ПОСТАНОВА

Іменем України

23 березня 2020 року

Київ

справа №621/1823/17

касаційне провадження №К/9901/20724/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Зміївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на постанову Зміївського районного суду Харківської області від 08.09.2017 (головуючий суддя: Шахова В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 (головуючий суддя: Яковенко М.М., судді: Лях О.П., Старосуд М.І.) у справі №621/1823/17 за позовом ОСОБА_1 до Зміївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Зміївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправною відмову відповідача у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного утримання з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення на підставі довідок ТУ ДСАУ у Харківській області від 13.06.2017 №328/04-50 та №329 /04- 50;

зобов`язати відповідача здійснити позивачці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 86% з включенням суми матеріальної допомоги, починаючи з моменту звернення за отриманням довічного грошового утримання - з 23.09.2016, виходячи із розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді - 22 958,33 грн на підставі довідки ТУ ДСАУ у Харківській області №328/04-50 від 13.06.2017, а з 01.12.2016, виходячи із розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді - 25 333,33 грн на підставі довідки ТУ ДСАУ у Харківській області №329/04-50 від 13.06.2017, без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є суддею у відставці, яка з 23.09.2016 перебуває на обліку в Управлінні та отримує щомісячне довічне грошове утримання. Позивачка вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй у проведенні перерахунку грошового утримання з врахуванням допомоги на оздоровлення, оскільки допомога на оздоровлення є складовою системи оплати праці судді, входить до структури останньої і при виході у відставку має враховуватись в заробітну плату для обчислення грошового утримання.

Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 08.09.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, адміністративний позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріальна допомога на оздоровлення, яка виплачувалася позивачці і з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відноситься до складу грошового утримання судді і має враховуватись при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що допомога на оздоровлення є одноразовою виплатою та не входить до складу суддівської винагороди, а тому не входить і до складу щомісячного довічного грошового утримання судді.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.11.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 16.07.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позивачка правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України (у редакції Закону №2147-VIII) з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 постановою Верховної Ради України №1515-VІІІ від 08.09.2016 звільнена з посади судді Зміївського районного суду Харківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом в.о. голови Зміївського районного суду Харківської області №02-03/25 від 22.09.2016 ОСОБА_1 відраховано зі штату Зміївського районного суду Харківської області.

У червні 2016 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій просила врахувати у його складі розмір матеріальної допомоги на оздоровлення, зазначений у довідках ТУ ДСАУ у Харківській області від 13.06.2017 №328/04-50 та №329 /04- 50.

Відповідач листом від 31.07.2017 №3003-02150 повідомив позивачку про те, що матеріальна допомога на оздоровлення не є складовою суддівської винагороди, з якої обчислюється розмір щомісячного довічного грошового утримання, а тому враховувати її немає законних підстав.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).

Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов`язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

У рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання, як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п`ятий, шостий, сьомий п. 7 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI; у редакції, чинній на момент подання позивачкою заяви про звільнення з посади судді у відставку) та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII; у редакції, чинній на момент звернення з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з нормами статті 136 Закону №1402-VIII та статті 134 Закону №2453-VI суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Статтею 141 Закону №2453-VI (у редакції, чинній на момент виходу позивачки у відставку) визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, спеціальним законом, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.

За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а тому відповідач, відмовивши позивачу у здійсненні такого перерахунку, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом повноважень.

Посилання судів попередніх інстанцій на положення статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно яких отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично були нараховані та сплачені страхові внески або збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, враховується у заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати є безпідставним, оскільки застосування цих норм можливе у разі призначення пенсії, а не щомісячного довічного грошового утримання, яке визначено спеціальним законом - Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі №592/7834/17, від 09.11.2018 у справі №730/567/17, від 23.11.2018 у справі №727/4730/17, від 03.04.2019 у справі №591/678/17, від 13.11.2019 у справі №621/1837/17 та у справі №815/518/18, від 28.11.2019 у справі 621/1824/17, від 05.12.2019 у справі №740/1889/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, проте неправильно тлумачили закон, який підлягав застосуванню, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Зміївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області задовольнити.

Постанову Зміївського районного суду Харківської області від 08.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 у справі №621/1823/17 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

С. Г. Стеценко

В. М. Шарапа