Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №806/582/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2019 року

Київ

справа №806/582/16

адміністративне провадження №К/9901/30865/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Відділу державної реєстрації Радомишльської районної державної адміністрації, Міністерства юстиції України, третя особа: Закрите акціонерне товариство "Спіка" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Токаревої М. С., Романченка Є. Ю., Шимоновича Р. М. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Охрімчук І. Г., Жизневської А. В., Котік Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" (далі також - позивач, ТОВ "Лабрадорит") звернулося до Відділу державної реєстрації Радомишльської районної державної адміністрації (далі - відповідач 1, відділ державної реєстрації Радомишльської РДА), Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2), за участю третьої особи - Закритого акціонерного товариства "Спіка" (далі - третя особа, ЗАТ "Спіка"), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати дії (рішення) державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "Лабрадорит" на нерухоме майно: будівлю пилорами площею 117,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, внесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8672792 від 05 грудня 2013 року 09:22:08 та будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_3, внесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 8700325 від 05 грудня 2013 року 15:31:07 та зобов'язати державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області поновити запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Лабрадорит" на нерухоме майно будівлю пилорами площею 117,5 кв. м індексний номер 8672792 від 05 грудня 2013 року 09:22:08 та будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м індексний номер:8700325 від 05 грудня 2013 року 15:31:07, розташоване за адресою: АДРЕСА_3;

- визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію за ЗАТ "Спіка" 21 серпня 2015 року права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_3, внесеного на підставі рішення суду, серія та номер 4/5007/37/12, виданий 14 квітня 2014 року, видавник Господарський суд Житомирської області, індексний номер 25139462 від 08 жовтня 2015 року 12:29:44;

- визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію за ЗАТ "Спіка" 21 серпня 2015 року права власності на нерухоме майно: будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, внесеного на підставі рішення суду, серія та номер 4/5007/37/12, виданий 14 квітня 2014 року, видавник Господарський суд Житомирської області, індексний номер 25749322 від 31 жовтня 2015 року 15:53:04;

- визнати протиправними дії (рішення) державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ЗАТ "Спіка" права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м індексний номер 25139462 від 08 жовтня 2015 року 12:29:44 та будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м індексний номер 25749322 від 31 жовтня 2015 року 15:53:04, скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ЗАТ "Спіка" та зобов'язати державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності за ЗАТ "Спіка" на нерухоме майно будівлю пилорами площею 117,5 кв. м індексний номер 25139462 від 08 жовтня 2015 року 12:29:44 та будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м індексний номер 25749322 від 31 жовтня 2015 року 15:53:04.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25139462 від 08 жовтня 2015 року було проведено за ЗАТ "Спіка" державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 та індексний номер 25749322 від 31 жовтня 2015 було проведено за ЗАТ "Спіка" державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_3. Позивач вважає, що вказані рішення винесено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому просить визнати їх протиправними та скасувати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" задоволено частково. Визнано протиправними рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25139462 від 08 жовтня 2015 року та індексний номер: 25749322 від 31 жовтня 2015 року та скасовано їх. В решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду справи не було встановлено наявності будь-якого судового рішення про скасування права власності ТОВ "Лабрадорит" на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м та будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність у державного реєстратора правових підстав для винесення рішень: індексний номер 25139462 від 08 жовтня 2015 року, яким проведено за ЗАТ "Спіка" державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу площею 2394,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 та індексний номер 25749322 від 31 жовтня 2015 року, яким проведено за ЗАТ "Спіка" державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: будівлю (будівлю пилорами) площею 117,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_3.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Спіка" задоволено. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасовано в частині задоволення позову та прийнято в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову, в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що станом на час вчинення оскаржуваних реєстраційних дій та на час звернення до суду з даним позовом у ТОВ "Лабрадорит" відсутнє право власності на вказане нерухоме майно не з підстав скасування реєстрації, а з підстав його витребування з незаконного володіння. Крім того, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність підстав для задоволення позову у частині визнання протиправною дії (рішення) державного реєстратора про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "Лабрадорит" на вказане майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ "Лабрадорит" звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 10 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 806/582/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 806/582/16 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційні скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішеннями державного реєстратора від 05 грудня 2013 року на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за реєстраційним № 485 від 15 квітня 2005 року за ТОВ "Лабрадорит" було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що розташоване: АДРЕСА_3, зокрема, за № 8700325 стосовно будівлі модульного типу площею 2394,2 кв. м, та № 8672792 стосовно будівлі пилорами площею 117,5 кв. м.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року у справі № 4/5007/37/12 позов ЗАТ "Спіка" було задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Лабрадорит" про визнання права власності відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року у справі № 4/5007/37/12 скасовано рішення Господарського суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року та ухвалено нове, яким у позові ЗАТ "Спіка" відмовлено та задоволено зустрічний позов ТОВ "Лабрадорит" про визнання права власності.

Постановою Вищого господарського суду України від 08 вересня 2014 року скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17 червня 2014 року, а рішення суду першої інстанції у справі № 4/5007/37/12 залишено в силі.

Рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 жовтня 2015 року № 25139462 та від 31 жовтня 2015 року № 25749322 було проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, за суб'єктом: ЗАТ "Спіка".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що жодного судового рішення про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Лабрадорит" не було. Більше того, судами не взято до уваги факт незаконного, самовільного скасування запису про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Лабрадорит", чим істотно порушено вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".

24 квітня 2017 року від ЗАТ "Спіка" подано заперечення на касаційну скаргу ТОВ "Лабрадорит", в якій зазначено, що права скаржника ніяким чином не порушені, а підстав для задоволення касаційної скарги немає. Крім того, наголошує, що скаржник намагається вирішити спір про цивільне право, яке не належить до юрисдикції адміністративних судів.

30 травня 2017 року від Головного територіального управління юстиції у Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що Управління погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позову ТОВ "Лабрадорит".

01 жовтня 2019 року від ЗАТ "Спіка" надійшло клопотання про долучення пояснень, в якому наголошується на існуванні між сторонами спору про право, який не може надалі розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв'язку із визнанням протиправними дій державного реєстратора Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області, які полягають у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу та будівлю пилорами.

Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення права власності ТОВ "Лабрадорит" на вказане нерухоме майно.

Відносини, пов'язані з виникненням та припиненням права власності на об'єкти нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За правилами пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між ТОВ "Лабрадорит" та ЗАТ "Спіка" щодо правомірності набуття права власності на нерухоме майно: будівлю модульного типу та будівлю пилорами. Крім того, судом встановлено, що постановою Вищого Господарського суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 2/870-НМ залишено без змін рішення господарського суду Житомирської області від 14 вересня 2011 року за позовом ЗАТ "Спіка" про визнання недійсним свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, яким провадження у справі припинено, а за зустрічним позовом ТОВ "Лабрадорит" про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Лабрадорит" відмовлено. Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 08 вересня 2014 року у справі № 4/5007/37/12 позов ЗАТ "Спіка" було задоволено, а у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Лабрадорит" про визнання права власності відмовлено. Також, постановою Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі 806/4911/15 встановлено, що рішення Державного реєстратора від 05 грудня 2013 року № 8672792 та № 8700325 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень втратили свою чинність із прийняттям нових рішень про державну реєстрацію прав, тому не порушують прав, свобод або інтересів ЗАТ "Спіка" та не можуть бути визнані протиправними і скасовані через невідповідність заявлених позовних вимог меті адміністративного судочинства, що встановлена статтею 2 КАС України, оскільки судовому захисту підлягає лише порушені права, свободи чи інтереси, тобто було визнано право власності на вказане нерухоме майно за ЗАТ "Спіка".

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо правомірності дій державного реєстратора, які пов'язані з державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за юридичною особою не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі справи, що виникають щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_5 (Нідерланди), ОСОБА_4 (Швейцарія), ОСОБА_1 (Сполучене Королівство), ОСОБА_3 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабрадорит" до Відділу державної реєстрації Радомишльської районної державної адміністрації, Міністерства юстиції України, третя особа: Закрите акціонерне товариство "Спіка" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко