);

особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

З конструкції наведеної норми випливає, що законодавець під час регулювання трудових відносин при проходженні та припиненні державної служби, згідно із Законом № 889-VIII, та державної служби особливого характеру, згідно із Законом № 794-VIII, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

При цьому зазначеною нормою не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

Подібний висновок щодо тлумачення статті 14-3 Закону №794-VIII викладений у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 200/11081/20-а (пункт 56), від 24 червня 2022 року у справі № 200/12306/20-а (пункт 37) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - «Порядок № 343»), положення пункту 4 якого чітко визначають, що служба в ДБР на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 343 для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на ДБР як державний правоохоронний орган, Директор ДБР або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

При цьому, в пункті 6 Порядку № 343 закріплено, що зміна категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора ДБР або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором ДБР або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису ДБР (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (абзац сьомий пункту 6 цього Порядку).

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ ДБР додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

Наведене кореспондує з приписами частини третьої статті 14 Закону № 794-VIII, де зазначено, що на службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах ДБР затверджуються Директором ДБР. Призначення на посади у ДБР, крім посад Директора ДБР, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату ДБР та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників ДБР. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор ДБР.

Відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу ДБР та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання частини шостої статті 14 Закону №794-VІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 5 серпня 2020 року № 743 затвердив Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - Положення №743), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, їх права та обов`язки.

Пунктом 3 цього Положення визначено, що особами рядового та начальницького складу ДБР є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до ДБР і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення № 743 встановлення, зміна або припинення правових відносин осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу (зокрема присвоєння спеціального звання, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення із служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо), оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Директором ДБР.

Пунктом 10 Положення №743 визначено, що особи, які вперше призначаються на посади рядового та начальницького складу ДБР, складають присягу відповідно до статті 14-1 Закону № 794-VІІІ.

Згідно з пунктом 54 Положення № 743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання ДБР визначаються штатним розписом (штатом).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Ураховуючи наведені вище законодавчі зміни та керуючись наданими пунктом 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ повноваженнями, 08 липня 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

Як висновується з пункту 6 Порядку № 343, затвердження указаного Переліку є першим етапом у процедурі зміни категорії посад у центральному апараті (територіальних управліннях) ДБР. Водночас, другим етапом в означеній процедурі є прийняття наказу про внесення змін до штатного розпису центрального апарату (територіальних управлінь) ДБР.

Так, судами встановлено, що 20 жовтня 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові на 2020 рік", яким затверджено зміни до штатного розпису.

Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, посади державної служби у Слідчому управлінні ТУ ДБР у місті Львові виведені з штатного розпису.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 117-IX від 19 вересня 2019 року) на момент виникнення спірних правовідносин підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Аналіз наведених норм дозволяє Суду дійти висновку, що законодавчі положення стосовно зміни правового статусу ДБР потягнули за собою зміну організаційної структури й штатного розпису Бюро, а процес реалізації цих положень передбачав зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису посади державної служби територіального управління, а саме: слідчого Третього слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, виведені з штатного розпису. Водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу.

За викладених обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.

Таким чином, у вказаному випадку відбулася зміна категорії посад, що має наслідком виведення займаної позивачем посади державної служби зі штатного розпису з її скороченням та введенням замість неї до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Як уже зазначалося, положеннями статті 14-3 Закону № 794-VІІІ не передбачено можливості переведення працівників ДБР між посадами різних категорій (посада державної служби/посада рядового і начальницького складу).

В обумовлених обставинах справи скорочення посади державної служби є підставою для припинення державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення.

Водночас на момент виникнення спірних правовідносин приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які діяли у редакції Закону № 440-IX, не покладали на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Той факт, що після звільнення позивача змінилася процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не створює підстави для застосування до спірних правовідносин редакції закону, яка набрала чинності після звільнення працівника зі служби. Інший підхід суперечив би засадам правозастосування.

Подібний висновок щодо застосування указаної норми викладений Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Колегія суддів наголошує, що сформований у названій постанові Верховного Суду правовий висновок застосований у низці інших постанов Суду, зокрема від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20, від 15 вересня 2022 року у справі № 380/10822/21, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8361/20 та ін.

Тож, у справі № 380/10822/21 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Оскільки позиція Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права при вирішенні цієї категорії спорів є сталою та послідовною, то колегія суддів не вважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Як установили суди попередніх інстанцій, при звільненні позивача з державної служби ДБР дотрималося вимоги щодо його повідомлення про майбутнє вивільнення не менше як за 30 календарних днів.

З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення ДБР про звільнення позивача із займаної посади державної служби прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією й законами України.

Також колегія суддів ураховує, що після ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 29 червня 2022 року, Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2022 року у справі №640/15938/20 та від 08 листопада 2022 року у справі №640/10527/20 навів висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм, відсутність висновку Верховного Суду щодо яких стала підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, а саме: частин першої та третьої статті 87 Закону №889-VIII; частини четвертої статті 40 та частини шостої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, після внесення змін Законом №378-ІХ); підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ; статей 9, 12, 14, 14-3 Закону № 794-VIII (у редакції, після внесення змін Законом № 305-ІХ) і колегія суддів не вбачає підстав відступати від них.

Доводи скаржника щодо відсутності повноважень у Директора ТУ ДБР у м. Львові для прийняття оскаржуваного наказу є необґрунтованими.

Пунктами 1, 2, 6 частини першої четвертої статті 12 Закону № 794-VІІІ передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Підпунктом 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність доводів позивача щодо відсутності повноважень у Директора ТУ ДБР у м. Львові на підписання оскаржуваного наказу на звільнення, оскільки, ураховуючи приписи пункту 7 частини першої статті 2 Закону №889-VIII у взаємозвязку з пунктами 2,5 частини третьої статті 13 Закону №794-VIII, пунктом 3 розділу ІІІ Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, затвердженого наказом ДБР 29 грудня 2020 року №874, саме Директор ТУ ДБР у м. Львові призначає на посади та звільняє з посад працівників зазначеного територіального управління, крім тих, які призначються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 Закону №794-VIII.

Водночас доводи й аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника з правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Однак, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду судом касаційної інстанції є виключно питання застосування права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, ураховуючи приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на відсутність понесених судових витрат судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

О.Р. Радишевська