Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2019 року

м.Київ

справа №826/26414/15

адміністративне провадження №К/9901/13057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року (суддя: Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року (суддя: Василенко Я.М., Кузьменко В.А., Шурко О.І.) у справі №826/26414/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа: Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві), Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві), де третя особа: Національна поліція України, в якому, з урахуванням уточнень, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 № 82 о/с дск щодо звільнення у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого 2-го відділу управління оперативно-технічних заходів;

- поновити ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в ГУ НП у місті Києві;

- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по день винесення рішення по справі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в місті Києві від 06.11.2015 № 82 о/с дск «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1; поновлено позивача на посаді оперуповноваженого 2-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ МВС України в місті Києві; стягнуто з ГУ МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивача попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію». Крім того, вважає, що оскільки позивач не звернулась із рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації у нього як у роботодавця не виникло обов'язку щодо вжиття заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 проходила на службу в органи внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 17 жовтня 2012 року №92 "Щодо особового складу" ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 01 серпня 2012 року по 02 травня 2015 року.

Відповідно до наказу ГУ МВС України в місті Києві від 04 травня 2015 року №25 о/с "Щодо особового складу" позивач вважається таким, що приступив до виконання службових обов'язків.

Наказом ГУ МВС України в місті Києві від 04 червня 2015 року №43 о/с позивача визнано таким, що перебуває в неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення віку трьох років семи місяців з 02 червня 2015 року по 02 грудня 2015 року.

З 02 листопада 2015 року ОСОБА_1 приступила до виконання службових обов'язків на підставі Наказом ГУ МВС України в місті Києві від 04 листопада 2015 року.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №82 о/с дск "Щодо особового складу", згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-184461), оперуповноваженого 2-го відділу управління оперативно-технічних заходів, установивши щомісячну премію за листопад 2015 року в розмірі 100 відсотків.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недотримання ГУ МВС України в м. Києві процедури звільнення позивача та порушення вимог трудового законодавства.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII, зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон № 580-VIII опублікований в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року № 141-142.

Згідно з пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно з пунктом 10 ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби працівниками органів внутрішніх справ України регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 64 "г" Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Як правильно зазначили суди, відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в реорганізованому МВС України або новостворених органах поліції, а також те, що вона не може бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Таким чином, відповідач не довів відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для її звільнення на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення № 114.

Крім того, як правильно встановили суди, відповідач звільнив ОСОБА_1 з порушенням гарантій прав жінок.

Так, відповідно до свідоцтва про народження від 28 листопада 2008 року та від 05 вересня 2013 року позивач має двох дітей, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з довідкою Центру первинної медико-санітарної допомоги №1 Оболонського району міста Києва від 27 травня 2015 року №164 ОСОБА_3 є дитиною, яка потребує домашнього догляду.

Крім того, відповідно до наявних у справі копій судових рішень щодо визначення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 виховує дітей одна.

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до абзацу 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Твердження відповідача про те, що позивач не зверталася із заявою про прийняття її на службу в поліцію в порядку п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, колегією суддів вважає такими, що не спростовують висновки судів, оскільки такі обставини не виключають пріоритетного права позивача на обов'язкове працевлаштування в порядку ч. 3 ст. 184 КЗпП України та обов'язків роботодавця забезпечити його реалізацію.

Верховний Суд також зауважує, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Верховний Суд також зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 2401 КЗпП, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в місті Києві від 06.11.2015 № 82 о/с дск «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 у запас Збройних сил за п. 64 «г» та необхідність поновлення її на посаді оперуповноваженого 2-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУ МВС України в місті Києві.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не є предметом касаційного оскарження.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі №826/26414/15 залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець