Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.09.2019 року у справі №814/4262/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2019 року

Київ

справа №814/4262/15

адміністративне провадження №К/9901/19436/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року (головуючий суддя - Марич Є. В. )

та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Бітова А. І., судді - Милосердний М. М., Ступакова І. Г. )

у справі №814/4262/15

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від
18.08.2015 №0011681702 та №0011671702,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року з позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просила:

- визнати протиправними податкові повідомлення - рішення Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області №0011681702 та №0011671702 від 18.08.2015;

- скасувати податкові повідомлення - рішення Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області №0011681702 та №0011671702 від 18.08.2015;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_1.2 644 грн витрат по сплату судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача та вказала, що недійсних або нікчемних правочинів не вчиняла, господарську діяльність здійснювала в рамках існуючого законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що наданні позивачем первинні документи, не підтверджують реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Прод-Тор" з огляду на те, що особа, відповідальна за фінансово-господарську діяльність контрагента позивача у періоді, що перевірявся, заперечує свою участь у створенні та діяльності товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що господарські операції з ТОВ "Прод-Тор" обумовлені діловою метою, мають реальний характер та фактично виконані контрагентами, надані нею первинні документи підтверджують виконання контрагентами своїх зобов'язань за спірним господарським договором та надають достатньо підстав для висновку про реальність господарських операцій за договором поставки, укладеним між позивачем та ТОВ "Прод-Тор".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

25 липня 2016 року від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених в касаційній скарзі.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Прод-Тор" за період з 01.01.2015 по 31.05.2015.

За результатами перевірки складено акт №462/172/2323600680 від 04.08.2015 (далі-Акт перевірки) (а. с. 14-25).

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України щодо завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за березень -квітень 2015 року в сумі 188
338 грн, у тому числі: за березень 2015 року - 158 330 грн, за квітень 2015 року - 30 008 грн, в результаті чого ФОП ОСОБА_1 занижено податок на додану вартість поточного звітного періоду в сумі 152 008 грн, в тому числі: за березень 2015 року - 151 633 грн, квітень 2015 року - 375 грн, та завищено суму від'ємного значення на 36 330 грн, в тому числі за березень 2015 року, в тому числі: березень 2015 року - 6 697 грн, квітень 2015 року - 29 633 грн.

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення від 18.08.2015: №001168702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 228 012 грн, з них 152 008 грн - за основним платежем, 76 004 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0011671702, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 36 330 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Прод-Тор" не мали реального характеру, а надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильності визначених платником податкових зобов'язань за наслідками здійснення цих операцій.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Податковим кодексом України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Податковим кодексом України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Податковим кодексом України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Податковим кодексом України (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та "Прод-Тор" (Постачальник) укладено договір поставки №8 від 30.03.2015, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується отримати та оплатити сою (товар) (арк. с. 30).

На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів позивачем надано копії видаткових накладних, товаро-транспортних накладних, податкових накладних та платіжне доручення (арк. с. 31-43).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що усі документи зі сторони ТОВ "Прод-Тор" підписані директором ОСОБА_3

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що директор контрагента - ОСОБА_3 не мав реальної можливості 30 березня 2015 року діючи від імені ТОВ "Прод- Тор" укласти договір поставки з ФОП ОСОБА_1, оскільки в цей період відбував покарання у Голопристанській виправній колонії Херсонської області №7. Відповідно останній не підписував і додані позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, податкові та видаткові накладні.

Так, вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 17 липня 2014 року у справ №127/11277/14-к ОСОБА_3 засуджено та визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі. Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 05 грудня 2011 року призначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено утримання під вартою. Строк відбування покарання встановлено рахувати з 29.05.2014 (а. с.58-61).

Як вбачається з листа Голопристанської виправної колонії управління Державної пенетеціарної служби України в Херсонській області ( №7)-обласної спеціалізованої туберкульозної лікарні засуджений ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно відбував покарання в Голопристанській виправній колонії Херсонської області №7 за вироком Вінницького міського суду Вінницької області. Початок строку - 29.05.2014, кінець строку - 29.06.2017. До установи прибув 08.10.2014. Вибув з установи
25.04.2015 до УВП. №1 м. Вінниці. (арк. с. 56).

Згідно наявного в матеріалах справи протоколу допиту свідка від 08.07.2015 ОСОБА_3 жодного відношення до реєстрації ряду суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі, ТОВ "Прод-Тор" не мав, жодних дій щодо діяльності зазначеного Товариства не вчиняв, будь-якою інформацією щодо службових осіб, засновників та виду діяльності зазначеного підприємства не володіє.

З огляду на вищевикладене, а також те, що особа відповідальна за фінансово-господарську діяльність контрагента позивача ОСОБА_3 у періоді, що перевірявся, заперечує свою участь у створенні та діяльності зазначеного товариства, зазначає що жодних документів бухгалтерського обліку від імені підприємства не підписував, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що надані позивачем документи не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та не можуть прийматись до уваги судом, як доказ реального виконання умов договору поставки №8 від 30.03.2015 укладеного між позивачем та ТОВ "Прод-Тор".

Також, судами вірно враховано доводи контролюючого органу про те, що зазначений контрагент позивача не міг виконати зобов'язання по договору з постачання сої у зазначених об'ємах, оскільки у останнього відсутні необхідні умови та засоби, виробничі активи, основні фонди, транспортні засоби, складські приміщення, трудові та матеріальні активи, необхідні для здійснення зазначеної господарської діяльності.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова