Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.04.2019 року у справі №804/5865/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2019 року

м. Київ

справа №804/5865/14

адміністративне провадження №К/9901/5522/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л. І.,

суддів: Шипуліної Т. М., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 14" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
28.07.2014 (суддя - Захарчук Н. В. ) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 (судді - Круговий О. О., Дадим Ю. М., Уханенко С. А.) у справі за позовом Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ОДПІ) до Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №14" (далі - КП "Житлово-експлуатаційна організація №14") про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИЛ:

У квітні 2014 року ОДПІ звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з КП "Житлово-експлуатаційна організація №14" до бюджету податковий борг у сумі 1'018'948,69 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що КП "Житлово-експлуатаційна організація №14" не сплатило самостійно узгоджені податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість (далі - ПДВ) та пеню, що виникла в результаті розстрочення податкового боргу в судовому порядку (справа №2а/0470/8160/11), внаслідок чого виник податковий борг у сумі 1'018'948,69 грн, з якої податок на прибуток податок - 267'991,79 грн, податок на додану вартість (далі - ПДВ) - 682'787,44 грн та пеня з ПДВ - 68'169,46 грн.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28.07.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015, позов задовольнив: стягнув кошти з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих КП "Житлово-експлуатаційна організація №14", на користь державного бюджету в рахунок погашення податкового боргу у загальній сумі 1'018'948,69 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що податковий борг відповідача виник у березні 2014 року в результаті несплати підприємством самостійно задекларованих зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та нарахованих контролюючим органом штрафних санкцій (пені) за несвоєчасну сплату податкового боргу; контролюючий орган здійснив встановлені Податковим кодексом України заходи, які дають йому право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, - направив першу та другу податкові вимоги про сплату податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями 2001 року від 17.10.2001 №1/38 та від 26.11.2001 №2/127. При цьому суди відхилили доводи відповідача про те, що сплата грошових зобов'язань здійснювалась ним у визначені законом та судовим рішенням про розстрочення сплати податкового боргу порядку та строки, оскільки відповідно до положень пункту 87.9 Податкового кодексу України самостійно узгоджені підприємством зобов'язання були зараховані в рахунок погашення попереднього податкового боргу згідно з черговістю його виникнення, а розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків, зокрема нарахування пені.

До того ж доводи відповідача про своєчасну сплату грошових коштів в рахунок розстроченого боргу на виконання рішення у справі №2а/0470/8160/11 у ході розгляду даної справи не знайшли своє підтвердження. Також суду зазначив, що ухвалення судового рішення про розстрочення податкового боргу унеможливило стягнути з підприємства борг, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з новим позовом про стягнення з відповідача пені за невиконання графіку погашення заборгованості.

КП "Житлово-експлуатаційна організація №14" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким в частині вимог про стягнення суми 925'429,25 грн відмовити, в частині стягнення суми 93'519,44 грн провадження закрити.

Доводи скаржника обґрунтовані посиланням на те, що суди всупереч положень статті 59 Податкового кодексу України не встановили дотримання контролюючим органом порядку направлення підприємству податкової вимоги, як передумови для звернення до суду, безперервність податкового боргу підприємства з 2001 року. Відповідач також зазначає, що частина сплачених підприємством коштів за спірний період не відображена в обліковій картці платника податків, напрямок їх зарахування не відомий, частина сплачених коштів спрямована на погашення зобов'язань, за якими відсутня заборгованість, а позивач не довів наявність заборгованості за минулі періоди, відповідно у контролюючого органу не було підстав для застосування положень статті 87 Податкового кодексу України. Крім того, стягнення боргу у сумі 93'519,44 грн заявлено ОДПІ повторно, оскільки зазначена сума боргу вже була звернута до стягнення в судовому порядку у справі №2а/0470/8160/11.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.07.2015 № К/800/32986/15 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу відповідача.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) " від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з
30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з
30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено у новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.04.2019 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений ПК України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені пункту 54.1 статті 54 ПК України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Днем узгодження грошового зобов'язання платника податків у разі адміністративного оскарження такого зобов'язання є день закінчення процедури адміністративного оскарження (підпункт 56.17.5 ПК України).

У свою чергу процедура адміністративного оскарження згідно з пункт 56.17 ПК України закінчується, зокрема днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.

Отже, податковий борг - грошове зобов'язання, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, про що зазначено пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Статтею 32 ПК України передбачено, що зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки; податкового кредиту.

Розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України.

Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

Відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України на суми грошового зобов'язання, визначеного пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу України, коли її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на кожний такий день.

Тобто, незалежно від того, з яких причин платником податку не було своєчасно погашено узгоджену суму грошового зобов'язання, такий платник після фактичного погашення податкового боргу повинен сплатити пеню (штраф) у розмірі, який залежить від періоду прострочення. Податковий кодекс України не містить винятків для застосування пені (штрафу) за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі й у випадку розстрочення його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від
18.09.2014 у справі №21-279а14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (справа № 2а-6855/12/2670, адміністративне провадження № К/9901/525/18) також погодився з позицією податкового органу, що розстрочення податкового боргу означає перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу і Податковий кодекс України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків узгодженої суми податкового зобов'язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на умовах розстрочення.

Отже, суди правильно відхили доводи відповідача щодо протиправності дій контролюючого органу про зарахування сплачених підприємством коштів в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати та нарахування пені на суму сплаченого податкового боргу.

Порядок погашення податкового боргу платників податків регулюється нормами статей 59, 60, 95, 96, 97, 98, 99 ПК України.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до пункту 59.5 цієї статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення. У зв'язку з цим із погашенням суми податкового боргу раніше надіслана платникові податків податкова вимога є відкликаною, а тому не може бути підставою для вжиття заходів із примусового стягнення податкового боргу.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу виходячи з виникнення нового грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Крім того, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під час розгляду справи суди не звернули уваги на те, що податкові вимоги від
17.10.2001 №1/38 та від 26.11.2001 №2/127 не могла включати у себе суму податкового боргу за зобов'язаннями, які виникли у 2013 році, а обставини, які б свідчили про безперервність податкового боргу у відповідача впродовж періоду часу з виникнення податкового боргу, стосовно суми якого були направлені вказані податкові вимоги до звернення до суду ОДПІ з позовом, суди не встановили як такі, що відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум податкового боргу. Також суди не перевірили доводи позивача про повторне стягнення з нього суми податкового боргу.

Наведеного унеможливлює висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 349,353,355,356,359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 14" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 скасувати повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

В. В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду